![Львів’янка на прогулянці нин. вул. Дорошенка. Фото до 1939 року](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/618/618460_1_w_570_lq.jpg?v=0)
![Пара на прогулянці суч. пр-м Свободи. Фото до 1939 року](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/618/618460_2_a_135_100_lq.jpg?v=0)
![Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/618/618460_3_a_135_100_lq.jpg?v=0)
![Городяни на розі суч. пр-ту Свободи – вул.Гнатюка. Фото до 1939 року](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/618/618460_4_a_135_100_lq.jpg?v=0)
![На прогулянці біля готелю “Жорж”. Фото до 1939 року](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/618/618460_5_a_135_100_lq.jpg?v=0)
Звичні прогулянки городян центральною частиною міста, без яких неможливо уявити й сучасного Львова, особливо у вихідні дні, мають традицію довжиною у кількасот років. Ці "дефіляди" центральними проспектами міста, так добре знайомі кожному львів'янину, "принесла" у побут мешканців нова, австрійська влада.
У останній чверті XVIII ст., коли Австрійська монархія опанувала Галичину, одним з перших наказів цісаря був рескрипт про розібрання середньовічних львівських мурів. Місто отримало можливість рости, поступово відкидало застарілі міщанські норми, вступало у Новий час зі всіма його принадами та можливостями.
Саме на початку XIX ст. формується те, що згодом, після засклепіння Полтви, назвуть львівським корзо -довга прогулянкова зона, вздовж нинішніх проспектів Свободи і Тараса Шевченка, частково із прилеглими вулицями – нині Дорошенка, Гнатюка, Січових Стрільців.
Коментарі
1