У Батурині за Івана Мазепи було 30 млинів

Батурин на початку XVIII століття. Реконструкція керівника археологічної експедиції в колишній гетьманській столиці Володимира Коваленка. Художник Сергій Дмитрієнко. 1. Замок, або цитадель. 2. Фортеця. 3. Хлібні магазини (склади). 4. Собор Живоначальної Т

Король Швеції Карл ХІІ Ґустав у Північній війні із Росією спершу не планував іти на Москву через Україну. Але російська тактика випаленої землі змусила його йти із Білорусі по провізію та фураж для війська до Мазепи

Гетьман Іван Мазепа сподівався, що шведи не підуть через Гетьманщину: ”Диявол його сюди несе! Усі мої інтереси превратить і війська великоросійські за собою внутр України впровадить на посліднюю оної руїну і нашу погибель!”. Довго вагався, чи переходити н

Російський цар Петро І віддав наказ знищити дотла гетьманську столицю — Батурин. До мазепинців застосував жорстокий терор. Практика масової сибірської каторги для українців — разом зі старими батьками та малолітніми дітьми — розпочалася саме 1708 року

Фаворит Петра І князь Олександр Меншиков — колишній торговець пиріжками з капустою — після батуринської різанини частину гетьманського архіву вивіз як військовий трофей. Мазепин архів віднайшла 2003 року історик із Санкт-Петербурга Тетяна Таїрова-Яковлєва

"Батурин за Мазепи був гетьманською столицею, але його не вважали головним містом країни, — розповідає історик із Чернігова Сергій Павленко, 52 роки. — Для гетьмана та старшин головним був Київ. Його шанували як прадавню столицю. Еліта прагнула туди. Бо гетьманські столиці мали тимчасовий характер. Козацька верхівка майже весь прибуток витрачала на будівництво церков. На Гетьманщині за Івана Мазепи будують їх мінімум 220. Саме тоді, приміром, з"являються мури довкола Києво-Печерської лаври. А Батурин був передусім резиденцією гетьмана".

На початку XVIII ст. у Батурині (нині селище Бахмацького району Чернігівської області) було 8 тис. жителів, понад тисячу дворів. Діяло 30 млинів. Козацька старшина та канцеляристи зводили муровані будинки. До двох церков у місті при Мазепі додалися ще п"ять. Фортецю на березі Сейму, що існувала тут із 1620-х, під керівництвом Адама Зернікау перебудували на голландський манер. Із трьох боків вона була оточена глибоким ровом і земляним валом 25 м шириною і 4 м заввишки, мала високі дубові стіни, шість кутових і дві надбрамні вежі. Було також шість бастіонів і три брами — Ніжинська, Конотопська та Новомлинська (Сосницька). Усередині містилися цитадель зі складами пороху, зерна та гетьманською скарбницею. Під цитаделлю існувала галерея підземних ходів. Один із них, 50-метровий, виводив до Сейму.

Місто мало церемоніальний оркестр, хор. При генеральній військовій канцелярії спеціальний навчальний заклад, канцелярський курінь, готував службовців для Гетьманщини. Діяла поштова станція. У передмісті Батурина Гончарівці гетьман Мазепа збудував 3-поверховий палац. У ньому була велика бібліотека і колекція зброї.

"Крові людської в місті й передмісті було повно калюжами"

Оборонців гетьманської столиці зрадили полковник Ніс і козак Соломаха

5 листопада 1708 року (25 жовтня за старим стилем) гетьман Іван Мазепа із 1200 старшинами, козаками та компанійцями на подив російського царя Петра І перейшов на бік його супротивника — шведського короля Карла ХІІ.

На військовій раді у ставці Петра І в селі Погребки, за милю від Новгорода-Сіверського, 10 листопада вирішено: "князю Меншикову с частию войска ити добывать Батурин, где Мазепины единомышленники полковник Чечель, да генеральный есаул Кенигсек с черкассами засели". Каральний корпус нараховував від 15 до 20 тис. драгунів.

Наступного дня Меншиков із військом прибув під гетьманську столицю й розпочав переговори із сердюцьким полковником Дмитром Чечелем, якому гетьман доручив оборону міста. Допомагали йому генеральний гарматний осавул Фрідріх Кеніґсек і батуринський сотник Дмитро Нестеренко. Обложений гарнізон, який складався з чотирьох сердюцьких полків (наймане військо) й Миргородського, Прилуцького і Лубенського та ще п"яти полків, налічував до 8 тис. козаків і мав на озброєнні 70-80 гармат.

На пропозицію здатися, як доповідав цареві Меншиков, відповіли: "Мы де все здесь помрем, а президиума (московської залоги. — "ГПУ") в город не пустим". Останнього посланця з ультиматумом — кролевецького козака Федора Стожка в Батурині навіть не захотіли слухати й прикували до гармати. У відповідь на перший штурм міста 12 листопада, як записано в Чернігівському літописі, "давано огню з гармат вельми з Батурина".

Наказний полковник Прилуцького полку Іван Ніс, а також гетьманський "товмач" — перекладач із польської, турецької, татарської та волоської (румунської) мов Стефан Зертис вважали, що перед Меншиковим найліпше відчинити міську браму. За це їх закували в кайдани. Та полковник Ніс устиг вислати до Меншикова свого посланця — козака Соломаху. Той розповів про потайний підземний хід до фортеці.

Уранці 13 (2) листопада, імітувавши штурм одним підрозділом, інший каральний російський загін пробрався через потайний хід і хвіртку, вдаривши оборонцям у спину. За 2 год. Батурин був уже в руках Меншикова. Батуринці намагалися рятуватися за мурами п"яти храмів: Троїцького, Воскресенського, Миколаївського, Покровського, Введенського. Російські драгуни й стрільці розбивали двері й вікна та крізь розбиті шибки всередину кидали факели. "Перебили і старих, і малих, не оглядаючись на стать та вік, решту жінок поцупили, — записав у своєму щоденнику після різанини в Батурині шамбелян (придворний чин вищого рангу) Карла ХІІ Адлерфельд. — Узяли 40 гармат. Спалили місто й 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Усе пограбували".

Нині під стінами гетьманської фортеці археологи виявили 170 поховань, 90% із них — дитячі (віком від 2-3 до 11 років). Науковці пояснюють це тим, що останнього порятунку тут шукали діти козацької старшини й міщан. Останків дорослого населення не знаходять — можливо, їх поховали в братських могилах, ще не віднайдених.

Узятих у полон козаків, сердюків та міщан в"язали докупи мотузками. Деяких четвертували, відрубуючи по черзі праву руку, ліву ногу, потім ліву руку й праву ногу, садовили на палі. Швед Фріксель повідомляв, що "Меншиков звелів прив"язувати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по Сейму, щоб вони подали вістку іншим про погибель Батурина".

Фрідріх Кеніґсек — німець із Пруссії, який перебував на козацькій службі, — помер від численних ран у дорозі до російського полону. Його тіло колесували в Конотопі, а опісля його відтяту голову з виколотими очима, як свідчить Лизогубівський літопис, у Сумах "на стовпі кам"яному також на шпицю залізную устромлено". Пораненого Чечеля привселюдно колесували в Глухові — ламали кістки рук і ніг на спеціальному колесі, що крутиться. Решту мазепинців укупі з родинами катували в Лебедині. Число вбитих у Батурині, разом із жінками та дітьми, за підрахунками чернігівського дослідника Сергія Павленка, коливалося від 6 до 14 тис. — козаків, сердюків, міщан і жителів навколишніх сіл і хуторів.

За наказом Меншикова на згарищі спорудили шибеницю. На ній під п"яний регіт солдатів повісили принесений із розграбованого триповерхового гетьманського палацу на Гончарівці портрет Івана Мазепи.

18 (7) листопада гетьман із Карлом ХІІ увійшов до своєї сплюндрованої столиці. "Ревно плакав по Батурину Мазепа", — пише "Чернігівський літопис", бо "крові людської в місті й передмісті було повно калюжами".

Володимир ПРИШЛЯК

Гетьман Розумовський хотів зробити з Батурина міні-Петербург

40 років спалений Батурин стояв пусткою. Гетьманську столицю перенесли до Глухова, а на згарищі навіть заборонили селитися. Друге відродженння місто завдячує Олексієві Розумовському. Виходець із цих місць мав неабиякий вплив на імператрицю Єлизавету Петрівну. 1750 року гетьманом стає його брат Кирило Розумовський. Новообраному гетьману не подобався сирий болотній клімат Глухова і він навіює імператриці думку про необхідність переносу гетьманської столиці знов до Батурина. І таки отримує указ імператриці Єлизавети Петрівни "резиденцию свою иметь в Батурине, так как и прежние Гетманы оную гам же имели, и бывший тамо город возобновить, и при заложении оного учинить освящение по церковному чиноположению". Гетьманська резиденція мала бути "миниатюрною копиею со двора Петербуржского".

Спочатку Розумовський зводить у Батурині дерев"яний палац із оранжереєю. Будуються цегельні, лісопильні, сирний завод, суконний завод, завод з розведення овець, свічна фабрика, фарбувальний завод, мурованого млина, паровий винокуренний завод, дзеркальна фабрика, машинна кузня, завод листового золота і срібла, пивоварня, шкіряний завод, конезавод, гончарний цех, керамічний завод. За планом реконструкції у місті повинні постати ком"яні споруди генеральної канцелярії та генерального суду, гетьманської садиби, лікарні, церков та шкіл. Закладають нові вулиці. Центральна - Петербурзький проспект і досі обсаджена яблунями.

Після скасування гетьманства 1764 року нова імператриця. Катерина II, заборонила Кирилові Розумовському жити в Україні. На 13 років колишній гетьман виїжджає за кордон. 1799-го за проектом англійського архітектора Чарльза Камерона на околиці Батурина Розумовський починає будувати триповерховий кам"яний палац. Але так і не встигає в ньому пожити: 1803-го колишній гетьман помирає. Після смерті його сина Андрія Кириловича 1822 року землі й майно Розумовських за борги переходять у власність держави. Палац дістається військовому відомству. Пожежа 1824 року знищує всі інтер"єри. Батуринці потроху розтягують палац. Викопували навіть глину з-під фундаментів.

- Військові не знали, що робити з палацом. Стріляють по ньому з гармат, випробовують заряди пороху з Шосткинського заводу, - розповідає 30-річна Наталія Сердюк з історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

1911 року палац передають Товариству захисту і збереження в Росії пам"яток мистецтва і старовини. Реставрацію впродовж XX ст. починали п"ять разів. Планували розмістити тут і будинок інвалідів, і піонерський табір. За останнім проектом тут розмістять історичний музей.