"Любов може бути без відповіді. Дружба має бути взаємною", - Світлана САБРІ

 

Коли почалася війна в Афганістані, у вітальні завжди стояв чемодан з речами батька. Ми поверталися додому й одразу дивилися в той куток. Якщо чемодан на місці – значить тато вдома.

Про те, що батько – на війні, мама не казала. Але вночі часто плакала.

У дитинстві знайшла на тротуарі точилку-рибку. Наступного дня батько мав їхати. Рибку подарувала йому. За рік він повернувся. Сів на диван, розкрив руку – а там мій подарунок. Навіть тепер, згадуючи це, починаю плакати.

Коли батько повернувся з Афганістану, я його не впізнала. Мені було 7 років. Спускаюся сходами, а назустріч піднімається вусатий чоловік. Я привіталася. Коли повернулася, він був у нашій квартирі.

Я рано стала самостійною. У мами часто піднімався тиск. Коли мені було 5 років, їй було так погано, що з ліжка не могла встати. Сказала: "Постав стілець біля плити, включи газ і запали сірник. У каструлю з пловом налий води і постав на вогонь. Гарно розмішай і вийде суп".

У тата найбільше подобається почуття гумору, а в мами – почуття смаку.

Маю молодшого на два роки брата. У родині так склалося, що старша дитина відповідає за молодшу. Це – неправильно. Відповідальним завжди має бути чоловік.

Коли мені було 12, батьки з братом поїхали в Ємен. Мене не взяли, бо при посольстві радянська школа була лише до четвертого класу, а я ходила у шостий. Світ перевернувся. У школі хлопці годували снігом, я плакала й думала: якби батьки були тут, вони б за мене заступилися.

Жила без батьків три роки. Щоночі плакала. Зрозуміла: надовго залишати дітей самих не можна.

Вперше закохалася в однокласника Олега у першому класі. Перестав подобатися, коли хлопці його побили. Чоловік повинен уміти постояти за себе.

Закохуюся рідко. Хочеться, щоб це ставалося частіше.

У родині чоловік і жінка – це дві шестерні, як у годинниковому механізмі. Якщо в одній ламається зубчик, друга зможе її витягнути.

Любов із першого погляду завжди швидко минає. Набагато довговічніше кохання, що народжується поступово.

Щоб зрозуміти, чи підходить вам чоловік, варто опинитися з ним у натовпі. Якщо він ітиме попереду й тягнутиме за собою – він мій. Та здебільшого чоловіки плетуться за жінкою. Такі мені не потрібні.

Мати повинна виховувати сина чоловіком, а не своєю дитиною. Тоді з нього може вирости мужчина.

Жінка має бути люблячою. Якщо вона любить себе, батьків, чоловіка, дітей і друзів, то завжди буде привабливою.

У мене було два шлюби – офіційний і цивільний. Виходити заміж треба обов'язково. Таїнство зближує подружжя.

Кожному потрібен час, щоб побути наодинці з собою.

Свобода – це завжди говорити правду. Люди часто обманюють через страх. Бояться когось засмутити чи бути покараними.

Зіпсовані стосунки відновити не можна.

Навіть не уявляю, яку площу повинен мати ресторан, щоб умістилися всі мої друзі. Їх дуже багато. Але немає жодного, якому могла б усе розказати. Таким другом може стати лише чоловік або дружина.

Любов може бути без відповіді. Дружба має бути взаємною.

Дружила з колегою. Разом вранці ходили у спортзал і разом запізнювалися на роботу. За рік я стала директором, а він залишився менеджером. Він запізнився, я зробила зауваження. Він поклав пояснювальну: "Раніше ми зі Світланою Миколаївною вранці ходили у спортзал і постійно запізнювалися. Вона може мене зрозуміти". Дружбою довелося пожертвувати.

Був час, коли відчувала страшенну заздрість. Заздрила новій сумці подруги, її успіхам. Два тижні це почуття накривало з головою. Поїхала до жінки, яка часто буває в Тибеті. ­Сказала, що задихаюся від заздрощів. Вона відповіла: "Організм сам підказує, що робити. Вдихай, заздри і видихай". Коли це почуття з'являється знову, дихаю – і воно зникає.

Жити треба так, щоб кожна хвилина приносила задоволення. Ми часто відмовляємося від багатьох речей, бо не розуміємо, які емоції вони можуть принести. Боялася пірнати в холодній воді. Спробувала. Словами передати не можу, яке це задоволення.

У церкву ходжу за спокоєм.

Не спілкуюся з людьми, з якими немає про що говорити, коли лишаєшся сам на сам.

Бізнес змінює людину. У моєму характері з'явилася жорсткість. Навчилася казати "ні" і звільняти з роботи.

Цифри завжди подобалися більше за букви. На вулиці дивлюся на номери машин. Додаю цифри, щоб знайти якусь закономірність.

Недавно згадала, що коли переїхала в Київ, мені подобався один будинок у центрі. Тепер я в ньому живу.

Найбільша радість – народження доньки. У пологовому мені поклали її на груди. Плакала й відчувала, що від щастя піднімаюся над землею.

Маю мрію. Під час сильної бурі сидіти на березі у пледі, пити "Бейліс" і дивитися на бурхливе море.

Мучить запитання: що маю ще зробити в житті?

Дуже люблю їздити за кордон. А ще більше – повертатися додому.

Люблю себе за те, що завжди можу знайти вихід із критичної ситуації. З'являється проблема – а в моїй голові вже є кілька варіантів розв'язку.

Щоранку цілую доньку й готую їй сніданок. Без цього мені важко.

×