"Українці вийдуть із війни загартованими, як із великого вогню виходить сталь"

ПОЛЬСЬКИЙ РЕЖИСЕР ЄЖИ ГОФФМАН ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ВРЯТУВАВСЯ ВІД ГОЛОКОСТУ

Ви багато років зосереджуєте увагу на українській тематиці, добре знаєте наш народ. Звідки така зацікавленість Україною?

– Дружина Валентина була з Києва. Я об'їздив Україну вздовж і впоперек. Фільм "Потоп" знімав у Вишеньках біля Києва. Старанно готувався до фільму "Народження нації" про історію українців від хрещення Русі дотепер. Робота в документальному кіно навчила: хоч маєш консультантів, але треба володіти й серйозними знаннями про матеріал. У експертів може бути інша точка зору чи трактування історії. Я завжди намагаюся знайти саме зерно, без полови. Усе повинно бути максимально наближене до правди. Бо є три види правди – свята правда, своя правда, правда з гівна.

Читаючи різних істориків, я знаю, що XVII століття було останнім шансом для обох наших народів створити Річ Посполиту, разом із литовцями. Щоб поруч із Погонею Литви та Білим орлом Польщі був український Архангел Михаїл. На жаль, цього не сталося. Головним чином із вини наших шляхти й сейму.

Богдан Хмельницький поміняв сокирку на кий, коли здався Росії. Бо Річ Посполита, попри кріпацтво, була парламентською країною. Несла культуру, яка походила з Риму, зокрема в юриспруденції. Був час, коли мали високий рівень толерантності до релігій. Потім це змінилося. Але вже як сталося, так сталося.

Пілсудський розумів, що без незалежної України не буде незалежної Польщі. А Росія без України не буде імперією. На жаль, ідея Пілсудського про федералізацію не знайшла великої підтримки в Польщі, її не прийняли в Україні. Петлюру не підтримали, бо селяни найбільше хотіли землі. Пізніше вони гірко поплатилися за це, більшовики замість обіцяного влаштували Голодомор. Він знищив того справжнього господаря.

 

Вам довелося пережити Другу світову війну. Як вона позначилася на вашому становленні?

– Перед війною закінчив перший клас. Жили ми біля кордону з Чехословаччиною. Її захопили німці й установили профашистський уряд. Хто такий Гітлер, мої батьки добре знали. Тому в перший день нападу німців на Польщу 1 вересня 1939-го ми все спакували й зібрались у дорогу. Втек­ли на найближчу залізничну станцію. Під бомбами. Усі сподівалися, що німців десь зупинять наші війська.

17 вересня з іншого боку почала наступати червона армія. Я пам'ятаю танки, запах цієї армії. Вона пахла дьогтем, яким мастилися від вошей.

Ми зупинились у Стрию на Львівщині. Мої мама й батько – лікарі, отримали роботу в Дашаві. Та одного дня 1940-го їх забрали з медичних зборів. І всю сім'ю відправили в Сибір. Дідусь і бабуся поїхали з нами. Там їх і поховали. Якось узимку дідусь ніс відра з водою, послизнувся, облився, змерз і отримав запалення легенів. У бабусі був цукровий діабет, і після втрати дідуся вона поступово згасала.

1943 року батько пішов на фронт. Я залишився з мамою. Батько прислав романи Сенкевича "Пан Володийовський" і "Потоп". Потім мала бути "Вогнем і мечем", але книжку не пропустила цензура. Я познайомився з нею після повернення в Польщу 1945-го. Потім трилогію перечитував багато разів, знав її майже напам'ять.

Війна дала нелегку школу життя. Парадоксально, але завдяки їй я досі живу. Усі родичі, які залишились у Польщі, загинули під час Голокосту – дідусь і бабуся з боку матері, її сестра з чоловіком, кузен Юлік, двоюрідна сестра Зося, ще одна двоюрідна сестра, дядько. З нашої родини – понад 20 осіб загинуло.

Ви вчились у Москві. Яке було місто в той період?

– Столиця Радянського Союзу була на спеціальних правах, "на снабжении". Ми з товаришем Едвардом Скужевським почували себе в Москві, як королі. Мали ефіри на радіо, де розповідали про звичаї в Польщі, наприклад, про весілля в селах. Ілюстрували ці передачі польською музикою. За це нам добре платили, й ми навіть залишили гуртожиток і вина­ймали номер у пристойному готелі.

Також у нас були фантастичні педагоги. Наприклад, лекції про західне мистецтво читав Цирлін. Його вигнали з Академії наук за космополітизм.

Пізніше, після розпаду Радянського Союзу, ви теж відвідували Росію. Що найбільше запам'яталося?

– Я об'їздив усю Росію, мої фільми показували по всій країні. Я знімав у Петербурзі "Прекрасну незнайомку" за твором Олексія Толстого. Це початок 1990-х. У той час щодня на вулицях знаходили трупи. Співпродюсер із російської сторони раптово зник. За три-чотири дні його знайшли вбитим у спаленій машині. Там діяли банди. Що вони виробляли в 1990-х, важко уявити.

У середині 2000-х ви збиралися зняти "Тараса Бульбу". Натомість це зробив Володимир Бортко. В Україні його фільм багато хто назвав проросійським. Чому так вийшло?

– Я хотів зняти "Тараса Бульбу". Показати своє прочитання, воно інакше. Я нічого не змінив у "Вогнем і мечем", який усе-таки був символом анти­українськості. Не чіпав тексту. Витягнув наперед те, що було на задньому плані в Сенкевича.

Хто такий Тарас Бульба? Забирає синів на Січ, там мир. Що робить Тарас? Спонукає до війни. Козаки ідуть на війну, а татари нападають на Січ і нищать її. Потім діяльність Тараса призводить до поділу війська. Частину розбивають, бо вони ослаблені поділом. Тарас убиває одного сина, втрачає другого, повертається додому та знаходить у труні дружину, яка померла від розпачу та горя. То ким був Тарас Бульба? Це була людина-катастрофа, що породжує нещастя за нещастям.

Ніякого "навіки разом", яке виставляв наперед Бортко. Я не зробив цього кіно. Особа, з якою співпрацював в Україні, намагалася зробити все, щоб декорація залишилася потім для нього. Я погоджувався на деякі речі, тому що знаю, якщо хочеш щось зробити, то потрібно рухатися. Але коли він перегнув палицю, я сказав: "До побачення. Будь ласка, прошу знімальну групу спакуватися". Наступного дня ми виїхали з Києва.

Я дружив із небагатьма акторами, бо між розумом і талантом велика відстань. Деяким акторам їхній інтелект заважає добре грати, вони завжди надто критичні до себе. Кожну волосину ділять на чотири, й це драма. Та Богдан Ступка був фантастичний хлопець і великий актор. Уся ця його історія з "Тарасом Бульбою" і паном Бортком мені боліла. Спочатку він боявся за Богдана Хмельницького у "Вогнем і мечем". Але він мені повірив. Бо я присягнувся, що це не буде антиукраїнський фільм.

Це була політика. Чи не боялися цим фільмом нашкодити собі?

– Усі від нього виграли. І в Польщі, і в Україні. Намагалися бойкотувати в Україні, але люди їх, так би мовити, просто "взяли на копита". І пішли масово дивитися стрічку.

Раніше було мало критиків, яких я поважав. Із нового покоління – ще менше. Якби я робив те, що хотіли критики, ніхто так масово не ходив би на мої фільми.

Коли кіно змонтували, але в ньому не було музики й ефектів, польський президент Александр Квасневський подзвонив і попросив: "Знаю, що нетактовно просити показувати незавершену роботу, але я їду в Україну й хочу знати, що на мене чекає". Ми показали йому цей фільм. Президент підійшов до мене, обняв і сказав: "Я можу спокійно їхати".

Що думаєте про нинішніх діячів російського кіно, які підтримують владу?

– Вразила реакція на війну в Україні Микити Михалкова. Коли я побачив його по телевізору, то Ґеббельс – це маленьке цуценя в порівнянні. Такої добірки неправди та компіляції я давно не бачив.

Як нинішня російсько-українська війна позначається на житті поляків?

– Перша реакція в Польщі була з боку суспільства. Влада приписує собі всі заслуги, але вони не її. Люди відкрили двері своїх помешкань і свої серця для українців. Уряд недооцінює ситуації.

Війна триватиме ще довго, бо більшість росіян підтримує Путіна. Через це полякам потрібно бути готовими до погіршення економічного становища.

Крім війни з росіянами, в Україні багато уваги приділяють загостренням на Балканах, Кавказі, Близькому Сході, в Китаї. Як оцінюєте можливість початку Третьої світової й використання ядерної зброї?

– Є ряд держав, які не підтримують Україну, а підтримують Росію. Нині Китай у цій кризі може значною мірою диктувати умови. Не говоритимемо про ядерну війну, бо це кінець світу. Не вірю, що до цього дійде.

Українці роблять ревізію російської культурної спадщини. Чи може це вплинути на її сприйняття за кордоном?

– У Росії справді є велика література, не найгірший живопис, красива музика. Але менталітет цієї нації – власницький, імперський. Існує величезна різниця між культурою та менталітетом.

Англійці мали багато великих письменників, учених, а що вони робили в Індії, навіщо їм уся ця колоніальна політика? А французи? Культура Європи – це одне, а те, що європейці чинили в колоніях, – інше. А Німеччина? Вони дали світові таку літературу, таку музику. А що вони коїли під час Другої світової війни?

Який стосунок має Бах до Гітлера? Так само Чехов, Бунін – до Путіна? Кожна медаль має два боки.

У чому бачите головну проблему українців?

– Жоден президент в Україні не в змозі впоратися з величезною корупцією. Зокрема й нинішній.

Я особисто знав Кравчука. Він не погодився підписати союзний договір і відіграв важливу роль у розваленні Радянського Союзу. За це йому честь і слава.

Ющенко багато хотів зробити, але не все вдалося.

Кучма був найорганізованішою людиною серед президентів України, яких я знав.

Чи правда, що його книжка "Україна не Росія" спонукала створити фільм "Україна. Народження нації" 2008-го?

– Так. Нещодавно в Польщі показали цей фільм. На це довелося чекати роки. Шкода, що в Україні його досі не демонстрували на широких екранах. Знаю, що він надихнув на створення Музею відродження нації в Києві. Та ми сподівалися, він зіграє більшу роль. Стрічка відкриває очі, доводить, що Україна має своє коріння.

Матеріали для "Україна. Народження нації" ми збирали у Швеції, США, Канаді та Франції. За кожен метр матеріалу ми заплатили чимало доларів. Передбачалося, що Україна й Польща куплять цей фільм. Але цього не сталося. Ми опинились у складній ситуації, тільки з часом вийшли з неї.

В Україні професори використовують цей фільм на лекціях.

– Я знаю. Але він не для цього створений, не для лекцій. Його завдання – формування національної свідомості.

Як оцінюєте діяльність президента Володимира Зеленського?

– Він має велику харизму. До війни багато хто не міг прийняти, що комік став президентом. Але пам'ятаймо, що один із найкращих президентів США Рейган також був актором. І один із губернаторів Каліфорнії – Шварценеґґер.

Чим особлива нинішня війна між Україною та Росією?

– Україна зазнає страшних втрат – людських і матеріальних. Ціна величезна. Та українці вийдуть із цієї війни загартованими, як із великого вогню виходить сталь. Позбудуться корупції. Вірю глибоко. Буде такий собі "план Маршалла", який дасть Україні змогу відбудуватися. Станеться те, що сталося в Німеччині після війни, коли стару промисловість зруйнували. На її місці постала найсучасніша економіка Європи.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×