"Якби ми не знали Голодомору й лінгвоциду, то зайняли б своє місце в європейському просторі" - лінгвіст

Зайняти своє місце в європейському просторі українцям завадив, зокрема, лінгвоцид, який був складовою політики знищення українського народу, вважає доктор філологічних наук Орися ДЕМСЬКА-КУЛЬЧИЦЬКА:

"Якби Українська Народна Республіка відбулася і принаймні до 1939 року - як балтійські країни - проіснувала, ми не знали б Голодомору й лігвоциду і зайняли б своє місце в європейському просторі. Ми би сьогодні не стояли з таким щемом і моральним несприйняттям того ажіотажу, що створюють навколо ситуації вибору між Митним союзом і ЄС. Україна була б у Євросоюзі. І жили б ми, як чехи, проляки, німці. Говорили би українською, мали би більше словників. Ми почувалися б, як рівні серед рівних. Без Голодомору й лінгвоциду ми би сьогодні були б частиною світу, який живе заможно, впевнено, розуміє куди і за чим іде.

Лінгвоцид, або мовоцид був другою складовою політики знищення українського народу. За Голодомору 1933-1934 років від набув величезних масштабів. Руйнування й модифікація мови починається з українців, для яких є важливою рідна мова. Коли втрачається людська гідність, стає все одно, як і якою мовою говорити. Лінгвісти говорять, у 1930-х починається нищення лексичного складу мови. Шевельов іде далі й каже про руйнування граматичного складу, що набагато страшніше. Я дослідила, що в цей час починає панувати суржик. Він був і раніше, але за лігвоциду він набирає сили і масштабів, перестає бути елементом зневаги. Коли Котляревський у "Наталці Полтавці" змальовує образ Возного з його потворною мовою, то позиціонує його як комічного, менш вартісного, нецікавого чоловіка. Після 1933 року суржик уже не несе тих конотацій для загалу. Після Голоду ідея володіння мовою на високому рівні - українською чи будь-якою іншою - перестає мати вагу у суспільстві. Уявімо, що королева Британії не говорить правильною англійською. Це важко збагнути. Бо є певна повага до мови, мовного коду як репрезентанта статусу, інтелекту, знань, освіченості. Після Голодомору ми це втратили. Мова сьогодні посідає навіть не третє-четверте місце серед соціальних маркерів.

Мовознавців, яким ми завдячуємо розквіту українізації у 1920 роках, влада змушувала вилучати або замінювати українські питомі слова на більш співзвучні російські. Чи можемо ми сьогодні докоряти людям, які забороняли українські словники, писали директиви про вилучення з обігу слів? Чи можемо ми звинувачувати людей, на яких було наставлено дуло револьвера? Сам себе Скрипник застрелив чи його вбили? Проблема тут полягає у виборі між життям і смертю. І трагедія в тім, що вибирали не просто між своїм життям і смертю, бо то вже не так і складно, а між життям і смертю своїх рідних. Бувало руба стояло: або заміна слова, або смерть твоєї дитини.

Орися Демська-Кульчицька дослідила й уклала реєстр репресованих слів, левова частка яких припадає на 1930-ті.

Витяг з "Реєстру репресованих слів"

АЛЬКОГОЛЬМЕТР - спиртомір

АРКУШ - лист

БАГНО - болото

БАЛЯДА -балада

БЕЗНАСТАННИЙ -неперервний

БЕРЕЖИНА -лінія берегова

БІЧНИЦЯ -бічна поверхня

БЛУД - похибка

БРИЛА -тіло

БРИТВАЛЬ -тигель