Зв'язки з ворожою Росією треба розірвати заради безпеки та духу православ'я

Три чверті українців виступають за державне втручання в церковні справи

Законопроєкт про заборону діяльності Московського патріархату на території України привернув увагу українського суспільства й викликав дискусії як серед політично активних громадян, так і в навколоцерковному середовищі. Майже половина українців готова підтримати документ, приблизно чверть погоджується на обмеження діяльності МП, решта не визначалась або проти, свідчить соцопитування. Але те, що майже три чверті виступають за державне втручання в церковні справи, – не дзвіночок, а набат. Не треба забувати, що наше суспільство після комуністичних антирелігійних репресій і державного атеїзму вкрай обережно ставиться до теми релігійної свободи. Тому такі дані свідчать про нестандартну й гостру ситуацію.

 

Але подивімося на ситуацію загалом і спробуємо навести аргументи за і проти.

По-перше, діяльність Російської православної церкви набула відверто ворожого щодо України характеру. Вона й раніше працювала на ворога, але зараз напряму закликає до агресії проти України. Найнеприємніше, що ця риторика відчутно перевищує стандартну для православних лояльність до "земної батьківщини". Одна справа визнавати необхідність підтримати свою країну, незалежно, права вона чи ні, й зовсім інше – надання морального значення війні проти православного народу.

Українська православна церква Московського патріархату, на жаль, лишається частиною структури, що відкрито проголошує себе ворогом нашої державності. Це неприйнятно не тільки з державницького погляду, а й суто церковного. Адже православні завжди надавали особливого значення гармонійній взаємодії держави й церкви.

По-друге, приємною особливістю закону є те, що він не спрямований на втручання в релігійне життя. В ньому йдеться про організаційні та юридичні моменти. Він розглядає Московський патріархат як громадську структуру, а не об'єднання вірян. Наприклад, під час репресій тоталітарних режимів проти церкви нерідко ухвалювали закони, що забороняли священнослужителям з'являтись у громадських місцях у відповідному одязі, відправляти таїнства й обряди, проповідувати тощо. Нічого такого в законопроєкті немає. Він спрямований на ліквідацію Московського патріархату як громадської структури на території України.

По-третє, єдині репресивні заходи, які передбачає закон, – націоналізація майна УПЦ Московського патріархату. Варто зауважити, що йдеться саме про власність громадської структури, а не про приватне. У переважній більшості випадків храми й іншу власність УПЦ Московського патріархату побудували коштом громадян України. І значна, якщо не більша, їх частина підтримувала не так саму структуру, як православне християнство. Тому цей підхід виправданий морально та юридично.

По-четверте, у прихильників МП залишиться можливість продовжувати свої релігійні практики в межах любої їм структури. Інша річ, що вона вже не зможе користуватися правами офіційно зареєстрованої.

У нас вільна країна, і ніхто не забороняє хрестити дітей, молитись або ходити в рясі без відповідної реєстрації. Жахливих історій про вірян на таємних молитовних зібраннях, на яких полюють силовики, не буде. Законопроєкт не передбачає використання тоталітарних совкових практик.

По-п'яте, лояльність закону до православної церкви загалом. Не треба забувати, що окремі православні церкви – це підрозділи Церкви, що об'єднує православних вірян по всій планеті. Передбачається не просто відторгнення власності, а її передання "національним церковним структурам". Тому закон не може спровокувати протистояння держави та релігії, а спрямований лише на підтримку одних церковних структур на противагу іншим. Це важливий момент. Адже значна частина українців просто відвідує церкву, що поруч, не завжди розібравшись, кому вона належить.

Які ж наслідки можуть очікувати Україну в разі ухвалення закону?

Почнімо з позитивного. Через те, що законопроєкт стосується саме діяльності на території України Московського патріархату як громадської структури, занепокоєння українців, які не підтримують заборони, але виступають за обмеження, – зайве. Фактично про обмеження й ідеться, релігійних гонінь не передбачається. Отже можна розраховувати на підтримку 70–80 відсотків населення.

У Українській православній церкві Московського патріархату вже тепер є масовий рух за розрив із Москвою. Ці віряни опинилися в заручниках своїх керівників, здатних на них тиснути через контроль над ресурсами, що їх дає офіційна реєстрація. Частина верхівки УПЦ Московського патріархату морально готова змінити орієнтири, і загроза втрати власності здатна її підштовхнути.

Із негативного можна відзначити хіба те, що до 20 відсотків українців не підтримують проєкту й це може призвести до внутрішнього протистояння в суспільстві, яке воює. Але відсутність у документі власне релігійних заборон та проавтокефальні настрої вірян УПЦ МП дають надію на уникнення масштабних проблем.

У кожному разі збереження адміністративних і юридичних зв'язків із ворожою державою не може залишатися нормою ані з точки зору національної безпеки, ані з позиції духу й літери православ'я.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×