Кілька десятків українців-остарбайтерів сфотографувалися в німецькому Штутгарті 16 квітня 1945 року. Того дня шоста армія США звільнила місто від нацистів. Другий праворуч у краватці – Михайло Батуринець (1900–1992).

– Він народився в Казахстані, куди перебралися батьки-фермери, – розповідає його правнучка, письменниця Євгенія Кузнєцова, 34 роки. – Там одружився зі Стефа­нією Лагно, теж із родини українських переселенців. Хоча жили далеко від батьківщини, спілкувалися українською. Мали п'ятеро дітей. Серед них моя бабця Раїса Морозюк. Їй зараз 92.

1929‑го Батуринці, щоб уникнути колективізації, оселилися у Кривому Розі. Працювали в торгівлі. 14 лютого 1945 року Михайла забрали в Німеччину на примусові роботи. За тиждень місто відвоювала червона армія.

 

– Родина не знала, де прадід і що з ним, – продовжує Євгенія. – Розбирав завали після авіанальотів у Штутгарті. Годували погано. А от наглядач виявився хорошим. Попереджав, хто в бараку стукач. Дозволяв ходити в місто й шукати підробіток. Ремонтували німцям хати, допомагали по господарці. Тоді прадід уперше побачив консервацію в льосі. У нас такого ще не було.

Після звільнення Михайлові пропонували виїхати у США. Відмовився, бо хотів повернутися до рідних. Доки чекав можливості потрапити додому, відвідував колишнього наглядача. Його дружина пригощала яєчнею. Обоє боялися, що їх розстріляють.

– Того самого року прадід дістався Кривого Рогу. Репресій уникнув і далі працював у торгівлі. Але до кінця життя, заповнюючи будь-які документи, мусив вказувати, що був у німецькому полоні. Отже, ненадійний.

×