П'ять тисяч доларів передав мені товариш знайомим, який прилетів зі США. Попросив, щоб я перевів їх у гривні й переказав його батькам на картку. Гроші чималі, і йти з ними в метро не хочу. Крім того, у мене був дуже важкий день. Я вичавлений як лимон. Тож викликаю таксі, щоб завезло мене до обмінника на Хрещатику й одразу - до пункту самообслуговування мого банку на вулиці Сагайдачного. Хвилин за 15 перекажу гроші й буду вільний.
Таксист заїжджає на тротуар, паркується. Я чимчикую повз McDonalds до обмінника валют. Збоку стоять якісь бриті жевжики. Питаю в симпатичної касирки чи поміняє таку суму. Подаю запаковану ще американським банком пачку "зелених".
Доки вона рахує, озираюся чи не стоїть хто позаду. Нікого. Вечір п'ятниці. Народ тиняється, брейкери розгортають килимок і готуються танцювати, наші дівчата прогулюються з підстаркуватими іноземцями.
Знаю, що касирка має видати 39 із чимось тисяч гривень. Курс коливається, зараз - нижче 8 гривень. Вона зриває з пачки двохсоток обгортку, забирає звідти пару купюр і кладе їх у лічильну машинку, а потім повертає її до мене.
- Дивіться, тут 98 купюр, - каже.
Я стежу, як вона рахує. Усе в порядку. Знову озираюся. Якісь люди стоять ліворуч під кіоском, але за мною наче ніхто не спостерігає. Дивлюся на папірець, який просунула касирка. Там 39 600. Підписую. Вона перетягує грубу пачку купюр гумкою й віддає мені. Стрибаю в таксі.
ВИНОС: Касирка зриває з пачки двохсоток обгортку, забирає звідти пару купюр і кладе їх у лічильну машинку, а потім повертає її до мене
Не минає і 5 хвилин, як підходжу до банкомату на Сагайдачного. Вводжу код, беру з пачки добру третину купюр, він рахує і випльовує частину назад. Я докладаю ще, але банкомат явно глючить. Знову і знову не хоче приймати всі купюри. Гроші вже гарячі від того, що він їх рахує і випльовує, рахує і випльовує. І западло в тому, що покласти гроші через касу банку не можу, бо вже не робочий час, а попереду - вихідні. "Ну давай, приймай, приймай уже!" Я починаю хвилюватися, щоб банкомат не заклинило зовсім. Врешті вирішую покласти всю суму в кілька заходів. Цього разу він зарахував 9 800. "А може, він за один раз більше не бере?" - здогадуюся.
Забираю решту й натискаю "зарахувати" на картку. І доки банкомат довго перераховує й ковтає гроші, у мені з'являється смутний неспокій. Хоча в залі самообслуговування я сам. Наче все нормально. У мене був гарний настрій, вихідні попереду.
Вкладаю решту грошей і банкомат знову не хоче рахувати, випльовує, приймає всього по кілька купюр. Гуде і шурхотить ними, а тоді повертає гарячими назад. Я не здаюся і пхаю їх знову. Крізь широке на всю стіну вікно залу самообслуговування припікає вечірнє сонце. Мені й без того гріють руки розпечені гроші, банкомат майже парує і рвучко клацає. Точно несправний. Нарешті знову нараховує 9 800. Слава тобі!
Але перед тим, як натиснути "зарахування", усвідомлюю, що в мене в руці залишилося всього кілька купюр. У сумці вже теж нічого нема. Як же так? Це ж лише половина необхідної суми! І тут до мене доходить, що банкомат прийняв півпачки за перший раз і ще майже пів - за другий, а зараховує лише свій можливий максимум за один раз - 9 800. А купюр то він вочевидь більше з'їв!
Ну чого, чого не поставити кондиціонер? Та який там кондиціонер, якщо в них навіть банкомати не працюють нормально
Скасовую транзакцію. Забираю із цього залізного одоробла гроші й думаю, скільки ж він, гад, за першим разом насправді вхопив? Це ж тепер треба підрахувати і дзвонити на гарячу лінію, щоб вони все з'ясовували. Витрачу купу часу і нервів, щоб вибити назад із банку ці гроші. А я ж їх мав перерахувати сьогодні! От тобі й техніка, самообслуговування! Краще б прийшов у робочий час до каси!
Я весь змокрів. Дихати нема чим. Ну чого, чого не поставити кондиціонер? Та який там кондиціонер, якщо в них навіть банкомати не працюють нормально. Оце вляпався на рівному місці.
Рахую скоренько скільки залишилося - близько 10 тисяч. Де ж я зробив помилку? Де поділися 20 тисяч?!
Серце б'ється на всю залу - гучно й повільно. Я риюся в сумці, хапаю розпечене повітря сухим ротом, перераховую гроші ще кілька разів, закачую рукави, витираю мокре обличчя, кліпаю важкими повіками. Одяг липне до тіла. Де поділися 20 тисяч? Як це взагалі може статися? Чи це взагалі правда?
Знову і знову згадую весь шлях грошей. Рахую на калькуляторі. Зрештою до мене доходить, що 98 купюр по двісті - це 19 600. Я автоматично вважав, що отримав 100 купюр по 200 і ще 98. Але першої пачки не було! Касирка не додала 20 тисяч! Мені тьмяніє в очах.
Як же я тепер щось доведу? Дивлюся на годинник, за 7 хвилин буде 20.00. Якщо вона працює до восьмої, то це - все. Попереду два небанківські дні.
Я вистрибую на вулицю. Лапаю машину. "На Хрещатик, потрібно швидко, 40 гривень". Мимоволі дивуюся, як спокійно і впевнено звучить голос. Доки авто летить і прохолодне повітря віє в обличчя, усвідомлюю, що від мене вони нікуди не дінуться. Так, буде купа геморою, але я поверну гроші. Якщо це помилка, вони виявлять її через баланс. Якщо кидок - допоможуть друзі з міліції. Навіть витягаю мобільний, щоб одразу зателефонувати.
На Хрещатику швидко підходжу до каси, але вона вже зачинена, жалюзі опущені, всередині порожньо. Хоча ще лише 19.57. Уважно роззираюся навколо. Розглядаю замкнене віконце. Через шпарину в жалюзі помічаю жіночу сумочку, блискавка не закрита. Отже, касирка ще тут. Може, в туалет вийшла перед тим, як іти додому. Вирішую почекати.
Через 180 із хвостиком секунд вона повертається. Я делікатно вичікую ще півтори секунди. Легенько постукую у віконце. Жінка здивовано вглядається крізь жалюзі. Я - суцільна привітність і усмішка. Вікно відчиняється.
- Я хвилин 25 - 30 тому міняв у вас 5 тисяч доларів, - кажу майже ніжно. - Ви мені дали пачку двохсоток без двох купюр. Це 19 600 гривень. А мало бути ще 20 тисяч.
І тут на її вродливому напруженому обличчі зводяться брови, округлюються очі й трішки розкривається рот. Тоді я трохи твердіше додаю:
- Ви знаєте, я щойно пережив доволі неприємні хвилини в банку, коли виявив цю нестачу.
І вона витягує з каси пачку двохсоток, і їй дуже незручно, і бурмоче вибачення, бо працювала цілу добу й страшенно стомилася. А моє тіло стає таке легке, аж трішки паморочиться голова.
Беру гроші і знову лапаю машину до Сагайдачного.
Зала тут далі плавиться і банкомат плюється. Без поспіху завантажую майже всі гроші. Ще кілька купюр він ніяк не хоче брати. І тут за спиною з'являються двоє. Я натискаю "скасувати операцію" і банкомат випльовує картку, а тоді - решту. Але в мене в руці гаманець, картка, неприйняті гроші. Тож я незграбно підставляю руку і виплюнуті банкоматом двохсотки розлітаються залою, прямо під ноги двом позаду. Я розвертаюся, збираю гроші, навіть із-під банкомата дві купюри. Згрібаю все це у сумку і плетуся до Поштової площі.
За кілька хвилин усвідомлюю, що бачу тільки тротуарну плитку й ні про що не думаю. Тоді беру пиво й довго слухаю вуличного музиканта. Кидаю кілька десятків гривень і йду в перехід. Ще до того, як доходжу до поїзда метро, вирішую ніколи й нікому про цей випадок не розповідати.
1 
1
Коментарі
5