Лист, який наприкінці 1950-х написали Пилипові Стригуну колеги-вчительки з Горлівки на Донеччині, зберігає разом із родинними фотографіями його онук, журналіст Юрій Стригун
– Мама розповідала, що у 1950–1960-х не було централізованої системи обрахування трудового стажу, – каже Юрій. – Тому мій дід змушений був звертатися письмово до шкіл та колег, із якими колись працював на Донбасі. Річ у тім, що в часи визвольних змагань 1917–1921 років він був членом повстанської організації "Громада" в рідному Нікополі. Більшовики схопили його і двох братів, яких одразу розстріляли. Оскільки дідові було лише 17, його відправили до концтабору на перевиховання на п'ять років. Звідти він утік разом із моєю бабцею до її рідної Черкащини, де згодом змінив прізвище. Ще за декілька років, щоб замести сліди, обоє поїхали на Донбас. Там працювали вчителями в Горлівці та Дружківці. Їхньої гімназійної освіти вистачало, щоб викладати в початкових класах. У 1930-х повернулися на Черкащину, закінчили Київський педінститут. Працювали у Вільхівці разом із батьком та матір'ю В'ячеслава Чорновола. У 1960 роках вийшли на пенсію. Стаж їм підтвердили колеги зі школи імені Івана Франка в Горлівці. Одна з них звалася Сосіпатра Помпеївна – була грекиня з Приазов'я. Дід казав, що ерудованішої вчительки не зустрічав, хоча звикав до її імені й по батькові довго.
Попри вихід на пенсію Пилип Стригун продовжував працювати. Викладав одразу в кількох школах Тальнівського району.
– Стажу набрався більш ніж достатньо, – продовжує Юрій. – На 15 років пережив дружину й помер 1980-го від сімейної хвороби – стенокардії, яку тоді називали грудною жабою. У документах Нікопольського музею його згадували під справжнім прізвищем – Рапин. Місцеві краєзнавці писали, що діда відправили до концтабору, "де слід його загубився".
4 
1
Коментарі