"Самотня людина нікому нічого не винна. Робить, що хоче"

У дитинстві грала у футбол, лазила по деревах, билася з хлопцями. Cтрахів у мене немає.

Маю житло, повний холодильник, можливість відпочивати. Цього року тричі подорожувала – раз за кордон і двічі Україною. Але через роботу втратила не одного хлопця. Знайомитися під час руху заборонено.

Заздрісників багато. Біла ворона завжди привертає увагу. Але такі птахи не реагують на особин довкола.

У вихідний день сплю до обіду. Сил немає встати.

Лідія Филипчук, 63 роки, водійка трамвая, відеоблогерка. Народилася 19 жовтня 1956 року у селі Стецева Снятинського району на Івано-Франківщині. Батько – вчитель історії та фізкультури, мати – вчителька молодших класів. Вступила на заочне відділення факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. 1979-го закінчила курси водіїв трамвая і почала працювати в комунальному транспортному підприємстві. Навчає майбутніх водіїв. 2013-го створила відеоблог на YouTube. Веде прямі трансляції з кабіни водія, розповідає про події в місті, архітектуру та історію. Має понад 2,5 тисячі підписників. Незаміжня. Дітей не має. Майстер спорту з шахів. Захоплюється настільним тенісом, стрільбою в тирі, плаванням. Мріє про мільйонний блог і можливість багато подорожувати. На Новий рік хоче поїхати в грецьке місто Ліда

За кермом неможливо зосередитися на своїх думках. Але встигаю роздивлятися довкола, помічати цікаву ліпнину, дахи старих будинків.

Бачу долі. Ось ця людина завжди одна й сумна. Ось ця захворіла. А в тої щось покращилося в житті – веселіше заскакує у трамвай.

Щасливих квитків у трамваї не буває. А в житті є – це зустрічі, які змінюють тебе.

Справжнє кохання було перше – в 19 років. Розійшлися. Де він тепер – не знаю. Можливо, наважуся знайти у соцмережах. Почуттів уже немає, тільки інтерес. А ще – страх. Що я його вигадала таким, яким він не є.

З десяток разів кликали заміж. Треба було закрити свою пам'ять і жити з іншим. Не могла себе змусити. Зустрічалася місяць-другий, а потім ішла геть.

Раджу жінкам після 30 робити те, що я не змогла, – убити в собі почуття і претензії до світу. Виходити за того, хто тебе любить, і народжувати дітей.

Чоловік повинен бути сильний фізично, мало говорити, добре заробляти. Подобається образ сільського чоловіка – працює для сім'ї, будує дім.

Бог часто беріг мене. Траплялося, машини проїжджали так, що капелюшок зносили з голови. А недавно задумалася і пішла через вулицю на червоний. Зупинилася позіхнути і зрозуміла, де я.

Працюю важко, зате відпочиваю красиво. На себе грошей не шкодую. Під час відпустки я найщедріша. І себе тішу, й іншим можу свято влаштувати.

Щоб пізнати хлопця, треба поїхати з ним у відпустку. Хочеш пізнати друга – впусти його до хати. Колись моя не закривалася від друзів. Потім із квартири почали пропадати гроші. Сьогодні друзів немає.

Людина тебе зрадила. На душі гидко. Та її з балкона не викинеш, не витреш гумкою. Лишається й далі просто вітатися на вулиці.

Я вихована в атеїстичний час. Але хоч би який маршрут трамвая вела, завжди десь поблизу кінцевої зупинки є церква. Майже щоразу перед зміною заходжу.

Читала якусь книжку. Засумнівалася, чи Ісус Христос був насправді. А ввечері впала на підлогу, не могла підвестися. Кликати на допомогу соромилася. Почала молитися, тоді заснула. Вранці ніби нічого й не було.

На молитви завжди отримую відповідь.

Самотня людина нікому нічого не винна. Робить, що хоче. Відомі європейські політики – самотні або без дітей.

Бачу, як 30–40-річних дітей годують і вдягають батьки. Деякі водії працюють у 70 років, щоб допомогти правнукам. Сумно, що дорослі люди приймають таку допомогу. Це національна традиція.

Дитину слід питати не "що ти їв?", а "про що думав дорогою зі школи?" Так простежите, хто виросте.

У Швейцарії є таке поняття – плогінг. Зранку на пробіжці люди збирають непотріб. Тепер теж ходжу в парк зі сміттєвим пакетом.