Кому насправді вигідна "патова ситуація" в Україні

Думка на сайті CNN позаштатної старшої юристки Центру стратегічних і міжнародних досліджень і авторки книг: "Російська війна" і "Творці пам'яті: політика минулого в путінській Росії" Джейди МакГлінн

Відповіді на недавні заяви головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, який попереджає про безвихідь війни, були різноманітними та показовими.

Минулого тижня в розлогому інтерв'ю The Economist генерал Залужний виклав і запропонував шляхи вирішення проблеми, які вже знав кожен, хто провів час на фронті чи з солдатами, які недавно повернулися з передової. Його інтерв'ю не відкриття чи визнання. Це заклик до чесності.

Не всі сприйняли заклик Залужного, не кажучи про те, щоб прислухалися. Президент Володимир Зеленський заперечив, що війна зайшла в глухий кут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б'є на сполох: як змінюється підтримка України

Деякі західні військові аналітики, плутаючи проукраїнську позицію з видаванням бажаного за дійсне, спростували висновки генерала. З іншого боку, скептики підтримки України на Заході зі зловтіхою цитували інтерв'ю як доказ того, що Україна має капітулювати за якоїсь уявної можливості.

Якщо мати активну уяву, то можна почути чутки, що низка західних партнерів України намагається змусити Київ до припинення вогню. Якщо так, то вони не зрозуміли аргумент Залужного.

Дмитро Пєсков, речник президента Росії, готовий допомогти західним лідерам знову познайомитися з реальністю. У відповідь на есе Залужного Пєсков сказав, що "неправильно говорити, що війна зайшла в глухий кут", і наполягав, що РФ досягне всіх заявлених військових цілей.

Слова Пєскова - своєчасне нагадування, що не Україна є непримиренною стороною. Не вона відчайдушно прагне продовжувати війну, попри безліч можливостей зупинити кровопролиття, а Росія.

У всіх сенсах Росія точно не в глухому куті. Кремль бачить чіткий шлях вперед, перемелюючи Україну, поки вона очікує на стійкість Заходу.

З іншого боку, Захід в глухому куті. Мало чого можна отримати від тицяння пальцями один в одного щодо затримок постачань зброї, і на те, що було б, якби всю необхідну зброю українці мали восени 2022 року чи навіть на початку весни 2023 року, крім того, що тисячі українців не загинули б.

Однак можна багато чого отримати від аналізу поглядів, які спричинили це небажання постачань і продовжують перешкоджати самообороні України.

Мабуть, найяскравішим недоліком є застаріле західне мислення. Захід відмовляється від стратегії в цій війні. США, схоже, не хочуть перемоги України, якщо визначимо перемогу як звільнення всієї захопленої землі. Західноєвропейські лідери, навіть британці, які раніше лобіювали у США більші постачання зброї, тепер чекають, що скаже Вашингтон, замість того, щоб діяти за власною ініціативою, щоб вирішити баланс у війні, яка впливає на їхній континент значно більше, ніж на Північну Америку.

НАТО не готове запропонувати надійне стримування через членство, навіть якщо інші країни, які були частково окуповані, так приєдналися, а саме Західна Німеччина.

Сукупне враження щодо західної нерішучості, корінні причини якої можна розшифрувати в підступній фразі "втома від України", свідчать, що ця "втома" змушує лідерів шукати "шляхи виходу" з війни, ймовірно, через територіальні поступки України Росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Московський мехінізм" та об'єднання республіканців з демократами: Карпентер про те, чого чекати Україні

Але чому Захід так втомився від цієї війни, коли більшість українців стверджує, що потрібно воювати далі? Чи залишилася б "втома" в західних столицях, якби Україна під час літнього контрнаступу відбила більше територій?

Щирі відповіді на обидва запитання пояснюють, що термін "втома від України" - неправильний. Йдеться не про втому, а радше про брак стійкості Заходу, який сам по собі є неминучим наслідком відмови Заходу визнати обмеженість власного світогляду.

Спочатку багато хто сміявся з російського керівництва за його нерозуміння українців, нездатність побачити їх такими, якими вони є, а не такими, якими їх зображали російські пропаганда та імперіалістичні світогляди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Можемо отримати "чорну діру" на Близькому сході" - Сергій Данилов

Проте багато хто на Заході застосовує ту ж самопоглинаючу лінзу, щоб побачити Росію. Вони продовжують припускати, що Володимир Путін діє відповідно до того ж раціонального підрахунку, що й вони. Що російське суспільство обурене війною чи санкціями та високим рівнем смертності, як і їхні суспільства. Що кремлівські еліти звернуться проти Путіна, коли його війна загрожуватиме їх активам та інтересам, які дорогі західній еліті.

Але Путіна нічого з цього не хвилює. Він надійно влаштувався на вершині своєї вертикалі влади та готується до чергового шестирічного терміну. Наразі статична війна дуже влаштовує Росію. Вона соціально-політично стійка. Наразі немає потреби в масовій мобілізації, і суспільство переважно сприймає війну. Вона економічно стабільна, у військовому сенсі теж завдяки запасам, збільшеним виробничим потужностям і поставкам від таких партнерів, як Іран і Північна Корея. Немає жодного демократичного тиску на Путіна, щоб припинив війну, і навіть не існує структур, через які такий тиск міг би бути.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Москва кілька разів програла битву за Україну" - Євген Глібовицький

Для Путіна війна запорука стабільності, а мир - ні. Війна - прикриття і виправдання для дедалі більш репресивної держави, ослаблення системи соціального забезпечення та централізованого управління. Це консолідує населення проти зовнішнього ворога.

Мир породив би незручні запитання - за що загинуло стільки людей? Де їхні тіла? Чому армія не досягла заявлених цілей "спеціальної військової операції"? У цьому світлі зрозуміло, чому Росія не виявляє інтересу до припинення війни.

Путін знову і знову повторює, що України немає. Російські чиновники майже щотижня вихваляються викраденням українських дітей і навіюванням їм ненависті до власної країни. Маємо тонни свідчень про наміри геноциду від державних пропагандистів. Росія написала цілу стратегію національної безпеки, в якій викладається її позиція про те, що Захід перебуває у вільному падінні, і зараз пора відвоювати своє "законне вирішальне місце в новому багатополярному світі". Вона реорганізувала свою освітню, культурну та зовнішню доктрину, щоб поставити суспільство на військові рйеки.

Коли Росія каже, що буде досягати своїх військових цілей скільки завгодно, вона має ідеологічну та буквальну інфраструктуру, щоб підтвердити це. Захід - ні.

Наразі війна не є екзистенційною загрозою євроатлантичному порядку безпеки. НАТО не потрібно безпосередньо втручатися чи посилати війська. Але це, схоже, заважає деяким зрозуміти, що, хоча війна не є загрозою існування західного порядку безпеки, програш України становить таку загрозу.

У разі поразки України, що станеться з величезною кількістю зброї та біженців? Що означає перемога Росії для глобального поширення ядерної зброї? Чи залишиться НАТО життєздатною організацією?

В ультиматумі Путіна в грудні 2021 року він хотів повернення НАТО до кордонів 1997 року. Іншими словами, відновлення сфери впливу Росії у Східній Європі. Коли я говорила з кремлівськими радниками влітку та восени 2022 року, усі вони були збентежені тим, що Захід трактує це як жарт. Це не так, це була серйозна позиція, яку Росія хотіла досягти чи принаймні наблизити.

Якби вони поводилися з Росією та Путіним відповідно до загроз, які з неї йдуть, то будь-які західні лідери більше би не коливалися, визнали потребу розробити стратегію, гідну загрозам. Можливо, саме тому вони не ставлять ці питання, а чіпляються за бачення світу, якого не існує, а можливо, ніколи не існувало. Тим самим налаштовують Україну на поразку. Як пояснив генерал Залужний, Київ не має ні зброї, ні запасів, ні людей, щоб виграти війну в тому форматі, як вона зараз ведеться. Він виклав стислу військову стратегію того, як повернути маневреність тому, що стало позиційною війною.

Від союзників України потрібна така ж гнучка та смілива політична стратегія, що виходить за рамки лише поставок грошей і зброї, і передбачає суттєву зміну європейських економічних і соціальних моделей. Північна Корея поставила Росії понад 1 млн снарядів. ЄС пообіцяв Україні таку ж кількість, але не може виконати обіцянки. Зрівнятися з КНДР для Євросоюзу? Щось поза межами розумного. Чи поза межами бажань?

Будь-яка життєздатна стратегія повнішої підтримки Заходу вимагатиме чесних розмов з виборцями щодо того, чому підтримка України відповідає прямим національним інтересам західних країн. Такий діалог давно назріває в багатьох державах, де люди втомилися від моралізаторської риторики навколо боротьби свободи проти тиранії.

Захід не має стратегії перемоги України і його нинішня позиція залишить українців без того, що їм потрібно для захисту. Вони ризикують життям тисяч людей. І піддають небезпеці власне населення теж.

Це різкі та незручні висновки. Але наскільки має значення сила ліберально-демократичних цінностей і економічна потуга Заходу, коли союзник Росії, Північна Корея, може виконувати обіцянки перед своїм партнером, а ЄС ні?

Що таке влада без бажання її використовувати? Неминучий занепад. Якщо євроатлантичне співтовариство хоче уникнути різкішого падіння, пора оглянутися, побачити, куди рухаємося, і змінити курс, починаючи з допомоги Україні.

Переклад Gazeta.ua

×