Коли солдат іде в бій, а перед тим посварився з кимсь, шанси загинути зростають у рази

 

ЛЮДИНА В ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ МОЖЕ ПЕРЕБУВАТИ 45 ДІБ, ДАЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ ПОСТСТРЕСОВИЙ СИНДРОМ – РОЗПОВІДАЄ ПСИХОЛОГ ВІКТОР МОЗГОВИЙ. ВІН 10 ДНІВ ПРАЦЮВАВ ІЗ ВІЙСЬКОВИМИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ

У БАГАТЬОХ НАШИХ ВІЙСЬКОВИХ – ВНУТРІШНЬО-ОСОБИСТІСНИЙ КОНФЛІКТ. Дружина командира взводу каже йому: "Або я з дітьми, або твоя армія". Офіцер ділиться: "Я не могу предать своих пацанов. Я же первый делаю выстрел, иду впереди. Да, мне страшно, но если еще и они испугаются – это будет вообще задница. Но, с другой стороны, люблю свою жену. Что мне делать?" Тільки-но почали говорити, як його осіняє: "Нужно привлечь жену к этой работе". Зустрілися з тією жінкою, і вона почала організовувати допомогу бригаді. Це доставка їжі, медикаменти, амуніція. Те саме раджу жінкам, які перекривають траси і вимагають повернути чоловіків. Спрямуйте свою енергію в конструктив. От нема у хлопців бронежилетів, їжі. З волонтерами закуповуйте все необхідне. Не вмикайте оце – "ми жертви і нам усі винні". Ніхто нічого не винен.

ДРУЖИНАМ, ЯКІ НЕ ПУСКАЮТЬ ЧОЛОВІКІВ НА ВІЙНУ, можна сказати: "Якщо ти хочеш, щоб загарбник прийшов до нас, почав розпоряджатися тобою, дітьми і нашим господарством, тоді так – я не йду на війну".

ЩО НАЙВАЖЛИВІШЕ ДЛЯ СОЛДАТА? Що на нього чекають. Не можна військовим казати: "Або я, або армія", бо цим убиваєте їх. Перериваєте нитку містка між вами. Солдат мобілізується і всіма силами намагатиметься вижити, якщо знатиме, що вдома на нього чекають дружина й діти. Коли ж іде в бій, а перед тим посварився з кимсь, шанси загинути зростають у рази.

ХЛОПЦІВ НЕПОКОЇТЬ ВІДЧУТТЯ, ЩО ЇХ ЗРАДЖУЮТЬ. Розповідали такий випадок. Зі штабу по рації командиру десантників наказують іти в обхід Краматорська. Той відповідає, що рухатиметься шляхом, що проклали його розвідники. І вони заходять у тил до засади, яка чекала на тій дорозі, що наполягали в штабі АТО. Якби пішли нею – загинули б. І таке трапляється часто-­густо. ­Офіцери й солдати вчаться самостійно приймати рішення.

В ОДНОМУ З БОЇВ 25-ТУ БРИГАДУ ЗІТКНУЛИ З 95-Ю (Житомирська 95-та аеромобільна бригада. – "Країна"). Одним зі штабу передали, що такий-то блокпост, де стояла друга бригада, захопили сепаратисти, там загинули десантники. А насправді там були наші. І вони 44 хвилини молотили один одного. Якби в танку не заклинило башту – він розбабахав би той блокпост. А так не зміг вистрелити прицільно. Ті йому розбили правий бік. Викликали на підтримку авіацію. А по рації кажуть: "Ребята, вы воюете друг с другом". Отака є неузгодженість. Мабуть, батальйонам треба переходити на спілкування поміж командирами.

ЛЮДИНА В ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ МОЖЕ ПЕРЕБУВАТИ 40–45 ДІБ. Далі починається постстресовий синдром. А наші хлопці на війні чотири з половиною місяці. У них синдром буде гірший, ніж колись після Афгану. За рахунок харчування треба змінити мозкову біохімію. Потрібно їсти огірки, помідори, салат, капусту. ­Натомість їдять консервовану кабачкову ікру – так треба за ГОСТом. Та плюньте ви на це. Хлопцям потрібно вивести токсини, продукти напіврозпаду адреналінової фази. Їх на базі треба відгодувати 10 днів, масажі робити. Потім на п'ять днів відпустити додому, а далі ще на п'ять відправити на бойові стрільбища. Зробити хоча б три тижні перерви. Вони відновляться психологічно. Тоді знову можна кидати на війну. Натомість хлопці приходять уночі, брудні, їх ніхто не зустрічає. В казармі такі ж самотні пацани. І то вони намалювали плакатик "Пацаны, мы вас ждали. Вы – герои нашей страны". Наче дитячою рукою надряпано. І це добре. А ще краще було б зробити чай та поставити торт.

РОЗПОВІДАЛИ, ЩО ВЗЯЛИ В ПОЛОН ПОМІЧНИКА БОРОДАЯ (Олександр Бородай – самопроголошений прем'єр-­міністр "Донецької народної республіки". – "Країна"). Родом із Рязані, дев'ять років відсидів за зґвалтування. Казав, що таким, як він, платять по тисячі доларів на день. Тиждень воює тут, тиждень гульбанить у Росії. Ясно, що відновиться.

У 25-Й БРИГАДІ ДЕСАНТНИКІВ Є МИКИТА. 20 років, родом зі Слов'янська. На початку війни поїхав на 10 днів додому. Наступного дня обстріл, місто обклали бойовики. Всі його однокласники пішли служити в "ДНР". Він встав уночі, форму під пахву і лісами перебіжками прийшов у свою частину. Сказав: "Я за бригаду умру, но по своим стрелять не буду. Там мои одноклассники". Ніхто Микиту не засудив. На передовій він не служить, стоїть у нарядах на базі. А хлопцю з Луганська батько подзвонив: "Ну что, сынок? Если будешь счастлив, что кого-то убьешь, то стреляй в меня". Як синові далі служити?

БІЛЬШІСТЬ СОЛДАТІВ ДОЛАЮТЬ СТРАХ СМЕРТІ. Але їм треба мати когось за приклад. Щоб той хтось показав, як усе робиться і повів за собою. Страху натиснути на курок у них нема давно. Це було на початку АТО. Ще один фактор, який допомагає впоратися зі страхом, – впевненість, що друзі по службі витягнуть і допоможуть. Але є й такі, які через страх померти можуть тікати. Однак спрацьовує почуття провини, і вони повертаються. Тих, хто панічно боїться, відправляють на базу, щоб своїми криками та вчинками не викликали деструкції.

БУВАЄ, ХЛОПЦІ НЕ ЗІЗНАЮТЬСЯ РІДНИМ, особливо матерям і дружинам, що воюють на передовій. Є в десантурі хлопець, 26 років, мобілізований. Родом із Полтавщини. За тиждень у нього мало бути весілля. Коли запитав, чи знає наречена, що він – на війні, відповів: ні. І заплакав. Не хотів її засмучувати. Тільки батько та брат знають. Відгуляв весілля й за три дні вернувся воювати.

ПСИХІКА СОЛДАТ НЕ СПРАВЛЯЄТЬСЯ З ТИМ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. Майже в усіх порушений сон. І коли наче й сплять, мізки не відключаються. Це дуже вимотує нервову систему. Порадив приймати на ніч по 15 крапель валеріанки, пустирника та глоду. Під час сну слід обов'язково знімати берці, а ноги протерти вологою ганчіркою. Вони кажуть: "А якщо буде тривога? Що, босоніж бігти на війну?" Все тримають у собі – бо молоді, поки що подужують. Але не виключено, що за кілька років ці стреси дадуть про себе знати. Це й ішемічні хвороби серця, і навіть онко.

ЖИВЕ ПІД СЛОВ'ЯНСЬКОМ БАБА ЛЄНА, МАЄ ЧОТИРИ КОРОВИ. Десантникам якось врятувала життя. Подзвонила і попередила, що до місця їх розташування їде КамАЗ із бойовиками. Завдяки цьому хлопці відбилися. А іншого разу мало не вбили її. Думали, що снайпер (бойовиків. – "Країна") крізь кущі крадеться, почали стріляти. Виходить баба Лєна – велосипедом привезла молоко. Каже: "Ах вашу мать, хлопці, ви мене чуть не вбили". Є Бог на світі.

СМЕРТЬ ТОВАРИШІВ ПО СЛУЖБІ ДЕСАНТНИКИ ПОКИ ЩО НЕ ПЕРЕЖИЛИ. Все тримають у собі. Після війни з ними мають працювати психотерапевти. Повинні виговоритися. Тоді зможуть справитися з емоціями, страхами і переживаннями.

×