Ще три місяці тому Максим Білий понад усе хвилювався про те, як він з товаришами по команді "Рух" (Львів) виступлять у другій половині сезону. Вони не сподівались наздогнати два провідних клуби - донецький "Шахтар" та київське "Динамо", але вдала перерва в середині сезону у Туреччині вселила впевненість в тому, що вони займуть міцне місце в середині турнірної таблиці української прем'єр-ліги.
Статтю публікує британське видання The Sun.
Власник ФК "Рух" (Львів) Григорій Козловський хотів, аби його команда виграла Лігу Чемпіонів, проте тепер головне - залишитись в живих.
Команда української прем'єр-ліги може похизуватись однією з кращих футбольних споруд в країні.
Тепер центральний півзахисник Білий роздумує не над тим, чи вирушить він на передову у війні своєї країни з Росією, а коли саме це станеться.
Приголомшливу швидкість руйнувань в Україні чудово ілюструє те, як перевернулось життя кожної людини в одному з провідних футбольних клубів країни.
"Рух" (Львів) - перспективна команда, яка може похвалитися найновішою та найкращою тренувальною базою країни, про що свідчать слова співробітників клубу, які гордо говорять: "краще навіть за "Шахтар".
ФК "Рух", керований багатством та амбіціями місцевого бізнесмена-мільйонера, позаминулого сезону досяг вищого дивізіону національного футболу. Вони прагнуть затвердитися в українській прем'єр-лізі, проте амбіції власника клубу Козловського сягають ще далі.
Поруч з виходом "Руху" у Лігу Чемпіонів він мріє, що колись весь основний склад клубу буде сформований з вихованців нової молодіжної Академії футболу. Та ці мрії - на майбутнє, адже кожного, від офіціанта до власника клубу, хвилює лише повсякденна й кривава реальність війни.
Козловський евакуював свою родину, пресаташе клубу проводить свої дні на сільському блокпості, а працівники харчового блоку годують понад 700 тимчасово переміщених осіб на стадіоні клубу.
Деякі співробітники "Руху" приєднались до підрозділів Збройних Сил України, і навіть гравці думають про те, аби долучитися до армії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президент ФК "Рух" Григорій Козловський отримав "Знак пошани" за допомогу ЗСУ
"Якщо російські солдати прийдуть сюди, ми візьмемо до рук зброю. Ніхто більше не думає про футбол. Раніше ми постійно думали про нього, багато тренувались і весь час думали про наступний матч. Футбол домінував у нашому житті, але зараз він більше не здається важливим. Раніше ми дбали про перемоги в матчах, тепер ми дбаємо лише про те, щоб вижити. Ми поїхали до Туреччини на перерву в середині сезону, і це було добре. Ми мали хороші результати, усі гравці були у відмінній формі. Уболівальники з нетерпінням чекали матчів, а персонал був зайнятий підготовкою та продажем квитків на першу гру. Але незадовго до цього почалася війна", - каже 31-річний Максим Білий, гравець вищої ліги упродовж 13 років, включно з двома сезонами в хорватському клубі "Гайдук Спліт".
Дуже страшно
Товариш Білого по команді, Богдан Бойчук, був у страху за своїх батьків після того, як вони залишились у пастці в Херсоні, одному з великих міст, яке дуже постраждало від натиску окупантів.
"Вони (батьки) дуже налякані, але принаймні припинилася стрілянина, і я все ще можу зателефонувати їм. Я телефоную їм щодня", - каже Бойчук.
На питання, чи готовий він за потреби взятися за зброю, щоб захищати батьків і свою країну, Бойчук відповів так само рішуче, як і його одноклубник Білий. Не вагаючись, він сказав: "Так, звичайно".
37-річний пресаташе Богдан Тимовчак зазвичай проводив свої дні, координуючи висвітлення матчів клубу у ЗМІ.
Він також був зайнятий підготовкою до урочистого відкриття тренувальної бази "Руху"— дев'яти футбольних полів та ультрасучасних тренажерних залів, оточених комерційними об'єктами для збільшення прибутків, зокрема готелем та лижним витягом.
Пишну церемонію, заплановану на травень, скасували, як і пресконференції у день матчу.
Натомість він став одним з тисяч людей, які несуть службу на блок-постах у селах. Вони зараз по всій країні, і ці сцени нагадують Другу світову війну.
"Раніше нас хвилювало, чи підготовлені наші гравці й чи виграємо ми три очки. Зараз нас хвилює лише війна", - говорить Тимовчак.
"Якщо війна дійде до Львова, усі ми будемо битися, зокрема й гравці. Наш обліковий запис в Instagram був переповнений публікаціями про гравців. Тепер ми використовуємо його, аби організувати волонтерів для допомоги біженцям та військовим", - говорить Козловський.
Як і власник клубу, Тимовчак відправив свою вагітну дружину та їхнього трирічного сина за кордон, якомога далі від небезпеки.
"Я радий, що вона у безпеці, та я знаю, що вона буде хвилюватися, тому що може прийти час, коли мені доведеться воювати", - сказав Тимовчак.
Козловський, якого співробітники клубу називають паном президентом, займає кабінет на верхньому поверсі тренувального центру з балконом, звідки відкривається краєвид на поле, де в мирний час буде тренуватися перша команда.
Одягнений у жовту тренувальну майку, на якій, згідно з футбольною традицією, написані його ініціали GK, він вибухає сміхом, коли йому говорять, що вони також означають "воротар" (англійською - goalkeeper).
Він пишається своєю кар'єрою воротаря, хоча йому так і не вдалося вийти на топовий рівень.
Це рідкісний момент легковажної веселості, коли розмова знову повертається до війни.
"Якщо війна прийде до Львова, ми всі будемо битися, зокрема й гравці. Кожен візьме до рук зброю. Ми будемо битися до кінця. Путін пошкодує, що здійснив вторгнення", - сказав Козловський.
Львів атаковано вже не вперше
Війна прийшла до Львова ще у перший день, згодом чотири крилаті ракети, кожна з яких несла 400-кілограмову неядерну боєголовку, влучили у міський аеропорт всього лише за кілька кілометрів від тренувальної бази клубу.
Лінія фронту, на якій футболістам доведеться грати зі зброєю в руках, можливо ще не досягла заходу України, та Львів все ще відчуває себе містом війни.
Внизу, в опустілій їдальні центральний напівзахисник Білий розмовляє з гідною захвату скромністю, якою наділені не всі футболісти.
Він визнає, що захоплення фанатів тепер нічого не значить, і що він та його товариші по команді нічим не відрізняються від усіх інших в країні, де живуть 44 мільйони героїв.
"Футболісти є героями в усьому світі, тому що вони забивають голи та виграють матчі. Але в Україні це вже не так. Ми більше не герої. Солдати - це герої, та звичайні люди, які допомагають біженцям й волонтерять для армії. Ми такі ж як і всі. Ми допомагаємо біженцям і візьмемо до рук зброю, якщо знадобиться. Ми стоїмо разом зі всіма нашими вболівальниками й усіма іншими в Україні. Ми всі однакові", - сказав Білий.
3 
79692
Коментарі