27 квітня 1865 року неподалік штату Тенесі на річці Міссісіпі вибухнув пароплав ״Султана״. На його борту перебувало понад 2 тисяч пасажирів. Більшість із них поверталися із війни між Північчю і Півднем. Одні з цих подій згадані в фільмі ״Віднесені вітром״. Через шість днів плавання судно було знищене в результаті вибуху одного із чотирьох його котлів. Загинуло близько 1,8 тис осіб. Більшість із них – це солдати армії Півночі, які поверталися з полону. І лише менше сотні – багаті американці. Аварія із ״Султаною״ названа найбільшою в історії судноплавства США.
В першій половині 19 століття пароплав ״Султана״ був одним із найбільших в Америці. Він мав три палуби, його місткість становила понад 1,7 тонн. Судно рухалося зі швидкістю 23 км/год. У каютах могло розміститися 276 пасажирів, на палубах – 400 осіб. Пароплав курсував між Сент-Луїсом і Новим Орлеаном.
Під час відплиття 21 квітня з пристані Віксбурга він був значно перевантажений. Причиною було те, що уряд Лінкольна намагався якомога швидше доставити полонених, які вижили, додому. Понад 30 тисяч солдатів звільнили із таборів, які розташовані в штатах Джорджія і Міссісіпі. Було прийнято рішення, що найдешевше і найпростіше можна буде використати пароплави, які курсують річкою. Солдати мали прибути в порт Віксбурга. Звідти їх мали доставити в штат Іллінойс. Уряд платив перевізникам від 5 до 10 доларів за чоловіка, в залежності від його звання. В результаті виходили чималі суми, якщо мова йшла про десятки тисяч полонених. Між приватними перевізниками розігралася справжня битва за таких пасажирів.
Судно ״Султана״ було доволі новим. Але в день відправлення в нього існувала проблема, на яку не хотів зважати капітан. До нього не одноразово звертався старший інженер, що не можна набирати надто багато пасажирів. Адже на одному з котлів пароплаву він виявив здуття. Підлеглий пропонував капітану відремонтувати або замінити на новий. Але його зауваження були проігноровані, той не хотів втрачати шанс швидко розбагатіти. Мовляв, відремонтуємо після повернення. В день відправлення на борту пароплава було 85 членів екіпажу, 70 багатих пасажирів, які розмістилися в каютах. На східцях, коридорі і верхній палубі розмістилося понад 2,2 тисячі колишніх військових полонених. Один із солдатів Честер Бері згадував: ״Коли ми зайшли на пароплав, на палубах всі веселилися, ніби на весіллі. Я ніколи не бачив таких радісних облич, як у цих голодних хлопців. Більшість із них довгий час перебували в полоні. Деякі по два роки. Багато були поранені. Вони лежали впритул один до одного. Але не зважали на цю тісноту, бо думали лише про те, що зовсім скоро будуть дома״. Один із пасажирів так описував спогади кількаденної подорожі по річці: ״Нас було напхано, як оселедців у бочці. Спали стоячи, бо лягти було нікуди״.
Через шість днів пароплав зайшов у порт Мемфіс. Капітан наказав завантажити у трюми п'ять тонн цукру і 50 живих свиней. Багатих пасажирів таке сусідство неабияк обурило. А от колишнім полоненим було абсолютно однаково з ким їхати, головне – швидше добратися додому. Скандал швидко затих. Людей заспокоювало, що потерпіти треба було всього одну ніч. Після опівночі капітан дав наказ відпливати і тримати курс на Сент-Луїс.
За штурвалом стояв сам капітан, адже річка в цих місцях була переповнена мілинами. Через кілька годин ״Султана״ відпливла від потру на відстань приблизно 13 км. В три години ночі жителі навколишніх населених пунктів проснуться від жахливого гуркоту. Свідки розповідали, коли вибігли на вулицю, побачили серед річки величезне сяйво, яке освітило нічне небо. Дехто думав, що відновилися бойові дії. Насправді ж, вибухнув той самий не справний котел, про який говорив старший інженер. Він не витримав тиску і розірвався на шматки, відразу ж за ним рвонули ще два котли. Від вибуху височезні парові труби впали й пробили верхню палубу. Люди полетіли у вогняний трюм і згоріли там заживо. Вітер розігнав вогонь по всьому судну. Стрибаючи за борт, солдати вдарялися не об воду, а об інших. Люди травмувалися ще до того, як потрапляли у річку. Більшість постраждалих не змогли подолати у холодній воді відстань до берега. Ширина Міссісіпі в цьому місці сягала 5 км. Судно ще впродовж години трималося на плаву, а потім пішло під воду.
Капітан броненосця, який брав участь в рятувальних роботах, розповідав, що єдиним орієнтиром пошуку постраждалих в темноті були їхні крики про допомогу. Перших двох чоловіків, яких знайшли, так і не змогли врятувати, вони померли від переохолодження. Наступних, кого знаходили, вантажили, ніби мертвих, наскільки була холодною вода. Деякі помирали вже в лікарні. На берегах річки ще впродовж трьох тижнів знаходили тіла пасажирів ״Султани״.
1 
35413
Коментарі