Ми не розходилися, чекали Іванку. Вона навчається у Польщі на єврослужбовця. Приїхала до Києва на кілька днів. І ось Іванка на порозі. Від плову відмовляється, просить чаю.

— Казали, що навчання безплатне, — розповідає. — Насправді ж англійська — 150 злотих, іспит — 60. Брати дивуються: "То ти не можеш у Польщі знайти роботу?" Але ж я живу не у Варшаві. Замостя — це провінція. Більше 100 доларів там не заробиш. А проституткою я не буду. Хоча до мене підходили: "Підеш бубликами торгувати? Але щовечора треба спати з паном".

Іванка доглядала дворічного сина хазяйки.

— Вона спереже його ремінякою, то Владзік до мене тулиться: "Мама!" Хазяйку це бісило: "Ванька — няня! Я — мама!" А як вона знущалася з мене! Що я не вмію їсти варити, не так прибираю. Візьме паличку, що вуха чистити, ходить слідом проводить по підлозі, по меблях, і заставляє перемивати. Казала: "Ненавижу вас, хохлов!" Я мовчала. Вона з Харкова, корінна росіянка. 12 років як приїхала до Польщі з чоловіком.

Щовечора треба спати з паном

В Іванчиних очах забігали бісики:

— Але як хазяйку її молодший брат побив! Під оком синє, ноги сині. Два тижні не виходила. Тоді пробачення просила: "Ты такая терпеливая. Могла бы давно бросить меня".

Перед Іванчиним від"їздом хазяйка запросила дівчину на каву. Бідкалася, що важко: чоловік покинув. Забрав старшого, а меншого, Владзіка, залишив їй.

Іванка мріє отримати "карту побиту" — польську прописку. Тоді можна буде без візи поїхати до Словаччини, звідти до Австрії, далі — до Канади.

— Мене після Нового року поліція буде перевіряти. Вирішать, чи давати "карту побиту". Якщо відмовлять, буду далі терпіти, — каже Іванка.

×