Я боюся за дитину. У Харківському художньому музеї зберігається картина: чоловік із дружиною йдуть засніженим полем, і батько несе маленьку труну. Я одразу зрозумів, що це – найстрашніше, що може бути.
Є вчинки, за які досі соромно. Ми поверталися з батьком із Санкт-Петербурга потягом, він в одному купе, я – в іншому. Я замовив чай собі, а про нього забув.
З дитинства не вподобав рідний Первомайськ. Це – місто хіміків. Половина жителів – приїжджі, решта – з кримінальним минулим. Бетонні сірі коробки, нескінченний бруд або пил. Моя б воля – розібрав би місто на частини і кудись вивіз, щоб знову був степ.
Найяскравіший дитячий спогад – як я плавав на крилі від Messerschmitt'а. Літак упав за будинком під час війни. Наша вулиця була крайня, і коли річка розливалася, вода підходила просто до дороги. Береш крило, шест – і вперед.
Люблю подзвін. Мрію, щоб у церковні свята в усіх храмах міста лунали дзвони різних розмірів.
Після 30 років став закритіший, обережніший, важче йду на контакт. Якщо говориш про свої враження, погляди кому попало, люди цим користуються – наговорюють, пліткують, застосовують проти тебе. Скільки разів я відпрацьовував карму з сусідами по під'їзду! Раніше переживав – не можу жити дружно, їм весь час щось не так. А тепер вирішив – їх для мене немає. Намагаюся взагалі не розмовляти, просто не реагую.
Книжки з історії можуть бути цікавими, а не нудними, яких більшість. Доводжу це постійно. Кожне моє видання – приклад, як треба працювати в архівах, як подавати матеріал.
Щоб знайти важливу інформацію, витрачаю місяці, а іноді й роки. Людині залишається придбати книжку. Вона може здивуватися або засмутитися від інформації про своїх предків, але оцінити масштаб роботи, щоб це було, як відкриття, – ні! Історична література в Україні залишається малозатребуваною. Іноді це доводить до відчаю.
Від кожної справи треба отримувати задоволення. Тому працюю тільки на себе.
У середині 1990-х був у полоні в бандитів. Били, вимагали грошей. Вночі вдалося втекти. Міліція була продажною, але мені пощастило – зустрів у органах земляка, який допоміг відбитися від рекетирів. Бізнес, зрозуміло, кинув.
Я віддаю себе роботі повністю. І якщо поряд людина лінується, працює формально, мене це бісить. Бісить, але швидко розлучатися з людьми не вмію. Починаю уявляти, що я його звільню, він шукатиме роботу, у нього не буде грошей. І мені стає шкода. Чекаю, доки сам піде – так легше.
У сім'ях, з якими спілкуюся, у мене завжди є дитина-друг. Діти – вірні друзі, пам'ятають доброту. Ставляться до дружби віддано, без оглядки, придумують ігри, щоб грати з дорослим. Завдяки цьому стаєш добрішим, згадуєш дитинство і свої найкращі риси.
Найбільше від сина чекав, щоб він розмовляв із бабусями, й узагалі з дорослими, на "ви". Просив, ще коли він був усередині у мами. І він наче почув. Може засмутитися, але залишиться ввічливим: "Ви, бабуся, дурна і нічого не розумієте". Це просто супер.
Я прийшов у Харків з порожніми руками, з порожніми руками і повернуся в рідне село. Нічого не нажив, нічим не володію.
Кажуть, що я – сволота і скотина, геній, але – негідник. З багатьма зіпсував відносини, коли перестав дарувати книжки. Раніше хотілося більше віддавати, робити добро. Але коли стикаюся зі зрадниками, брехунами чи відвертими негідниками, кажу, як є.
Постійно собі нагадую: "Ти – хороший хлопець".
Люблю, щоб у приміщенні було багато повітря, світла. Високі стелі, великі вікна, великий письмовий стіл, зручна ручка, гарний папір. Папір має бути дорогий і м'який. Тижневиками, якими забиті магазини, не користуюся. Купую тільки німецької фірми.
Регулярно запалюю аромалампу – користуюся олією ялиці, лимона, апельсина, чайного дерева. Люблю пачулевий запах – це для мене аромат плідної роботи, кабінету.
По дому вмію робити все. Мені не потрібен ні сантехнік, ні столяр, ні тесля, ні слюсар.
Вважаю себе за духом селянином, хочу жити на природі. Планую купити за містом ділянку і поставити дерев'яний зруб. Щоб була велика веранда і зимовий сад. Щоб бачити найкраще на землі – природу і тварин.
У мене багато емоцій. Якщо відчуваю, що накопичилися – шкода себе, сумно, хочеться поплакати, – дивлюся фільм, зазвичай вестерн.
Іноді не контролюю себе. Особливо обурюють зміни в контрактах.
Сидиш у метро, читаєш книжку, хтось підсаджується поруч і ти відчуваєш, як від цієї людини йде приємна енергія. Тоді я відкладаю книжку і дивлюся. Це не обов'язково дівчина, може бути жінка за 40, але вона цікава і красива. Мені важливі нюанси, скажімо, доторкнувся до щоки локон волосся, це дуже приємно.
Ідеальна жінка схожа на кішку: завжди при тобі, ласкава, ніжна, мало говорить. Не дістає дурними запитаннями. Якщо вона торохтить без упину – кому це сподобається? Звертаю увагу на охайність. Не можу терпіти, якщо жінка пахне неприємно. Пробував говорити про це знайомим чи колегам на вушко – у відповідь істерики. Просто перестаю спілкуватися.
У кожної жінки свій аромат. Мова не про мило або парфуми, а власний запах.
Жінка повинна красиво рухатися, мати плавність рук.
Можна і з однією жінкою прожити все життя. Жінки – найвірніші, після собаки, істоти. Вони люблять чоловіка по-справжньому, все готові для нього зробити, тільки щоб був поруч. Це не слабкість, як думають деякі, а навпаки – сила. І ця сила здатна зберегти сімейне вогнище на все життя.
Мене повинні боятися – не тільки дружина, син, але й літні родичі. Як старший чоловік у сім'ї, я для них найвищий авторитет. Людина не може без мого дозволу увімкнути телевізор, музику. Чашку мою не можна брати, інші особисті речі. Якщо цього немає, то безглуздо взагалі, щоб була сім'я.
Ніколи ні з ким не раджуся, всі рішення приймаю сам.
Примхи сина припиняю миттєво. Жодного разу його не вдарив, вистачає підвищення голосу. Якщо недостатньо, можу стукнути кулаком по столу. І все. Мені пощастило на розумну дитину.
З сільськими спілкуватися приємніше. У селі люди мало змінилися, а городяни стали дурнішими, інтернет замінив практично все. Інтернет і гроші – більше люди ні в що не вірять.
До закордону ставлюся спокійно. Італія, Англія – і досить. Я ще тут не все подивився, а мені це більше подобається. Це – своє, рідне, місцевий колорит. А хто хоче, нехай їде.
Перша дружина була першою красунею інституту. Бився постійно. Одного разу довелося з'ясовувати стосунки одразу з двома курсантами військово-морського училища, які прийшли до мене в гуртожиток. Так одному заїхав, що він упав і відключився. Викликали "швидку". Справа пахла міліцією, але все обійшлося. Курсанту, напевно, соромно було писати заяву, що його якийсь там студент побив.
Після школи подавав документи у Вищу школу КДБ – хотів захищати вітчизну в кращій спецслужбі світу. Не пройшов за конкурсом особистих справ.
Коли служив строкову, мою роту готували для відправки в Афганістан. Особливо не боявся, покладався на волю Божу. Для чоловіка найкращий кінець – загинути за вітчизну.
Кілька разів міг зробити кар'єру. Працював на хлібозаводі, займався аграрним бізнесом, вмовляли залишитися в армії, навчався в аспірантурі, серйозні установи запрошували ґрунтознавцем. Міг, але не хотів. Чекав, що з'явиться головна справа мого життя. І дочекався.
Я не думаю, коли вибираю, роблю це інтуїтивно. Іду від серця. Якщо людина не подобається, не буду з нею спілкуватися. Навіть якщо у неї є гроші.
Якщо відчуваю, що згасаю, гроші закінчуються і немає нових замовлень, з'являється якась сила, що мене підтримує. І все налагоджується. Відчуваю її тільки в кризові моменти.
2 
1
Коментарі