Вибухнув найбільший склад снарядів в Україні
– Бежала по полю в ночной рубашке, без белья. На босую ногу одела резиновые калоши, в руках – норковая шуба. Лезла через реку, до крови натерла ноги. После каждого взрыва искала, куда упасть. Позади был ад. Земля тряслась, – каже 47-річна Тетяна Міщенко, жителька села Вербівка неподалік Балаклії Харківської області.
23 березня у місті злетів у повітря 55-й ракетно-артилерійський арсенал – найбільший склад снарядів в Україні. Вибухова хвиля охопила 50 кілометрів навколо Балаклії. Перші снаряди полетіли в бік Вербівки. Евакуювали 36 тисяч городян і жителів навколишніх сіл
Пряме транспортне сполучення з Харкова до Балаклії скасували через вибухи. Автобусом треба їхати попутками, з пересадками. Від Вербівки – 3 км пішки до Балаклії.
Тетяну Міщенко зустрічаємо в переповненому автобусі. Невисока, говорить втомлено. Біля себе вмощує вазон із декоративною ялинкою.
![59-річний Микола Іщенко стоїть біля свого будинку на вулиці Зоологічній у Балаклії на Харківщині. Через дорогу від нього розташована військова частина зі складами, де стався вибух](https://static.gazeta.ua/img2/cache/gallery/762/762040_1_w_590_lq.jpg?v=0)
– Муж умер несколько лет назад от рака. В Вербовке живу со свекром. Когда начались взрывы, не захотел со мной бежать, – зітхає жінка. – Я за домом соскучилась, решила вернуться. Вот в Харькове купила растение. Будет символом новой жизни. Скорее бы забыть этот ужас.
– Я в тот день был в Змиеве (50 км від Балаклії. – Країна), – долучається до розмови 23-річний Ігор Шевченко, житель Слобожанського, куди прямує автобус. Тримається за поручень. – Резко затрещали окна, включились сигнализации на автомобилях. Потом из Харькова промчались около 40 пожарных и 30 "скорых". До утра был огромный поток людей и автомобилей. За литр бензина платили 80–100 гривен. Место в автомобиле до Харькова стоило до 4 тысяч гривен. Но многие люди помогали просто так.
У Слобожанську, за 20 км від Балаклії, Тетяну Міщенко зустрічає колега в "Ладі". До Вербівки підвозить і нас. У селі смердить порохом. Жінка голосно плаче, коли бачить свою вулицю. До неї підходять сусіди, що чекали на хліб.
– Тої ночі побачила в небі силует літака з гострим носом. Почула два неголосні взрива. Почалась пожежа. Весь горизонт горів, як під час Страшного суду. Земля двигтіла. Думала, дім розвалиться в секунду. Від ракет небо спалахнуло феєрверками, – кутається в хустку 67-річна Клавдія Соснова. – У сусідів будинок тріснув пополам. Я накинула пальто, взяла кілька піджаків і заховалась під скамєйку. Два дні там просиділа. До мене прийшов чорний величезний пес. Дивився просто у вічі. Дуже його злякалася. Потім під скамєйку залізла качка. Отак і сиділи разом. Тільки раз вибралася з-під лавки – хотіла позагрібати огород. В той момент на сусідський двір упала ракета. Я знову під скамєйку заскочила.
Із машин мене бачили. Але тільки руками махали і їхали дальше. Дуже було обідно.
Клавдія Соснова чотири роки працювала на артскладах.
– Був настоящий контроль, – продовжує. – За забуту перепустку звільняли. Там під землею два поверхи бункерів зі снарядами. Вантажівки їздили під землею аж до Чугуєва. Зараз дисципліна не та.
– Літак пустив дві ракети й улетів. Думаємо, що то росіяни учинили. Де в сепаратистів ті літаки? – каже 33-річна Анна Семенко, під'їжджає велосипедом. Зібралася в сільську раду просити плівку на вікна. – З мужем закутала дитину в одіяло і побігла у шльопанцях надвір. Підібрав незнайомий автомобіль. Довезли до евакопункту. Там дали чай, погодували, пропонували заспокійливе. З того дня я ще нормально не спала – серед ночі постійно хочеться кудись бігти.
На вулиці кілька місцевих чоловіків просять показати документи. Кажуть, у селі були мародери. Виносили цінні речі з покинутих квартир.
– За час АТО чотири рази атакували артсклади. Востаннє – торік 26 грудня, – говорить 35-річний Анатолій Семенко. – Одні кажуть, безпілотник скинув запалювальну суміш, інші – що літак. За кілька днів до цього у військовій частині був з'їзд генералів. Тільки залишили її – почалася канонада. Могли артсклади підірвати, бо треба було скрити розкрадання снарядів. Є думка, що їх продавали сепаратистам.
На околиці Вербівки – зруйнована снарядами ферма. Звідси до артскладів у Балаклії – 1,5 км. До міста йдемо півгодини. Під містком – висохле озеро з очеретом. Починається військова частина. Тягнеться на 11 км, ширина – 3,5 км. Обгороджена високим бетонним парканом. Подекуди на ньому вибиті плити. Сапери розміновують снаряди, що лежать купами по всій території.
Біля головного в'їзду стоїть БТР. Колона військових вантажівок прямує до частини.
![У їдальні коледжу в Балаклії годують постраждалих від вибуху на артилерійських складах. Будинки в місті залишилися без газу](https://static.gazeta.ua/img2/cache/gallery/762/762040_2_w_590_lq.jpg?v=0)
На території бази – військове містечко. На вулиці стоять зо два десятки горілих машин. Із вибитих вікон школи видно червоні порвані штори. Зі зливної ями виглядає переляканий пухнастий кіт.
Навпроти КПП Зінаїда і Анатолій Лісняки на саморобному мангалі варять борщ біля власного зруйнованого гаража. За ним – червоний цегляний будинок.
– Не думала, що радітиму, бо гараж завалився. Він узяв на себе перший удар. Тому витримав будинок і обрушився тільки димохід, – жінка кладе в каструлю пакет овочевої заправки. – Вчора вийшов напівсирий, але нам був дуже смачний, бо на вогнищі, – всміхається. – Коли почались обстріли, одразу сіли в автомобіль і поїхали будь-куди, аби якнайдалі. Наш пес так перелякався, що два дні не вилазив із машини. І зараз не в собі, контужений чи що.
Біля будинку далі по вулиці лежить уламок ракети. Із неї стирчать сині проводи.
У сміттєвий бак жінка виносить відрами скло. Спираючись на ціпок, підходить сусід 59-річний Микола Іщенко. Має протези на обох ногах.
– Нас с женой дважды эвакуировали спасатели. Сначала мы спрятались в огороде. Когда прилетел снаряд за 2 метра от нас, начали думать о побеге. Спасатели вывезли нас до центра. Было полчаса тихо. Вернулись домой одеться в теплое. И тут начался ад. У нас нет родственников. Поэтому пошли на кладбище к двум сыновьям. Сидели на скамейке и смотрели на могилы. Умирать не было страшно. Ударная волна была такая, что подпрыгивали на лавочке.
– Кота пришибло. Сидит контуженый. Рот открывает и как будто мяукает, но без звука. Ничего не слышит. Кушать дали, вроде отходит, – каже 52-річна Людмила Шеремет. – Людей жалко. Мой сосед под обстрелами залез с собакой в погреб. Теперь никого не узнает. Забрали в больницу.
На вулиці 40-річчя Перемоги – спалений будинок. Залишились тільки цегляні стіни. На них – обвуглені кондиціонери. Тліють залишки балок перекриття. Навколо мікрорайону кружляє гелікоптер – перевіряють частоту і місця вибухів.
– Ракеты "Куба" – страшная сила. Я в Афгане воевал, но такого ужаса не видел. В декабре прилетал беспилотник и сбросил две бомбочки. Немножко не попал. В этот раз пилот – молодец, может ждать премию, – каже 54-річний Володимир Стороженко. З трьома чоловіками лагодить дах свого будинку.
У магазині "Берізка" хліб розібрали. Найбільш ходовий товар – макарони швидкого приготування "Мівіна".
– Потому что газа в городе нет, а кушать надо. Молочные продукты все испортились. Из мясного оставила только копченые колбасы, – каже 47-річна Алла Пономаренко.
У приміщенні коледжу працює кухня. Пахне борщем. Також дають перлову кашу, чай і бутерброди. Викладачі принесли з дому консервацію. Склались на харчі, щоб роздавати жителям мікрорайону.
Городяни займають чергу зранку. Лаються, виникає штовханина. Поліція їх розбороняє.
– Выдали две банки тушенки, сгущенку, гречку, муку, сардины, чай, макароны, рис. Правда, в очереди стояла 3 часа, – каже 57-річна Тетяна Різніченко, відходить від черги з пакетом. – Плохо только, что о гуманитарке услышали жители центра города. Они не пострадали, но почему-то ходят за продуктами. Наши мужики готовы таких умников бить. И очень сильно.
Найбільше постраждав мікрорайон нафтовиків на околиці Балаклії. Тут переважають дво- і дев'ятиповерхові будинки. Люди несуть плівку й дерев'яні рейки для ремонту вікон. Рятувальники збирають уламки ракет і снарядів. Їх прилетіло понад тисяча, кажуть.
Між залізничним вокзалом і мікрорайоном у полі лежать з десяток ракет. Земля біля них – розплавлена.
– Могу показать место в городе, где полная жопа, – каже 27-річний Олександр Шелест. Він – у синіх спортивних штанях і легкій куртці. Йде до центру гуманітарної допомоги по продукти. Заводить у двоповерхівку, де в однокімнатній квартирі мешкає його сестра. У дворовій клумбі застряла частина ракети завдовжки 3,5 м. У під'їздах вибиті двері. В квартирі вибухова хвиля потрощила меблі, відірвала шпалери і шпаклівку.
– Я живу в 36 километрах от города. Пришлось под обстрелами ехать на машине за матерью и двумя племянницами. Был единственным водителем, который направлялся в Балаклею, а не наоборот, – каже Олександр. – Где-то 300 собак бежали из города. Видел военных, которые в лесополосах прятались. Тысячи людей на улицах – голые, в простынях. Потом шли с коровами, тащили мопеды.
Огонь поднимался метров на 100 вверх. От ударных волн автомобиль несколько раз едва не перевернулся. Металлические двери в квартире соседа сорвало и бросило на кухню. Если бы в квартире были люди, никто бы не выжил – посекло бы стеклом.
У одной родственницы остановилось сердце. Переживала, как будет восстанавливать жилье.
117 будинків постраждали у Балаклії. 25 із них – повністю знищені
23 автомобілі згоріли у військовому містечку Балаклії
1000 боєголовок, снарядів і ракет від ракетно-зенітного комплексу "Куб" зібрали сапери у Балаклії та околицях. Утилізують їх на полігоні
Коментарі
1