Як нам відомо, в наш час твір не зберігся в оригіналі. Історія дослідження цього питання починається після виходу у 1800 році в Москві книжки із заголовком "Ироическая песнь о походе на половцов удельного князя Новгорода-Северскаго Игоря Святославича, писанная старинным русским языкомъ въ исходъ 12 столетія съ приложеніем на употребляемое ныне наречіе". Її видав О. Мусін-Пушкін (одночасно і був власником) разом з Бантиш-Каменським та О. Малиновським. Вони встановили, що рукопис "Слова" не був оригіналом, а копією, зробленою у XV і XVII ст.
Через деякий час після публікації розгорнулась дискусія чи є оригінальним твором, до 1840-х років вчені вже віднесли "Слово" як пам'ятку літератури Київської Русі.
Омельян Пріцак у своїй праці "Коли і ким було написане "Слово о полку Ігоревім"" відстоює думку, що "Слово" було написане після 1190-1192 рр. Він пояснює цю версію наступними фактами: дослідник пов'зує Третій Хрестовий похід 1189 р. з руськими лицарями, які приймали в ньому участь та були на стороні Фрідріха I Барбаросси. Військовий шлях пролягав через територію Угорщини, найбільш вірогідно, що у поході були воїни з Галичини, оскільки ця подія мала великий резонанс, то про неї є згадка в Іпатіївському літописі.
У "Слові" між Ярославом та Саладіном, чиї війська взяли участь у поході на заклик Белли III, ведеться метафорична війна. Іпатіївський літопис 1181 року дає нам певні відомості: " А тоді вбили половецького князя Козла Сатановича, і Єлтута, Кончакового брата, і двох Кончаковичів схопили, і Тотура, і Бякобу, і Конючюка багатого, і Чігуя , і визволили з полону своїх поганих".
Дослідивши етимологію прізвища Козла Сотановича, можна дійти до висновку , що половецька форма Солтан змінилася в Іпатіївському літописі на фому Сотон, а в "Слові" ми прослідковуємо його зміну на Салтан (володар Сирії та Єгипту1180-1190, який брав участь у Хрестових походах ). Таким чином спростована версія, що слово "Салтан" має чеське походження.
Слові "шериширь", яке зустрічається винятково у "Слові" , походить від іранського "тір-і-чарх" і означає метальний снаряд. Форма "Шериширъ" подає розв'язку в аналізі чудової метафори у "Слові", де Глібовичі Рязанські названі "шериширами", цебто "живим вогнем" Всеволода Суздальського, голови династії Рюриковичів.
Якщо слово "шериширъ" використовується для ведення бою на суші, то аналогічною зброєю, але для ведення морського бою є грецький вогонь. Таємниця його виготовлення й досі нерозгадана, але відомо, що основними складовими була сира нафта й сірка. Константин Багрянородний вказує у своїх записах на джерела нафти в Тмуторкані. Про це свідчать і численні археологічні знахідки: керамічний посуд з рештками нафти знайдені там.
В X ст. Святослав розбив Хазарський Каганат і включив територію Тмуторокані у свої володіння. Оскільки Візантія втратила паливні ресурси Каспійських та Кавказьких родовищ, то Олексій I Комен, що був послідовником Константина Багрянородного, дізнався з його записів про нафтові родовища в Тмуторокані і тепер його метою стало отримати доступ до них.
Олексій I Комнен змусив хитрістю відати Візантії тмутараканську нафту. Син Олега, Святослав Ольгович, як союзник Візантії, мабуть, підтвердив це рішення, але син його, Ігор Святославович, був іншої думки про це, як стверджує "Слово", і вирішив відібрати страчену дідом і батьком Тмутаракань.
Саме так можна пояснити часту вживаність "Тмутаракань". Логічно припустити, що написання "Слова" відбулося саме XII ст., тут присутні всі його атрибути: грецький вогонь і тмутараканська нафта.
Те що "Слово" було написане ніяк не у XVIII ст. є використання епітету "великий", у значенні особистої риси князя.
"Тогда великий Святослав
Изронил злато лово";
"Святослав грозний великий киевский". ("Слово")
В руських літописах епітет "великий" про князя зустрічається рідко, а як свідчать русько-візантійські договори "великим" називали будь-якого князя. "Великий князь" як "посада" виникла лише у XV ст.
Тому у XVIIIст. титул "великий князь" можна було сприймати в Росії і в цілій Європі, тільки як частину титулятури імператора Росії. У такій ситуації існування двох "великих князів" в той самий час було неможливо. Отже, "Слово" не могло писатися у XVIIIст.
Автор "Слова о полку Ігоревім" не був духовною особою. Він був княжого роду, професійним поетом, являвся дружинником. Звернувши увагу на апострофу про Ярослава Осмомисла, можна зробити висновок , що автор походить з Галичини. Також на користь цього, слугує схожість "Слова" зі стилем Галицько-Волинського літопису і мова твору схожа на галицький діалект.
Під цей опис як найкраще підходить постать Володислава Кормильчича. Після смерті Романа Мстиславича він був одним із найвпливовіших бояр Галичі. Перебуваючи на Чернігівщині 1190-1202 рр. , Володислав мав змогу ознайомитися з чернігівською школою поезії. Після того як Ігор став князем , він замовив написання "Слова" людині, яка користувалася його довірою та мала творчий талант.
Єдиним літературним твором, який зберігся та беззаперечно належить Володиславу Кормильчичу є "Заклик". За насиченість слів не поступається "Слову", не дивлячись навіть на те, що належить до іншого жанру. Всі характеристики зводяться до того, що найвірогідніше автором "Слова" був Володислав Кормильчич. Але, на жаль, у нас немає літературних творів щоб порівняти їх зі "Словом".
gazeta.ua
5 
35413
Коментарі
2