"Чи буде український прорив до зими?" - The Economist

Стаття у виданні The Economist

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба приємний і привітний дипломат, якого не бентежать найпідступніші питання. Але 31 серпня його терпець урвався.

"Критикувати повільні темпи контрнаступу – це плювати в лице українському солдатові, який щодня жертвує своїм життям. Я рекомендував би всім критикам заткнутися, приїхати в Україну і спробувати самим звільнити 1 кв см землі", - заявив він журналістам.

Цей спалах спричинили тижні публікацій в американській пресі, в яких анонімні чиновники висловлювали невдоволення повільним прогресом ЗСУ на полі бою і ставили під сумнів їхню військову тактику. Сварка – непристойна. Але чи працює підхід України?

Дебати союзників щодо стратегії навряд чи щось незвичайне. Американські та британські офіційні особи тісно співпрацювали з Україною протягом кількох місяців до того, як вона розпочала контрнаступ у червні. Вони давали розвіддані та поради, проводили детальні військові ігри, щоб змоделювати можливі наслідки різних атак, а також допомагали створювати та навчати бригади, які отримали левову частку західного обладнання. Незважаючи на це, Україна, про що ми дізналися з великого витоку документів розвідки США у квітні, залишилася при своїй думці. Вона відклала початок наступу та тримала плани в секреті.

Великим предметом розбіжностей стало прийняте у першій половині року рішення Києва продовжити боротьбу за Бахмут - місто, яке мало обмежене стратегічне значення, але стало потужним символом опору. Рішення України захистити місто за будь-яку ціну вплинуло на подальший контрнаступ, стверджує Конрад Музика з Rochan Consulting. Україна спалила запаси снарядів, і цю проблему пом'якшило лише рішення Південної Кореї постачати більше снарядів через Америку, тоді як Росія отримала час для створення своєї грізної оборони на півдні - так званої "лінії Суровікіна".

Сварки тривали навіть після початку контрнаступу. Американські чиновники закликали Київ зосередити сили на головному напрямі наступу на півдні, у напрямку Азовського моря. Натомість Україна розділила сили, щоб розтягнути сили росіян на довший фронт. Найдосвідченіші бригади, озброєні переважно застарілою технікою, залишилися в Бахмуті, де досягли скромних успіхів на флангах міста.

Тим часом, Україна розмістила на більш важливому південному напрямку менш досвідчені бригади, озброєні найновішим обладнанням. Вони швидко загрузли в щільних мінних полях, прикритих російською артилерією, дронами та гелікоптерами. Неперевірені командири припустилися низки помилок, наприклад, натрапили на міни і несвоєчасно атакували.

"Якби досвідченіші українські бригади отримали нову техніку, вони, можливо, не припустилися б багатьох помилок, які припустилися нові", - пишуть Майкл Кофман і Роб Лі, експерти з російських збройних сил для журналу War on the Rocks.

Частина провини за перші помилки лежить на тих, хто допомагав планувати контрнаступ. У недавній статті Джек Уотлінг і Нік Рейнольдс з Королівського інституту об'єднаних служб RUSI, аналітичного центру в Лондоні, стверджують, що наступ частково ґрунтувався на застарілих припущеннях, які не брали до уваги загрозу нових типів датчиків і дронів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україна досягне своїх військових цілей" – Пітер Дікінсон про візит Блінкена

"Більшість даних підтверджують тактику, якій міжнародні партнери України прагнули навчити українські сили. Вона ґрунтувалася на оперативному аналізі ХХ століття, який не суперечив низці технологій, які використовуються в Україні", - підсумовують вони.

Російські укріплення також виявилися значно потужнішими, ніж передбачали західні планувальники. Чия б не була провина, ясно, що щось пішло не так.

"Схоже, Київ не мав планів дій на випадок непередбачених обставин, які можна було б швидко реалізувати у разі, якщо атака застопориться", - каже Музика.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Китайці декілька разів натякали Путіну закінчувати війну. Побачили слабкість" - полковник

Зрештою, українське командування вирішило відмовитися від важкої бронетехніки та перейти до простішого підходу. Групи саперів, які часто повзуть на череві, тепер вручну розмінують мінні поля. Взводи і роти, а не бригади, б'ються між деревами, просуваючись пішки, щоб бути меншою ціллю. Це допомогло обмежити втрати людей та техніки, але дозволяє просуватися лише на 700-1200 метрів кожні п'ять днів, зазначає RUSI, даючи російським військам час "перезавантажити" свою оборону. Швидкість, можливо, трохи збільшилася останнім часом.

Це призводить до двох дебатів. По-перше, чи не надто українські командири уникають ризику. Деякі західні чиновники стверджують, що, якби Україна зважилася проводити сміливіші та масштабніші атаки, як планувалося, вона спочатку зазнала б вищих втрат, але потім їй більше пощастило б у прориві російських ліній, зменшуючи загальні втрати. Українці заперечують, що це призвело б до ще більшого кровопролиття, і що офіцери не могли очікувати, що сильно виснажена армія мобілізованих копіюватиме російські атаки "людських хвиль".

Друга дискусія в тому, чи має Україна наслідувати західний спосіб ведення війни чи йти власним шляхом. Західні збройні сили цінують ідею загальновійськового маневру, при якому бронетанкові сили синхронізують рухи з піхотою, артилерією, ППО та все частіше електронними та кібератаками. П'яти тижнів підготовки перед наступом, проведеної українськими військами в Німеччині, було недостатньо, щоб вони набули навичок ведення війни такого роду.

"Українці досі прив'язані до радянської доктрини", - скаржиться чиновник США. Тяжкі артилерійські загородження замість більш продуманих і точних атак є одним із джерел напруженості, не в останню чергу тому, що Америка відіграє провідну роль у постачанні боєприпасів для української зброї.

"Потрібен час, щоб їхнє мислення і тактика змінилися", - каже він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На концерті у Кобзона: скільки генералів втратила РФ за час війни

Насправді український підхід відповідає поставленій меті, каже Б.А. Фрідман, відставний артилерійський офіцер Корпусу морської піхоти США та автор книги про військову тактику. Навесні 1918 року, після кількох років застою на західному фронті Першої світової війни, німецька армія усвідомила, що великі підрозділи надто вразливі для артилерійського вогню. Їх рішенням стали менші за розміром, більш маневрені та добре навчені "штурмовики", які могли перетинати лінії противника та захоплювати територію, а важчі підрозділи підтягувалися пізніше.

"Оскільки Україна не має можливості використовувати авіацію у якомусь відповідному масштабі, є сенс вирішити проблему так, як вона вирішувалася до того, як авіація стала сучасною", - каже Фрідман.

Багато європейських офіцерів визнають, що їх власним, краще навченим та оснащеним арміям буде складно прорвати "лінію Суровікіна".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив" ‒ британський підполковник

За словами Фрідмана, американські чиновники не в змозі викладати уроки передової тактичної практики. Більшість їх недавнього бойового досвіду - гірські та пустельні райони, де невеликі підрозділи що неспроможні скористатися укриттями просуваються в такий спосіб. Два основні тренувальні центри сухопутних військ США - обидва розташовані в Каліфорнійській пустелі.

"У американських сил дуже мало досвіду боротьби з чимось подібним до того, з чим стикається Україна, чи то в бою, чи на тренуваннях", - каже Фрідман.

Проблема в тому, що в Україні також мало такого досвіду. Уотлінг та Рейнольдс стверджують, що скорочення офіцерського складу та різке розширення української армії за останні 18 місяців означають, що їй бракує молодших офіцерів із досвідом ведення наступальних операцій. У результаті, за їхніми словами, рішення передаються старшим офіцерам, що гальмує штаб бригади, у якої й так багато справ.

Як приклад, вони наводять атаку України на село Рівнопіль Донецької області на початку літа. Атакуючі мали випустити дим, щоб прикрити свій рух і спантеличити противника. Але лише 3% українських артилерійських вогневих вильотів супроводжувалися задимленням - частково тому, що старші командири не хотіли закривати свій огляд поля бою від дронів, що кружляють над головою. Урок у тому, що Україні потрібно більше молодших офіцерів, яким можна довірити проявити ініціативу, навіть коли їхнє начальство не може спостерігати за тим, що відбувається здалеку.

Якість навчання теж важлива. Західним навчальним закладам заважає "культура безпеки в НАТО", стверджують Уотлінг і Рейнольдс. Дрони займають центральне місце у тактиці України, дозволяючи артилерійським підрозділам виявляти цілі, а піхоті вести розвідку. Але більшість полігонів НАТО накладають жорсткі обмеження на те, коли і як можна запускати дрони, через побоювання, що вони відхилиться від курсу. Правила безпеки також означають, що артилерійським навичкам зазвичай навчають на курсах пізніше. Європейські правила охорони здоров'я та безпеки не підходять для війни за національне виживання.

Більшість цих питань не буде вирішено під час нинішнього контрнаступу. Україні, зрештою, доведеться знову ввести в дію механізовані та бронетанкові війська, якщо хоче скористатися якимось проривом. Це може бути простіше - за першою лінією оборони мінні поля менш щільні. Вважається, що Київ має достатньо боєприпасів, щоб протриматися всю осінь. Але 10 вересня Марк Міллі, вищий американський генерал, заявив, що Україні, ймовірно, залишилося 30-45 днів бойових дій, перш ніж дощ і бруд ускладнюють просування техніки.

В останні тижні Україна добилася швидшого прогресу на півдні, прорвавши першу з трьох оборонних ліній Росії в Запорізькій області, навколо села Роботине, розширивши виступ, наступаючи на схід до Вербового, а потім у напрямку села Новопрокопівка. Росія була змушена задіяти ключові резерви своєї 76-ї десантно-штурмової дивізії.

Незрозуміло, скільки нових сил залишилося в обох сторін. Темпи виснаження, схоже, сприяють Україні, а не Росії, але джерела припускають, що РФ, ймовірно, все ще може нагромадити достатньо резервів, щоб заткнути дірки.

"Якщо не відбудеться краху російських позицій, бої, які ми спостерігали протягом останніх трьох місяців, швидше за все, продовжаться також протягом наступних кількох місяців", - підсумовує Музика, який стверджує, що тільки розгортання більших формувань прискорило б процес. Десятки західних чиновників, з якими консультувався The Economist, також скептично ставляться до того, що прорив відбудеться до зими.

"Нам доведеться продовжити термін війни. Це може бути дуже тривала боротьба", - каже один із них.

Переклад Gazeta.ua

×