Знайшли життя, де його немає: як в Чорнобильській зоні відчуження живуть самосельці: фото

26

Фото: mirovich.media

У Чорнобильській зоні відчуження й досі живуть люди. Їх називають самоселами.

Це люди, які через певні причини повернувся в зону після евакуації 1986-1990 років, пише на Livejournal білоруський блогер Максим Мірович.

"Причини в усіх різні, але водночас спільні. Хтось не зміг прижитися в новому оточенні, комусь просто важко жити в міському середовищі. А в когось і зовсім немає жодного іншого житла. І всі ці люди повернулися в кинуті хати зони відчуження, щоб жити серед тіней минулого", - пише Мірович.

Побут цих людей простий. Головним джерелом існування є присадибне господарство. Вони тримають гусей, курей, іноді кіз та іншу дрібну худобу. Ті, хто молодший і ще в силах, збирають ягоди, гриби, ходять на риболовлю й іноді на полювання. Раз у 50 днів в село приїжджає автолавка Іванківської райспоживспілки, яка привозить продукти й товари повсякденного попиту: лампочки, батарейки, мийні засоби, зубну пасту та інше. Можна робити попередні замовлення.

Також самоселів трохи підтримує адміністрація Іванківського району та адміністрація зони відчуження. Допомагають з ремонтом будинків, з наглядом за людьми похилого віку, стежать за справністю ліній електропередач, постачають газ в балонах, допомагають з обслуговуванням колодязів і поставками дров. У великі релігійні свята організовують автобусні поїздки до церкви в Чорнобилі. Пенсію багатьом самоселам привозять прямо в зону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Злидні та безпросвітна сірість. Як жили в СРСР у 1960-х – страшні фото

З кожним роком самоселів стає все менше. За даними на 2021 рік в зоні відчуження в статусі самоселів проживали 102 людини. Утім, у чорнобильських самоселів є і молодше покоління.

Максим Мирович побував у селі Теремців, що розташоване в Іванківському районі Чорнобильської зони відчуження.

"Село Теремців цікаве - воно розташоване в межиріччі Дніпра і Прип'яті за 23 кілометри від міста Чорнобиль. 1913 року в селі була побудована церква, знищена за радянських часів, а в доаварійний період тут працював клуб, восьмирічна школа, медпункт і бібліотека", - розповідає блогер.

Після аварії на ЧАЕС село виявилося відносно чистим у плані радіації. Але вирішили внести його до складу зони відчуження, оскільки за 4 кілометри від села проходить природний кордон з Білоруссю. Хоча "чистим" це місце можна вважати, звичайно, у відносному сенсі - ЧАЕС розташована досить близько від села.

Будинок, у якому живе невелика сім'я самоселів, - типова поліська мазанка, фарбована вапном і розписана білою і блакитною фарбою. Будинок побудований з саману і, за словами мешканців, відмінно тримає комфортну температуру і в літню спеку, і в зимові холоди.

Присадибна ділянка має великий ухил в сторону дороги, будинок розміщений на найвищій його точці, у найдальшій від дороги ділянці. Ділянка досить охайна, зайвого сміття на ній немає.

Нових господарських речей у самоселів практично немає, в основному все залишилося ще з доаварійних часів.

Перше приміщення одразу за сіньми - кухня. Таке планування вельми часто можна побачити в поліських хатах. Два холодильники - відносно нові, виготовлені вже у XXI столітті, а ось столик і плита - ще з доаварійного життя. У лівому кутку кухні - покуття з іконами й обов'язковим вишитим рушником. А ще в кухні встановлено сучасне пластикове вікно.

"У першій кімнаті біля кухні живе Валентина Іванівна, яка переїхала в зону відчуження після аварії 1986 року. Колись у Валентини була своя квартира в Прип'яті. Але після аварії це житло залишилося в назавжди покинутому місті, і Валентина повернулася на землю своїх предків - у село Теремців", - розповідає Мирович.

Валентина Іванівна - зовсім не проста сільська бабуся. Вона - колишній медпрацівник прип'ятської медсанчастини-126 і добре розбирається в медицині, а також стежить за всіма останніми новинами.

У ту саму ніч на 26 квітня 1986-го Валентина Іванівна була на вахті та приймала в лікарні опромінених і обпалених пожежників, а також персонал Четвертого енергоблока. За словами Валентини, медпрацівники лікарні прекрасно розуміли, що саме сталося з пожежниками та персоналом АЕС. Тому одразу ухвалили рішення позбавити пацієнтів від вкрай "брудного" одягу. Санітарки роздягли пожежників і віднесли опромінений одяг у підвал лікарні, де він так і лежить до цього часу.

Пізніше Валентина Іванівна працювала медпрацівником у селищі ліквідаторів Зелений Мис і допомагала рятувати життя і здоров'я місцевих.

Послухати розповіді Валентини Іванівни приїжджають журналісти з різних країн. На відміну від багатьох інших самоселів жінці пощастило: вона живе не одна, а зі своєю дочкою Вікою і зятем Сашею. У Віки навіть є робота в зоні відчуження. Вона працює на одному з підприємств в місті Чорнобилі.

Раніше Саша жив у Києві, переїхав в зону відчуження до дружини Віки. За словами Сашка, життя тут порівняно з Києвом просто чудове.

"Там я старів щодня, а тут я молодію" - описує Саша життя в зоні відчуження.

×