Вперше за пару місяців Ляля вибралася до мене. І це ж треба — світло згасло. Добре, що встигли чаю попити. Я підійшла до вікна. З 15-го поверху видно, що без світла чотири масиви. Сидимо в темряві і розуміємо, що пропустили один серіал, і вже напевно не подивимося другий. Але гірше людям, які в ліфтах позастрявали. Я знову підхожу до вікна. Бачу — в супермаркеті "Велика кишеня" теж темно. Радію:
— Представляєш, що там зараз твориться! Жалко тільки людей, яких на касах росчитували.
— Можна нарєзки наїстися, — фантазує Ляля, — ковбаси "Салямі".
— Видно, двері заблокували і нікого не випускають. Там, мабуть, чоловік 50...
— Яких 50?! Триста! Це ж час пік. Усі з роботи і голодні.
Я розмірковую вголос:
— А ще можна пообривать етикетки з трусів і колготок. На собі сховать.
— Охрана там із фонариками бігає.
— Да, точно нікого не випускають. Бо скільки людина може з"їсти? Винесе все одно більше.
Охрана там з фонариками бігає
Я пропоную Лялі вдягнутися і піти чатувати під "Велику кишеню". Але вона лінується: на вулиці холодно і дощ моросить. Каже:
— Найбільше вкраде начальство. А на персонал спише.
Ми виходимо на балкон. Під супермаркет електроніки "Ельдорадо" підігнали машину. Вона фарами освітлює вхід. Хтось виходить із будівлі. Біля "Великої кишені" темно. Пригадуємо, що ще людина може з"їсти в темному магазині:
— Хто шо любить. Один — канфєти, другий може і коньяк надпить.
Минула година.
— Ляля, — питаю, — а якби ти там була, то їла?
— Я не змогла б. Стидно. Подумають, жлобиха якась.
— І я. Було б страшно, що зловлять.
Щось засвистіло. Темряву розірвали спалахи ракет. Ляля жартує:
— Салют побєди. Над ковбасою.
2 
1
Коментарі
3