34-річний Кирило Кисляков — фотограф, якого пускають за лаштунки модельних показів і запрошують на закриті віп-вечірки. На багатьох бігбордах висять роботи фотоагенції Кислякова, яка називається "Без коментарів". Щоб не потрапити в об"єктив Кирила, йому платять гроші. Про закулісне столичне життя ми розмовляємо в київській кав"ярні "Бабуїн".
Я прийшла раніше. Адміністраторка холодно повідомила:
— Усе зарезервовано.
Зайшов Кирило.
— Ми десь тут, — кинув їй і повів мене за столик. На ходу роздивляюся його доглянуте, зібране у хвіст, чорне волосся, зелену дублянку, що теліпається на плечах, і натерті до блиску черевики.
Їхні діти витворяють таке, що Андрієві Ющенку й не снилося
Кирило замовляє "бєхєрівку".
— У дитинстві я був раздолбаєм, — починає розповідати. — Перестав ходити в школу — вигнали. З однієї, другої, третьої... Мене влаштували в технікум у Москві. І звідти вилетів. Найнявся пекти млинці в московській кафешці для іноземців.
А фотографом як став?
— Сім років тому, зі мною розрахувалися за роботу камерою. Потім купив професійний апарат, у складчину з другом.
Небагатьох фотографів моделі підпускають так близько...
— Усе випадок, — махає рукою Кирило. — Хтось із молодих дизайнерів — уже не пам"ятаю хто — попросив мене відзняти моделей за кулісами. Там я і залишився. Для людей головне, щоб не знімав "полунички".
Таке часто трапляється?
— Мене тому й пускають за куліси, що потім не з"являються в сумнівних виданнях порнорепортажі, — запевняє Кисляков. — У гримерках, кімнатах, де перевдягаються манекенниці, можна багато цікавого назнімати. Дизайнери в поспіху дошивають сукні. Голі моделі шукають панчохи, спідниці, бюстгальтери.
Тобто, ти не папарацці?
— Це ризикований бізнес. В Україні його нема. В нас багаті люди — сильні, а фотографи — слабкі. А робота папарацці дуже затратна. Треба платити інформаторам, — загинає пальці, — об"єкт може поїхати, наприклад, у Москву чи Лондон. Та й тебе дістануть швидше, ніж почнеш торгувати їхніми фотографіями.
Це ти про кого?
— Про людей "при дєлах". Їхні діти витворяють таке, — Кирило хапається за голову і притишує голос, — що Андрієві Ющенку й не снилося.
А діти політиків, зірки шоу-бізнесу?
— Із зірками просто. Півжиття вони самі ловлять камери, а потім вдають, що ховаються. А насправді всі хочуть бути знятими. Не повірю, що зірка, яка іде на концерт без трусів, не думає про фотографів. А за сином президента і дочкою Тимошенко полювали, — з упевненістю каже Кирило. — Я особисто знаю замовників, які просили: "Надо снять. Этот материал мы покупаем".
Найбільша сума, яку пропонували, аби стер фото, — 250 доларів
Тобі особисто говорили?
— Це замовлення було поширене. Всі про нього знали. За фото платили від 50 до 200 доларів.
Так мало?
— Зараз будь-хто купує камеру за тисячу доларів і називає себе фотографом. Звідси конкуренція. Фотографи подешевшали. А замовники добре знають розцінки кожного. Зйомки з Туреччини — це справді прокол самого Андрія Ющенка. А от зйомки Андрія в торговому центрі "Глобус", де він придивлявся до коштовностей, й недавні, нові — в журналі "Папарацци", де він сидить в "Декадансі"...
Знаєш того фотографа?
— Так. Це непрофесійний фотограф. До нього ще приставлять охорону, щоб ніхто не чіпав.
Чому?
— Бо ця людина сфотографувала сина президента. І будь-які дії проти цього, так би мовити, "фотографа" тепер розцінять як "тиск". Цього тільки й чекають.
Доводилося за "клієнтами" стежити?
— Було колись. Мене наймали бізнесмени, які підозрювали бізнес-партнерів у сумнівних витратах.
Про ціну Кирило говорити не хоче. Каже:
— Не для податкової.
Але додає, що в середньому фотографам за таку роботу платять кілька тисяч доларів.
— Я наймав водія і кількох "шпигунів", — веде далі. — Хлопці розповідали, що об"єкт, наприклад, поїхав у ресторан. Я телефонував адміністраторці ресторану: "Галю, в тебе сидить такий пузатий, бородатий?.." Якщо так, то їхав і фотографував пузатого. На кожному фото ставив дату, час і місце. І віддавав картки замовнику.
А чоловіки не просили стежити за дружинами?
— Це дорого їм обійшлося б. Та й нецікаво.
Часто люди забороняють себе знімати?
— Іноді. Чоловіки, які приходять в клуби з коханками. І бояться, що фото в журналі побачить дружина. Або ділки, які прийшли на закриту зустріч, і не хочуть, щоб про це дізналися партнери по бізнесу.
Найбільша сума, яку мені пропонували, аби стер фото, — 250 доларів.
А за те, щоб сфотографував?
— На крутих показах, у крутих клубах фотограф — невдаха, антураж, прибиральниця, стовп, колона... Для всіх клаберів від 14 до 60 років я відсутній, — зізнається Кирило.
А "некруті" клуби?
— Цю публіку я поділяю на "ковбоїв мальборо" й "агентів смітів". Ковбой чіпляється: "Я уже полчаса перед тобой прыгаю, ты че меня не снимаешь?" Сміт каже: "Меня нельзя снимать, у меня работа..." А по обличчю видно: він постачальник макаронів у Житомир. Люди, яких не можна фотографувати, навчені не потрапляти в кадр, — пояснює Кирило. — Це як професійна модель. Вона відчуває камеру. Що б ти не робив, вона зреагує швидше, ніж її сфотографуєш.
Ти знімаєш п"яних. Не лізуть битися?
— Буває. Часто захищають охоронці клубу.
Знімаєш за екстремальних умов?
— При мінус 32 фотографував Київ з даху Мінтрансу. Від холоду вирубався монітор на екрані камери. А коли влітку робив фоторепортаж зі зйомок "9 роти" в Криму — була спека плюс 35, на фотоапараті навіть гума відійшла.
Але найбільше запам"яталось, як біля Театру оперети з-за рогу вилетіла легковушка. І на моїх очах збила більше десятка людей. Приїхала "швидка". З аптеки вибігли допомагати. Я не міг дивитися на людей, що лежали на асфальті, але мусив зафіксувати. І фотографував з живота.
Я уже полчаса перед тобой прыгаю, ты че меня не снимаешь?
Кирило зізнається, що на аварії йому "щастить".
— Їхав по вулиці Горького. І сфотографував, як вибухнула машина. А недавно горіла оселя на Пушкінській. Я викручував витримку камери, щоб зробити красивий дим. І перекрутив — усе розмазалося, — жаліється.
Який кадр чи випадок найбільше вразив?
— Колись їздив із харківським театром "Арабески" по тюрмах. У Бучанській чоловічій в"язниці мене вразила височенна стіна. У ній в"язні прокрутили собі віконця — з кулак. Адже справжніх вікон у камерах не було. А недавно їздив в Угорщину, знімати міжнародний музичний фестиваль, на якому виступав Нік Кейв. Перед цим у Лондоні знімав королівське поло і вечірку в "Чайна Тауні". Там, крім британської королеви, я нікого не знав. Орієнтувався тільки на те, як людина себе "несе".
До Кирила підходить адміністраторка. Повідомляє, що в нього зйомка в "Бабуїні".
— Ну, всьо, за каву не плати, — кидає мені на ходу Кирило.
У тебе було таке незворушне обличчя під час розмови. Чому? — питаю, вимикаючи диктофон.
— Воно завжди таке, — усміхається. — Треба ж відрізнятися від бєсконєчного вєсєлья, яке знімаєш.
2 
1
Коментарі