"Чиясь думка – це чужий досвід. Комусь може бути корисний, а іншого здатен убити", - Тетяна ВИННИК, 31 рік, письменниця

Натхнення – це стихія. Чекати її безглуздо.

Перший вірш російською написала у другому класі – у дівочий щоденник. Українською почала віршувати у третьому. Про берізку, з якої люди пили сік, а потім спиляли, бо їм дерево почало заважати.

Якщо людина має хоча б один талант і не розвиває, Бог і його відбирає. Якщо не виконує свою місію в житті – починає хворіти й руйнуватися. Коли довго не пишу, підвищується тривожність, з'являється занепокоєння і страх. Беру ручку – і це минає.

Слабкі люди просять, а сильні – віддають. Знаходять у собі сили створювати ще.

Чиясь думка – це чужий досвід. Комусь може бути корисний, а іншого здатен убити.

Тетяна ВИННИК. Народилася в Ніжині на Чернігівщині 11 квітня 1984 року. Батько – будівельник, мати – медсестра. Закінчила філологічний факультет тамтешнього університету імені Миколи Гоголя та магістратуру з літературної творчості Київського університету імені Тараса Шевченка. Зараз – аспірант із теорії літератури цього ж вишу. На каналі ”Культура” вела передачу ”Слово без кордонів”. Із 2010 року – головний редактор журналу для дітей ”Крилаті”. Торік організувала благодійну акцію ”Теплі долоні”. Збирає бібліотеки для шкіл у зоні АТО. Видала чотири поетичні збірки. Вірші переклали англійською, болгарською, російською, французькою, польською, вірменською, італійською й румунською. Сама перекладає з болгарської, російської та англійської. Пише також повісті та п’єси. Лауреат премій: імені Олеся Гончара – за збірку поезій ”Гетсиманська молитва”, ”Благовіст” – за книжку віршів ”Самоспалення дерева”, імені Михайла Коцюбинського – за збірку ”Прокинусь живою”. Улюблена книжка – ”Нестерпна легкість буття” Мілана Кундери, фільм – ”Розсікаючи хвилі” Ларса фон Трієра. Любить тушковану капусту з грибами. Тримає двох африканських равликів і морську свинку. Була одружена з поетом Леонідом Талалаєм, старшим за неї на 40 років. Помер у червні 2012-го. Виховує 6-річного сина Богдана

Найбільша насолода – робити те, що хочу, що не суперечить моїй природі. Внутрішня свобода дорожча за земні блага.
Приємно чути заслужену похвалу. За незаслужену стає соромно.

Мама примушувала займатися художньою гімнастикою, яку я ненавиділа. Зараз вдячна їй за це, бо тренування виробили характер.

Якось із братом знайшли підбитого горобця. Він вирвався з моїх рук і потрапив під колеса машини. Досі не можу забути цей випадок.

Коли була мала, дід казав, що більше любить молодшу двоюрідну сестру. За столом говорив із нею, а мене ніби не було. Дуже ображалася. Зараз, коли дід став немічним, провідую його частіше, ніж улюблена онучка.

Добрий вчитель не просто навчає, а допомагає повірити в себе.

Розуміння поезії дається від природи. Можна навчитися аналізувати, але відчувати – ні. Є вірші, в яких ніби все на місці, але це – сконструйовані тексти. А бувають кострубаті, однак їхня енергетика приголомшує.

Усе справжнє – тонке і вразливе. Ікла мають тільки хижаки. Зазвичай такі досягають вершин. Але це не означає, що вони талановитіші за інших.

Найбільше люблю зиму, бо цієї пори святкуємо Різдво.

У вересні 2014-го разом із бійцями добровольчого батальйону ОУН поверталися із зони АТО. Біля Дніпропетровська попали в аварію. Три місяці провела в лікарні. Писати не могла, бо боліло все тіло. Життя стало порожнім і втратило барви. Перший вірш написала вдома, після виписки. І зразу полегшало. Одужувати почала швидше.
Якщо без грошей не навчився бути щасливим, то і з грошима не будеш. Про це багато говорив мій покійний чоловік Леонід Талалай. Умів робити свято: збирав у полі квіти, приносив із лісу ожину. За кілька років по його смерті до мене залицявся поет-іноземець. Повів у дорогий ресторан на березі Дніпра. Їли морепродукти, він робив компліменти. Нуднішого побачення в моєму житті не було. Дивилася з вікна на Дніпро й хотіла плакати.

Втрачаємо не тільки тоді, коли людина померла. Розчарування – це маленька смерть.

З роками важче полюбити.

Пробачити можу всіх, крім убивць. Хай розмовляють про покаяння з Богом, я їм не суддя.

Раніше переживала через плітки, тепер – перестала. Люди, які роблять боляче, тренують мій характер. Якщо не можу пробачити, викреслюю людину з життя. Сварки нічого не змінять.

Не можу терпіти боягузів, бо вони – зло у всіх проявах: підставлять, набрешуть, украдуть.

Люди помиляються, але важливо вчасно виправляти помилки. Завжди вибачаюся перед сином, якщо несправедливо його насварила.

Ідеальна людина – та, яку кохаєш. Якщо є сумніви у цьому – отже, це не любов, а захоплення.