Про те, що я - наполовину японка, а батько - ортодоксальний комуніст, я тупо повторювала всюди й домоглася, що тепер ця подробиця моєї біографії нікого не збуджує, крім літніх сталіністок.
"Вона була рідкісним стервом із поганою спадковістю: батько - шпигун, дядько - шпигун, брат - шпигун, мати - не шпигунка, бо єврейка. Володіла гектарами лісу вздовж всієї Клязьми та Рубльовки й вирубала його, щоб набудувати особняків для продажу. У своїй жадібності не гребувала нічим. Наприклад, обікрала співвітчизників в аеропорту Хургади, зібравши останні гроші нібито на заправку літака й тут же витративши їх на парфуми в Duty Free. Мріяла знищити всіх пенсіонерів. Полювала на молодих людей на нічних дискотеках. Звали її Ірина Хакамада, з наголосом на останньому складі". Ось мій образ зі сторінок російської преси.
Жириновському майже вдалося мене зворушити. Під час одноденної поїздки до Японії йому сподобалися окуляри, а готівки не вистачило. Ніхто в борг не дав. Я дала. Він купив і, сяючи, демонстрував мені, як вони складаються й розкладаються і які вони зручні. Дитина.
Маю забобон: доки в холодильнику не перевелися яйця - сім"я міцна.
Хоч як добре людина сяде, поклавши ногу на ногу, нога все одно затерпне. Так казав мені Далай-лама. Для життя потрібн "движуха". Прислуховуюся до себе: мені добре чи погано? Якщо погано, усе до біса.
На телебаченні є набір запитань, від яких мене нудить: "Хто з політиків здається вам найсексуальнішим?". Когось назвеш - одразу запишуть у коханці. Не назвеш нікого - звинуватять у фригідності. Правильна відповідь: Володимир Володимирович Путін. Після цього одразу відвалюють і нічого не уточнюють.
Швидко роблю те, що задумала. Якщо вирішила збільшити плечі на 5 сантиметрів, то наступного дня пробую підняти 10-кілограмову гирю однією рукою.
Для життя потрібна "движуха". Прислуховуюся до себе: мені добре чи погано? Якщо погано, все до біса
Що більше дипломів, то гірше. Остерігайтеся людей, які кажуть: "Маю п"ять освіт, вісім дипломів". Це психи.
Костянтин Райкін запросив на прем"єру моноспектаклю "Контрабас" за Зюскіндом . В антракті нас провели за лаштунки, в кабінет Райкіна. Увійшла й отетеріла: Путін, Лужков, Микита Михалков - Москва золотоверха. І в мене одразу збурилося в мозку - ось він, президент, зараз витрясу з нього душу! Я тоді займалася середньою освітою і всіма силами боролася проти 12-річної середньої освіти. Зробила крок до гаранта й тут мої ноги самі по собі роз"їхалися мало не на шпагат. Одне коліно зігнулося, друге витягнулося, і я на очах у здивованої публіки зрівнялася зростом із Путіним. Ми люб"язно поговорили. Президент погодився з моїми аргументами проти 12-тирічки, і реформа зависла.
Майбутнє за "Одноклассниками", "Вконтакте" та ЖЖ. Життя по всьому світу контролюватимуть мережі вагітних жінок, споживачів ліків, двірників. Якщо така мережа захоче знищити бізнес, почне поширювати в інтернеті гидоту про нього й він зникне. Політики не допоможуть.
Останнім часом чоловіки з тупою наполегливістю намагаються дізнатися, скільки ж мені років.
Вибираю день і вимикаю мобільний телефон. Телевізор не дивлюся, ні з ким не спілкуюся. Читаю тільки художню літературу - Буніна, Чехова, Толстого. Навіть Пелевіна не читаю, хоча обожнюю його. Тоді покращується інтуїція. Можна гайнути влітку в гори, а зимою - до моря. Якщо принаймні п"ять днів на рік так провести, приходять геніальні думки.
Мені дуже хотілося стати президентом. Це в Україні легко, а в нас непросто, особливо жінці. Я ж не Тимошенко - ні коси нема, ні очей гарних. Узагалі нічого, для Росії непристосована. Єдине - мова мені рідна. Але все одно Жириновський Японкою називає.
Вирішила розпочинати президентську кампанію 29 грудня. А 1 січня закінчувався прийом документів. Моє передвиборне гасло: "Хакамада йде у президенти не для того, щоб стати президентом. Хакамада йде в президенти, щоб президент нас почув". Професіонали сказали, що це - маячня. А рейтинг пішов угору.
Телевізор не дивлюся, ні з ким не спілкуюся. Читаю тільки художню літературу. Тоді покращується інтуїція. Якщо принаймні п"ять днів на рік так провести, приходять геніальні думки
У подарунок на день народження від Чубайса мені надіслали порожній гаманець. Ощадбанк теж прислав гаманець без грошей. Дивна закономірність! Усі, хто сидить на грошві, шлють порожні гаманці. Ще люблять дарувати іменинникові троянди. Неодмінно за кількістю років. Хочеться дожити до 100 - нехай збанкрутують.
Сказали: або ти підеш із цього округу, або в понеділок тебе "замочать". Мені стало байдуже, бо в таких випадках зникає страх. Якщо страху немає, то з вами нічого не трапиться. Люди розуміють, що тобі хоч табуреткою по голові, хоч розстрілюй впритул. Я сказала: "Нікуди не піду, вибори виграю, а ви, шпана остання, все програєте. Проводжати не треба". Потім мене трясло від страху.
Треба бути мертвим. Мертвий - це значить без нервів, мертвого не можна розхвилювати і принизити. Мертві не роблять помилок. Перемагає у смертельному бою той самурай, який помер за рай. Східні люди смерті не бояться. Треба пам"ятати, що кожен прожитий день - це маленька смерть. І ставитися до неї легко.
У Білому домі пахне шкірою, дорогими килимами і трохи сигарами. У Кремлі не пахне нічим. Це палац небожителів. У його лабіринтах, що ведуть у нікуди, людського духу немає. Не витає.
Випадково в метро купила ажурні гольфи й подумала: "Ого! - це ж те, що треба". Потім це увійшло в моду.
Не встигаю на ефір програми "Успіх у великому місті" на радіостанції "Срібний дощ". У моєму районі автомобілі не ловляться, бо дуже багатий. На Великій Дмитрієвській бачу ДАЇшну машину. Відчиняю дверцята й кажу: "Хлопці, гаплик! Я - Хакамада! Терміново маю встигнути на передачу". Водій відповідає: "Ми б залюбки, але не можемо покинути пост!". А поруч сидить полковник. Каже: "Сідай, їдемо". Я їм усю дорогу байки плела про грип. Головне - подалі від політики. Пропоную: "Я вас в ефірі похвалю". А вони: "Не треба, бо нас звільнять". Я всі гроші з гаманця вийняла - не взяли.
Заради кохання спроможна на будь-що. Я в цьому плані відморозок.
Політика в Україні - як дитячий садок. Страшенно емоційно, урівноваженого Сходу і близько нема. Сьогодні все рожеве, а завтра - чорне. Так політику не роблять.
Ворогів у мене повно, усім простила. Дію за правилом "менше агресії, більше айкідо". Якщо до вас з агресією, ви все це приймайте, приймайте. І назад жбурніть. Якщо вас при цьому назвуть підступною - ну й Бог із ним. Якщо дошкуляють, підіть у спортивний клуб, ударте тренера. Йому за це гроші платять.
Мене Бог ростом не скривдив: 180 із гаком на каблуках, від яких я не відмовлюся нізащо. Постава дорожча. І гнутися не в моєму характері. Так і бродила Білим домом, наче вишукана жирафа.
На прийоми треба приїжджати ситою. З повним ротом розмовляти незручно. Півкелиха сухого вина, на тарілці - щось крихітне. Цмулиш, подзьобуєш, потім тарілку поставила і з бокалом гуляєш залою, шукаєш потрібних людей. Але каюся - якось сама ум"яла цілу вазу печива. Не з голоду - через нерви.
Шахтарі запропонували спуститися з ними в забій. Хто ж від такої пропозиції відмовиться? А там через глибокий рів, у якому щось гуркотить, перекинуто дошку. В мене з дитинства проблеми з рівновагою, через це лише в 40 років наважилася сісти на велосипед і стати на ковзани. Чоловіки з того боку сміються. Плюнути й повернутися? Встала рачки й переповзла.
Пітерці - як японці: ритуальні, виховані, закриті. У Москві людина, якщо вас любить, підійде й візьме автограф. У Пітері - ніколи. В Москві, коли впізнають, розглядають. У Пітері - відводять очі. Але назви під"їзд парадним, а батон - булкою, й тебе полюблять.
У юності я була недорікуватіша за Черномирдіна. У нього хоч дотепно виходить, а у мене зовсім ніяк. На першому іспиті до вузу не могла зв"язати двох слів, хоча все знала. Покректувала, зітхала. Викладач поставив "відмінно", але сказав: "Учіться, будь ласка, говорити". Є один спосіб - почати говорити. Я на всіх семінарах піднімала руку. Спершу з мене глузували. А через рік я виступала на конференціях - легко й вільно. Це потім визначило мою професію.
Я була аспіранткою з маленькою дитиною. А нічному сторожеві платили за ніч 36 рублів - це була чверть місячного окладу чоловіка. Мені видали спецодяг - величезний кожух і валянки 45-го розміру. Кожух я натягала поверх пальта, а валянки не взувала - вважала за краще мерзнути в новеньких французьких чобітках. Я повинна була кожну годину обходити величезний порожній будинок, навколо якого валялися купи цегли й бігали зграї щурів. Першу ніч проридала від холоду і страху.
Я повинна була кожну годину обходити величезний порожній будинок, навколо якого валялися купи цегли й бігали зграї щурів. Першу ніч проридала від холоду і страху
Не люблю французів. Вони здаються мені дріб"язковими. Європейці, що з них узяти? Маленькі країни, маленьке мислення.
Для мене секс-драйв у чоловіка - в очах. Останнім часом чоловіки, принаймні мої ровесники, перетворилися на ящерів-япі із залізним виразом очей.
Лють завжди запаковую в бездоганну світську форму.
Я почала носити круглі окуляри. Перші були дуже великі. В них була схожою на кажана. Потім знайшла оптимальний варіант а-ля Джон Леннон. Щоправда, різко стала схожа на японського імператора. Ну й добре. Зрештою, хто в нас у курсі, як виглядає японський імператор? Мені пропонували вести гру "Слабка ланка". Невже в мене в цій оправі такий стервозний вигляд?
5-річною мене не взяли в балерини: розтяжки нема. Нещодавно говорила з Майєю Плісецькою, і вона була страшенно обурена. Каже: "В наш час у дітей перевіряли музичність, а розтяжка напрацьовувалася".
Ненавиджу валізи. На відпочинок споряджаюся по-спартанському: джинси, футболка, кашкет.
Я проти дебатів жінки з жінкою. Вони завжди виглядають, як чвари на комунальній кухні.
У молодості я "пахала", спала по 3 години. І мала гарний вигляд. А тепер не хочу "пахати", хочу спати до полудня. І все одно гарно виглядаю.
Щоденник Ірини Хакамади підготовлено за матеріалами останнього її майстер-класу в Києві у грудні 2009-го
3 
1
Коментарі