"Україна відновиться швидко. Весь світ допомагатиме нам після війни"

На Росію очікує цілковита деградація

– Нікому з нормальних людей не вірилося, що таке можливе. Був переконаний, що ми пройшли цей цивілізаційний поріг, коли в центрі Європи можливі бомбардування мирних жителів. Максимум – боялися, що росіяни відкрито зайдуть у Донецьк. Але Путін поводиться, як неадекватний монстр. Війна – це тупа історія. Їдуть залізяки, на вулиці лежать убиті діти, – каже Дмитро Сергєєв телефоном. Розмовляємо на 12-й день вторгнення російських військ в Україну.

– Старший Мирон навчається в Америці. Я з молодшим сином зараз на Кіпрі. Матвій приїхав за кілька днів до початку війни. Його мати – в Києві, переховується по бомбосховищах. Витягнули із сейфа рушницю й сидять із нею – готові оборонятись і від окупантів, і від мародерів. У моєї нинішньої дружини Каті баба помирає в Коростені від раку четвертої стадії. Їх бомбардують. Їй потрібно наркотики колоти, а взяти нема де. А я в безпеці. І мені соромно.

 

Як ця війна змінить українське су­спільство?

– Після нашої перемоги воно стане кращим. І з позиції сильної країни можна буде щось будувати – в рамках Євросоюзу. Наша перемога стане приниженням для РФ і росіян.

Економіка України відновиться швидко. Буде колосальне піднесення. Люди працюватимуть на країну так, як не робили цього раніше. Євросоюз і весь світ допомагатимуть після війни. Десятки й сотні мільярдів доларів у нас увіллють, і це будуть нові робочі місця і зростання промисловості.

Коли б не війна, Україна була б давно успішна. Якби після Майдану Росія не віджала Крим і Донбас і ми отримали б тоді зміну влади без атаки Кремля, змогли б добре прорватися. А зараз змушені витрачати гроші на окопи. Піднімемося, коли все це закінчиться. Росія ж опиниться на задвірках світових. Вона – вже там. Росіян тепер у всьому світі зневажають і пресують.

Українців здивував президент Володимир Зеленський. Він за кілька днів став героєм нації.

– Я його підтримував від самого початку. Зеленський – не фейковий чувак, а чесний хлопець. Було багато складнощів, але він швидко в усьому розібрався. Під час війни показав, що справді рулить ситуацією.

Зараз Зеленському допомагає і його акторська майстерність. Він уміє себе подати, українська мова в нього класна і природна. Було видно, яким втомленим він був на початку війни. Але не здався і зараз отримує заслужені лаври. Якщо Україна переможе, Зеленський стане героєм свого часу.

Зараз також триває інформаційна війна.

– Росіяни задушені зомбоящиком. Якщо там на вулицю вийдуть студенти, яким забанили PayPal, їх просто заженуть кийками назад додому. Не знаю, як підняти повстання, щоб зупинити Путіна. Старші росіяни повністю його підтримують, і на цих людей він спирається.

Ця війна – реальна проблема для всього світу. Всі бояться атомної зброї в руках божевільного. Переговори зі своїми силовиками Путін веде за довжелезним столом. Це символічно. Він – на величезній відстані від людей. Ступив на шлях санкцій і сподівається якось вигребти. Росія хоче піти китайським шляхом – скасувала кримінальну відповідальність за порушення авторських прав, піратство проти країн, які ввели санкції. Дають добро: крадіть усе й переробляйте на свій лад. На путінську Росію очікує цілковита деградація.

Як ви опинилися в Україні й чому саме тут вирішили вести бізнес?

– У мене бабуся з України, тож дитинство до 15 років я провів тут. Потім стільки ж – у Росії. Я з акторської сім'ї. Батьки жили небагато. Перші гроші заробив років у 16 – возив у Польщу яйцерізки, ковзани й обценьки, а звідти – джинси, продавав їх на базарі. Мій товар тут коштував 100 рублів, збував за 100 тисяч. А материна зарплата становила 130 рублів.

На вторговані гроші зайнявся шоу-бізнесом. Організовував концерти, привозив артистів. Усе це робив серед братви й ментів, які постійно мене переслідували.

Жахи 1990-х закінчилися, коли з'явився інтернет. Я пішов в онлайн-бізнес. У комп'ютері тоді ще все булькало, я годинами конектився. Але отримав перший чек за інтернет-рекламу. Це був розрив мозку – в мережі можна заробляти.

2000-го поїхав на Кіпр, але там було дико нудно – море, пісочок, все family friendly. А хотілося тусівки.

Я займався музикою як хобі, потім захотів професійно. Дружина Фагота з ТНМК була подругою моєї сестри. Олег приїздив до нас на Кіпр записувати альбом. Запросив мене в Україну. Прибув 2003-го знімати кліпи. Паралельно вів онлайн-бізнес. Так і залишився. Більшість часу провів в Україні. Тут усе моє життя – бізнес, дружини, діти. Ідентифікую себе українцем.

 

Що спонукало вас продати торік Depositfotos?

– Був тиск із боку інвесторів, які зайшли давно. Деякі 10 років із нами. Постійно запитували: "Що далі? Куди рухатимешся завтра?" Набридли ці запитання, неможливість розфокусуватися й узятися за щось іще. Я був зобов'язаний постійно робити лише фотобанки. А хотів займатися різними бізнесами – і фінтехом, і розважальними проєктами. Тому продав Depositfotos. Компанія після цього отримала зростання й залучення нових інвестицій. А я – повну свободу.

Над яким проєктом зараз працюєте?

– Робитимемо розважальний контент для дітей, який вдумливі й турботливі батьки мали б обирати для своїх чад, щоб їх розвивати. Думали почати з каналу на ютюбі. Але щоб це було бізнесом, потрібен серйозний стримінговий сервіс. Найняли професійних маркетологів, зібрали команду й вивчаємо питання. Вироб­ляти продукт будемо з України, а продаватимемо – по всьому світу. З української перекладатимемо на інші мови. Це буде контент для дітей від 12 місяців до 9 років. Орієнтуюся на батьків, які готові пояснювати їм, що таке ЛГБТ і війна.

В Україні досі складно просувати щось не зрозуміле для нашої аудиторії. Тому нашим людям цей проєкт може не зайти. Аргумент, що це безпечний і цікавий для дитини контент, завдяки якому вона не спалюватиме собі мізки на сумнівних роликах на ютюбі, для українських батьків поки що не працює. Їх не чіпляє ідея безпечного планшета для дітей. А в Америці цим паряться, в Норвегії – теж.

Які ще теми в Україні сприймають складно?

– У нас толерантніша публіка, ніж у Росії, де "скрєпи" суцільні. Але в нас не заходить все те ж саме, що й у всьому іншому пострадянському просторі. Наприклад ЛГБТ. В Україні не поважають особистого простору, в нас незручно бути багатим. У США чи Англії можна спокійно обговорювати будь-які теми. В Україні – ні. Щороку проводимо марші ЛГБТ, і щороку їх закидають яйцями.

Із темою мови в нас передоз. Українська – прекрасна. Вона має бути державною, але не потрібно на цій темі когось хейтити. Не завадить бути толерантнішими в питанні національності. Зараз усе це сприймається занадто гостро.

Ви маєте житло в різних країнах. Де найкомфортніше?

– Раніше нас із бізнесом запрошували переїхати в Канаду. Ми відмовилися. Взагалі переїзд як такий – не актуальний зараз. Якщо маєш гроші й бізнес, жити можна де завгодно. Я скрізь почуваюся, наче вдома. Багато мандрую і не бачу сенсу зупинятися десь надовго.

На рік п'ять місяців живемо в Києві, місяців чотири – в Лімасолі на Кіпрі і два-три – у Нью-Йорку чи Європі. До України мені зараз – 3 години літаком.

Гроші звільняють від багатьох побутових і психологічних проблем, дають свободу. Як ви з ними взаємодієте?

– Років 20 живу в достатку. Він звільняє від необхідності рахувати гроші на харчування, проживання, освіту дитини. Ношу зручний одяг, не дизайнерський, підтримую стандартний спосіб життя. На цьому рівні почуваюся комфортно й незалежно від того, якими коштами володію. Краще інвестую їх в якийсь проєкт, ніж витрачу на дорогі тачки чи ексклюзивні лахи. Мене не тривожить его чи статусність. Розумію, що не маю статків, щоб дозволити собі літаки, яхти, пароплави. Маю гарну машину, класні квартири, хороші інвестиції, мої діти освічені, й немає проблем із тим, як їх утримувати.

Часом дорікають: чого ти жмешся на дорогий номер у готелі? А я не хочу платити дві тисячі доларів за добу. Не беру рейсу бізнес-класу з Кіпру в Ізраїль. Летіти 40 хвилин. Навіщо платити дві тисячі доларів, щоб сидіти на два сидіння попереду? Але якщо потрібно буде на лікування чи університет, я грошей не шкодуватиму.

Ви втретє у шлюбі. Спілкуєтеся з колишніми дружинами?

– У мене хороші стосунки з ними. Ніхто нікого не ігнорував і не віддаляв від дітей. Я виховував і виховую, як тільки можу, – і утримую, і навчаю. Можливо, коли люди весь час живуть у грошовому дефіциті, в них є проблеми розподілу коштів чи шантаж. У мене й натяку на таке не було.

Перша моя дружина живе на Кіпрі. Вони дружать із Катериною, нинішньою дружиною. Молодший син Матвій живе з матір'ю в Україні, але пів року проводить зі мною на Кіпрі. Катерина – одна з найкращих його подруг. Ми всі – як єдина сім'я.

Як ви відпочиваєте?

– Іноді пишу музику. А в основному – мандри. Збираю колекцію старовинних музичних інструментів, обладнання, на якому писали музику в 1970–1990 рокахх.

Недавно ми були в Нью-Йорку на супермюзиклі "Майкл Джексон". Це фантастика. За дві години аж очі висихають, бо забуваєш моргати, так усе круто зроблено – виконання, світло, звук. Мюзикл ішов лише два дні, потім покази припинили через коронавірус.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×