"Українська армія тисне на російські позиції. Буде прорив" ‒ британський підполковник

Враховуючи велику кількість часу, яку мали росіяни, щоб приготувати оборону, українські війська наступають досить добре. Прориваються крізь ворожі рубежі та рухаються вперед. Це - нелегке завдання. Вони не настільки добре оснащені, як могли б бути. Особливо бракує дронів та артилерійської підтримки. Але найбільша потреба по всій лінії фронту – прикриття з повітря.

Складно дати всеохоплюючу оцінку без точної інформації від українського Міністерства оборони. Наприклад, який баланс між кількістю загиблих та прогресом просування?

Помилка Міноборони – все приховувати. Це не дозволяє суспільству отримати адекватну оцінку та підготуватися до того, що його може чекати.

Так, їм варто бути майже цілком відкритими, наскільки можливо, перед своїми людьми. Бо це громадянське суспільство витягує на собі всю тяжкість війни, робить основну роботу з підтримки армії, а не Міноборони. Звідки переважно на фронт потрапляють дрони, пікапи, пристрої нічного бачення, інша військова техніка, медичні речі? Купують і передають звичайні громадяни.

Якщо кажете населенню, що у військових усе є, а насправді не так, робите прогалину між суспільством та армією. Люди дізнаються з чуток про ситуацію на фронті та менше довіряють державним інституціям.

Люди бачать, що відбувається, адже дуже велика частина населення служить. Хлопці на передовій щодня просять дрони, різний захист, військові пристрої. Усього цього Міністерство оборони не дає в достатній кількості.

Прорив завжди можливий на відстані дня. Не знаємо, як насправді почувається ворог, які має резерви, ситуацію. Скільки їх та яка якість сил. Чи в окопі перед вами три з половиною втомлених солдата чи сто новобранців або досвідчених бійців. Вам потрібно увійти в окоп, щоб побачити на власні очі.

У такій самій ситуації ворог, який не знає, які сили, й що планують ЗСУ. Чи їх чекає легкий бій, чи важко озброєна бригада? Війна - баланс спроможностей двох сторін. Прорив на певній ділянці може статися дуже раптово.

Знаємо, українська армія тисне на російські позиції. Впевнений, прорив буде.

 

Одна з ключових українських проблем - координація. Зокрема, між підрозділами на передовій та артилерією. У цьому сенсі, ЗСУ бракує дронів та централізації обміну інформацією між безпілотниками та відповідними підрозділами. Має бути те, що маємо в арміях на Заході – нижчий офіцер на передовій приймає рішення на своїй ділянці, де веде бій.

Надто багато рішень про ситуацію на полі бою досі приймається на вищому рівні, який не бачить поля бою. Дозволи вирішувати по ситуації на місці слід опустити на найнижчий можливий рівень.

У вас командир батальйону приймає ключові рішення щодо всіх ресурсів навколо нього. Поки це так, комбат не дозволяє приймати рішення нижчі ланці - сержантам. Бачимо таке на практиці щоденних боїв. Навіть командир бригади втручається в процес прийняття рішень на полі бою. Так не має бути. Комбриг має вирішувати щодо загальних планів і цілей на його ділянці та сперечатись з керівництвом за кількість ресурсів на відповідну місію. Наприклад, у нас гарні позиції, дайте нам негайно більше артилерії для такої-то операції, щоб прорвати ворожі рубежі.

Координація на різних рівнях стала кращою в українські армії, але їй ще далеко до рівня армій більшості потужних західних армій. У підготовці та тренуваннях перед операціями.

Обидві причини. Будьмо чесними: навчань замало. Вони занадто слабкі та короткі. У британській армії значно довші навчання, щоб отримати технічні та тактичні вміння й навички. В середньому, для молодшого офіцера - 14 тижнів. Якщо берете когось та навчаєте два тижні, то без шансів вмістити об'єм знань і вмінь, на які потрібно всемеро більше часу. Відтак у такого офіцера брак бойової координації.

Коли вчився на курсах координації командирів різного рівня, там на навчаннях проходили злагодження піхота, інженери, артилеристи, сили спеціальних операцій. Навіть цивільні інженери. Цього мають навчати на постійних курсах.

Вашим військам потрібно проходити такі постійні навчання – доводити до автоматизму навички, пояснювати тактику, проводити злагодження між різними підрозділами. Ви цього ніколи нормально не навчитесь на полі бою. Це міф. А те, чого навчитесь, буде занадто дорогою ціною.

Офіцери вищого рівня досі мають совкові підходи. Складають плани для дивізій. Це нісенітниця, бо в бою братиме участь бригада. Щось малюють на мапах. Але те, що намальоване на карті, й ситуація на полі бою – різні речі. Слід думати з урахуванням ситуації на місцевості. На карті не показано, що там на полі утворилося болото. Може, намальований ліс, а він уже знищений. Відтак у солдат на місці не буде маскування. Ситуація на землі – фундаментальна для прийняття рішень.

Що повинні робити вищі офіцери – діставати необхідні ресурси, яких просять офіцери на нижчих рівнях, які є на місцевості. Вони мають весь час питати "Що вам потрібно?", а не малювати стрілочки на мапах. Їх завдання – загальні обриси того, що слід зробити, але без втручання у роботу на місцях.

Також совковий підхід – елітні бригади. Вони всі елітні, всі рівні. Вам слід думати, як їх підтримувати, коли відправляєте на бойову операцію. Знаю, як це – просити про підтримку та отримувати все, що можливо – кожну зброю, інженерну техніку. Тоді підрозділи зможуть прорвати ворожі лінії укріплень.

А якщо намазуєте масло надто тонко по всій лінії фронту, підрозділи не мають сил. Потрібні концентрації ресурсів, щоб здійснити прорив.

Проблема, що українські підрозділи надто невеликі по всій лінії фронту для таких операцій. У цьому теж совковий підхід – давати нереальні завдання без належної підтримки. Це не відповідає західним підходам.

Не думаю, що політичне керівництво переглянуло. Навіть не надто впевнений, що і військове. Це нормально бачити зміни в людей на передовій в міру того, як отримують бачать краще ситуацію на місцях.

Із того, що знаю від одного з батальйонів, із яким говорив минулого тижня, там не знали, що відбувається з сусіднім батальйоном. Це збило мене з ніг. Де необхідний перегляд мислення, підходів? Де розуміння потреб змін? Майже все відбувається практично так само, як до початку контрнаступу.

Потрібні структурні військові зміни, переформатування організації процесів. Українська військова стратегія досі базується на радянській моделі – оборони від нападу НАТО, а не атаки на армію РФ. Не приймаю аргумент, що триває війна, тому не варто цим займатися. Навпаки, війна – якнайбільш критичний час, щоб усе змінити. Потрібні зміни, відповідно до поточних потреб, і швидкі. Це саме той висновок, який слід зробити.

По-перше, брак зброї та амуніції. Волонтери цього не можуть забезпечити, це відповідальність держави. Усі сподівання - лише на поставки з країн НАТО, що не зовсім правильно. Солдати на передовій не отримують те, чого потребують, тому не можуть виконувати завдань, отримують поранення та гинуть. Військам бракує навчань та медичної підтримки. Це має бути зрозуміло для всіх. За ці невивчені уроки платиться дорога ціна.

Дещо Україна має сама виготовляти, дещо купувати. Ось головні завдання для Міністерства оборони. Домовлятися про нові та додаткові навчання. Зокрема, для командування різних рівнів. Для тих, хто на полі бою, і для тих, хто в тилу. Щоб самі офіцери розуміли – що не так в тому, як навчаємо мобілізованих. Якщо цього не буде, рівень якості військ на фронті буде досить поганим. Там гинуть ваші найкращі люди. Якби вони були краще оснащені та навчені, рівень смертей та каліцтв був би меншим.

Військовим керівникам слід передусім думати про збереження життя і здоров'я особового складу. Як зробити їх рівень військової підготовки кращим? Це слід робити швидко. Трагедія для суспільства, що найкращі люди гинуть. Слід покращити якісний рівень військових, щоб звести до мінімуму втрати. Збереження життя солдата – основа західних армій. Я цього, на жаль, ще не бачу в українській армії. Ситуація з цим стає навіть гіршою.

Я про це й кажу. Бачив цього тижня дискусії щодо великих проблем із медичною службою в армії. Але чую про проблеми з медициною в українській армії останні майже 10 років. Де масштабні програми навчання та оснащення фронтових медиків, де просування в цій справі?

Може, скажу щось суперечливе. Але не можете мати командування, яке бореться на передовій та водночас командує армією. Має бути окремо бойове командування та загалом армією. Тобто остання має займатися приготуванням війська до бойових дій, забезпеченням, розвитком і створенням умов, щоб війська були готові до бою. Не можуть ті самі вищі офіцери виконувати обидва завдання. Це драматична помилка. Або займається бойовими операціями, або підготовкою. Цей урок ми давно вивчили на Заході. Тут його ігнорують. Що стається, якщо маєте слабке приготування в армії, порівняно з ворогом? Тоді війська потрапляють на передову, де їх розбивають. Бо їх командування витратило час на планування бою, замість забезпечення потреб підрозділів. Ці дві функції слід розділити.

Не маю поняття, коли потраплять в Україну. Чарівної палички не існує. Вони можуть бути лише ще однією складовою контрнаступу. Полегшити українським силам ситуацію на полі бою.

Бої відбуватимуться на землі. Солдатам доведеться пройти через мінні поля та інші обороні рубежі. Тому так важлива якість піхоти для наступу, її навчання і спорядження. Щоб мали відповідні інструменти для виконання завдань. Могли уникнути ворожих пасток.

Вона спрямована для деморалізації росіян. Маю сумніви, що спрацює. Воно б подіяло на українське суспільство чи західне, але не на російське. Радше навпаки - може мобілізувати на війну проти цих "нацистів" та "бандерівців".

Більшість росіян підтримують війну та вірять пропаганді, що Україна – втілення зла, де "злі нацисти" вбивають людей. Не думаю, що є великий сенс бити по бізнес-центру чи невійськових об'єктах у Москві. Як на мене, не надто раціональне використання обмежених українських військових ресурсів. Коли б'ють по аеродромах, складах боєприпасів, нафтобазах, тоді так, а по Кремлю чи "Москва-Сіті" - це символічні об'єкти. Якщо хоча б по одному з палаців Володимира Путіна, тоді є сенс у спробі знищити центр влади.

Ці удари не надто змінять Росію. Росіяни, що залишилися в країні, не надто хвилюються про своє майбутнє. Їх мобілізують і ті не будуть протестувати. Навіть, якщо не хочуть вмирати в Україні. Вам же слід добре прораховувати, на що витрачати обмежені ресурси. Піар-удари – така собі опція.

Не думаю, що був справжній бунт ПВК "Вагнер". Було шоу – "ми "вагнерівці" хочемо воювати, а нам не дають".

Це не було повстання. Інакше б Євген Пригожин й інші керівники "вагнерівців" лежали б уже мертвими. А Путін з ним не зустрічався би. Багато чого залишилося за кулісами.

Не знаю точно цілей вистави, але вірогідно була потрібна, щоб виявити та відсторонити нелояльних до Путіна керівників в російській армії. Це завдання виконане. Не знаю, яке зараз завдання та цілі "вагнерівців" в Білорусі.

Одна історія – під час навчань в лютому 2022 року, перед вторгненням Росії в Україну, латвійські гелікоптери ненароком залетіли на білоруську територію, а потім повернулися. Тоді був навіть протест Мінська.

Не бачу навмисної провокації, коли гелікоптер під час навчань заходить на один-два кілометри на територію іншої країни. Таке трапляється. Кажу як військовий. Там всюди ліси. Немає візуального розділення, що ось там – кордон. Наприклад, річки чи кінця лісу, які можна бачити. Цілком може бути, щоб два білоруські гелікоптери на залетіли на польську територію. Тим паче, не до кінця впевнений в високій якості підготовки білоруських пілотів, їх систем навігації.

Якщо була би провокація, були б якісь іще дії. Треба більше, ніж два гелікоптери, щоб випробувати захист кордону.

Не думаю, що можемо побачити повстання російських солдат, як було в 1917 році. За жодних умов. У Росії, впевнений, будуть політичні зміни, але коли втратять Крим чи Донецьк. Й навіть тоді не бачу перспектив повстання солдат, бо росіяни - раби. Й були ними так довго, що не знають, як жити інакше. Раби не бачать сенсу в бунті. Як раби, яких б'ють і принижують, вміють лише поводитися так само. Це було в Чечні, Грузії, Сирії, Україні.

Вони мали шанс на повстання солдат взимку минулого року, коли мобілізованих масово посилали вмирати без зброї та амуніції. Але нічого не сталось. То чому має відбутися в майбутньому?

Шанс отримати кілька додаткових систем ППО хороший. Думаю, дадуть кілька додаткових систем. Проте жодна країна не має ППО, здатної закрити небо над кожним містом. Подумайте, скільки міст в Україні.

Надія на вправність самих військ ППО, на якість людей. Можливо, для більшої ефективності їх можна перемістити на інші позиції, чи оперативніше змінювати дислокацію. Не розміщувати біля самих міст, де важче впіймати ракети близько до цілі.

Думаю, ваше командування сил ППО розмірковує, як краще оптимізувати та зробити більш ефективними ті системи, які в них вже є.

Ще одна можливість – фахові команди ІТ-спеціалістів, які можуть розробити програмне забезпечення, що дозволить максимально "розумно" розмістити наявні системи. Шкода, що цього досі не зроблено. Потрібно мати передову технологічну команду у військах ППО. Їх робота життєво важлива. У вас є для цього люди.

Це питання, яке потребує взяти в розрахунок багато невідомих компонентів. Чи ця бригада буде частиною ширшої кампанії, чи буде десант, чи загальновійськові дії української армії в Криму. Тому не маю поняття, як така операція може відбутися. Думаю, у вашого командування мають бути різні плани та відповідні генерали, приготування до таких операцій. Якщо немає - це кримінальне недбальство. Й за це мав би хтось нести відповідальність.

Британія може навчити цих 2000 осіб. Але вони не будуть діяти окремо. Це сили спеціальних операцій. Дуже нерозумно, коли їх використовують як штурмову піхоту. Якщо їх так задіють, то не будуть настільки ефективними, наскільки їх підготували. Кожні сили мають займатися своїми завданнями. Вам слід навчитися, як правильно застосовувати відповідно навчені підрозділи, щоб діяли максимально ефективно. Щоб такі тренування не пропадали марно.

Тут дві причини. По-перше, ми дуже добре пам'ятаємо напад нацистів на нас під час Другої світової війни. Бачимо паралелі з агресією проти України. Розуміємо людей, які борються за свободу, потерпають за це. Співпереживаємо.

По-друге, асоціюємо себе з людьми, які боряться за ті ж принципи та цінності, які сповідуємо ми. Це частина нашого характеру. Це драйвер підтримки для вас зі сторони британського суспільства та політиків. Можливо, такого рівня співпереживання немає у Франції чи Німеччині.

Думаю, такий союз чи співпраця будуть. Можливо, не зараз, а пізніше. Також у Великої Британії особливі відносини з Австралією, Новою Зеландією, Канадою, що розширює географію та можливості.

Така співпраця посилить усіх учасників. Але всі активності будуть базуватися на принципах розділення цінностей, політичного мислення, якості збройних сил. Україні для цього ще варто працювати над розвитком політичної системи. Особливо над тим, щоб вичистити з неї проросійських політиків і радянські принципи. Щоб максимально бути схожою в плані демократії та державного управління з цим клубом країн. Тоді таке можливо.

Це вже відбувається. Дуже скоординовані та сильні голоси звучать із країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини в НАТО. Вони мають непропорційно сильні аргументи для посилення східних кордонів Альянсу. Бачать для себе екзистенційні ризики від Росії та добре знають, хто ті такі. Інші країни в Альянсі іноді ігнорують їхні голоси.

Думаю, США вже дали Росії попередження щодо ядерної зброї. Щоб така опція не була навіть на столі в цій війні. Але не маємо відкидати хвилювань, бо існує ще питання дурості російського керівництва.

Застосування ядерної зброї було би "гейм-чейнджером" конфлікту, який би точно призвів до поразки Росії. Багато країн, які зараз виступають нейтральними щодо війни виступлять дуже швидко проти РФ.

Із застосуванням тактичної ядерної зброї на полі бою, росіяни забруднять певні території. Але ця зброя матиме дуже малий вплив на хід бойових дій.

Ще одна річ – у росіян недостатньо сучасного захисту для військ від радіаційного забруднення, тож постраждають також їхні власні солдати. Це буде ситуація, подібна до підриву дамби Каховської ГЕС, коли вони затопили свої позиції, лінії оборони і війська, зсунули мінні поля. Усе тому, що не змогли прорахувати наслідків.

Ризик тупого та безвідповідального рішення, на жаль, завжди існує, якщо в когось є зброя, яку можна використати. Але вони отримали максимальні попередження від Вашингтону та Пекіну – "це не та гра, яку вам варто грати".

Ні, не бачу ризиків, щоб західні країни пішли на такий крок. Вони будуть вас підтримувати, більше чи менше, залежно від своїх можливостей. Союзники дійшли висновку, що цей варіант не спрацює. Що краще ваше просування на землі, ніж заморожений конфлікт із його ще більшим поновленням за кілька років. Бо з Путіним ніяк не можна домовитись. Тому вам будуть давати зброю, проводити навчання.

Але це не означає, що вам не потрібно більше мобілізовувати свою державну систему для війни до перемоги. Вам самим слід виготовляти необхідну зброю та покращувати війська. Баланс ціни перемоги ковзає в той чи інший бік. Це питання до українського керівництва. Щоб працювало над вирішенням проблем та покращенням управління. Щоб робити з дня в день країну сильнішою на фоні війни. Влада у Києві не робить усього, що може чи має робити. Чи то з причин, що не розуміє, чи з інших. Вони усміхають, іноді жартують, гарно виступають, але роблять замало для перемоги. Не покращують достатньо якість та кількість того, що має бути зроблено, щоб перемогти.