Побут як форма мистецтва: унікальні родинні фото Володимира Івасюка

20

Фото: з родинного архіву

"У Чернівцях у невеликій двокімнатній квартирі нас жило 7 чоловік: мама, тато, Володя і Галя, які були студентами, я, школярка, няня Магдалина і рідний татів брат Іван, який повернувся з Канади, - розповідає сестра композитора Володимира Івасюка Оксана, згадуючи побут їхньої родини. - У тій дружній тісноті Володя писав пісні, імпровізував. Звичайно, ніхто тоді не вважав його композитором. Він вчився на лікаря в медінституті".

Подробиці життя родини композитора Оксана Івасюк розповіла в ексклюзивному інтерв'ю Gazeta.ua.

"Батько був у ГУЛАЗі 6 років. Коли почалася ІІ Світова війна, його хотіли призвати до румунського війська, яке було сателітом війська німецького. Так його мрія вчитися в Сорбонні розвіялася. Щоб не потрапити до війська, батько перейшов румуно-радянський кордон, аби продовжити навчання в одному з радянських університетів. Натомість він потрапив до в'язниці. Відбував ув'язнення в гулагівських таборах на Печорі. Одного разу, коли в'язнів переганяли через річку Печорі і лід проламався, він ледве не опинився на дні. Життя йому врятував політв'язень-поляк: накинув шаль і витягнув батька з води. Потім у бараці йому зустрівся лікар Олександр Шульдер, який його вилікував. Батько був освічений, вільно володів 8 мовами. Тому лікар узяв його на роботу до лікарні. Це допомогло вижити в таборах.

У Кіцмань батько повернувся 1946 року. Там зустрів маму, яка приїхала вчителювати із Запорізької області. Закінчила Бердянський педагогічний інститут. Її направили на роботу на Буковину. Вона після голодної післягеноцидної радянської України приїхала в край, де її дуже гарно прийняли. Її свекруха називала Сóфійкою.

З нами жила все життя наша няня Магдалина Колотилюк. Коли батьки одружилися, вони жили в одній кімнаті сільської хати, яка служила гуртожитком для вчителів. Декретну відпустку давали не більше ніж на пару місяців. Потім мама повинна була виходити на роботу. Але в той час прийшла до нас Магдалина Колотилюк нянею. Вона стала повноцінним членом нашої родини на все життя. Була одноліткою мами. Мала у нашій родині свій голос. Мій син і діти сестри називали її бабусею.

Вся мрія про щастя для батьків у нашому містечку до і після ІІ Світової війни – це було дати освіту своїм дітям. Край, характерний барвистими сорочками, гарними традиціями, рівноправністю гендерною в родині, впевненістю жінок, працьовитістю чоловіків. У Кіцмані і навколишніх селах пияків практично не було.

Побут був дуже красивий – як форма мистецтва. Креденси покривали плетеними серветками, подушки вишиті, сорочки", - відзначає Оксана Михайлівна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимира Івасюка виключали з університету за те, що скинув бюст Леніна

Коли Володимир Івасюк був підлітком, а молодша від нього на 11 років Оксана була зовсім малою, родина переїхала у Чернівці.

"У Чернівцях у невеликій двокімнатній квартирі нас жило 7 чоловік: мама, тато, Володя і Галя, які були студентами, я, школярка, няня Магдалина і рідний татів брат Іван, який повернувся з Канади. Він сказав, що хоче доживати віку на батьківщині, серед своїх в Україні померти. Оселився з нами. Іван ніколи не знав Радянського Союзу, виїхав до Канади ще до ІІ Світової війни. Коли повернувся в Україну, ходив на базар і сварився з продавцями, чому редиску продають немитою. Не міг звикнути до побутового безкультур'я, такого недбальства. Не сприймав радянської побутової неохайності. У нього був розпач, коли він бачив таке. Відпочивав душею тільки вдома, у своїй родині, яка була зачинена для радянських впливів.

У тій дружній тісноті Володя писав пісні, імпровізував. Звичайно, ніхто тоді не вважав його композитором. Він вчився на лікаря в медінституті. Так радили йому батьки. В радянські часи медицина була запорукою мати в хаті шматок хліба".

Спогади Оксани Івасюк читайте у свіжому номері журналу Країна.

×