Роналд Толкін носив у кишені вставну щелепу

 

Опівночі 3 січня 1913-го. Джон Роналд Руел Толкін сів у ліжку. Йому щойно виповнився 21 рік, віднині він повнолітній. І нарешті може написати листа коханій, 24-річній Едіт Брет. Роналд чекав цієї миті три роки: доти спілкуватися з дівчиною йому забороняв опікун. "Коли ж нарешті ми зможемо поєднатися перед Богом і людьми?" — запитує в листі. "Я вже заручена", — невдовзі отримує відповідь від Едіт.

Сироти 16-річний Роналд Толкін та його на два роки молодший брат Хіларі оселилися в кімнаті на третьому поверсі похмурого будинку. Їхній опікун, 49-річний священик отець Френсіс, на початку 1908-го винайняв цю квартиру в середмісті Бірмінгема. Мати хлопців померла чотири роки тому від діабету. Роналд у школі — серед найкращих учнів.

Поверхом нижче від Толкінів винаймає кімнату 19-річна Едіт Брет. Невисока, худорлява, із коротким чорним волоссям. Дні проводить переважно за грою на фортепіано та швейною машинкою. Також сирота. Має невеликий спадок, за який живе.

Едіт заприятелювала із хлопцями. Особливо їй подобається Роналд — серйозний, із хорошими манерами. Утрьох вони об'єднуються проти Старої Леді — так називають господиню. Едіт намовляє покоївку тягати з кухні щось смачне для вічно голодних друзів. А коли Старої Леді немає вдома — збираються у кімнаті дівчини. Едіт і Роналд особливим свистом викликають одне одного визирнути у вікно. Пізніше, у листі він нагадував їй, "як я вперше поцілував тебе, а ти мене — майже випадково, і як ми казали одне одному "на добраніч", і ти іноді бувала у своїй біленькій нічній сорочці, і ці наші дурацькі довгі розмови з вікна у вікно... і наш умовний свист, і велосипедні прогулянки".

Після першої ж такої спільної мандрівки їх викрили. Хоч закохані все добре продумали — виїхали велосипедами окремо. Едіт сказала, що їде до кузини, а Роналд — потренуватися на шкільному майданчику.

За містом вони зустрілися й цілий день каталися пагорбами. На зворотному шляху заїхали випити чаю до будиночка, де брати Толкіни якось жили кілька місяців. Повернулися також окремо й у різний час. Та господиня заміського будинку мала спільних знайомих з опікуном Роналда. Отець Френсіс дізнався, що хлопець навідувався з якоюсь дівчиною. Провів власне "розслідування". Стара Леді розповіла йому про роман своїх квартирантів. Викликав підопічного до себе.

— Я до глибини душі вражений твоєю поведінкою! Ти зараз маєш готуватися до вступних іспитів до Оксфорду, а не заводити амури. Маєш негайно покласти цьому край.

Роналд і Едіт намагаються зустрічатися таємно, та отець Френсіс одразу дізнається про це. Наполягає: хлопець не повинен бачитися й навіть писати "цій особі", доки йому не виповниться 21 рік — тобто досягне повноліття. Влада опікуна тоді скінчиться. Для братів Толкінів він знаходить інше помешкання. У грудні 1909-го Роналд їде в Оксфорд складати іспити на стипендію і провалює їх. Чатує на випадкові зустрічі з Едіт. Записує їх до щоденника. 16 лютого: "Учора ввечері молився, щоб зустріти Е. випадково. Молитва моя почута, побачив її о 12.55. Сказав, що не можу їй писати". За п'ять днів: "Побачив здалеку маленьку фігурку, що бреде по калюжах у макінтоші й твідовому капелюсі, і не встояв: перейшов через вулицю й сказав, що я її кохаю". Отцю Френсісу про ці випадкові побачення одразу розповіли. Він розлютився. "Отримав жахливого листа від о. Ф., — нотує Толкін у щоденнику 26 лютого. — Він пише, що мене знову бачили з тією дівчиною, що я поводжуся погано й нерозумно. Обіцяє не дати мені вступити до університету, якщо я не припиню". Едіт вирушає до іншого міста, куди її запросили пожити родичі.

Наступного 1910 року Роналд Толкін успішно складає іспити до оксфордського Ексетер-коледжу. Вивчає порівняльне мовознавство, студіює античну літературу. І рахує дні до повноліття. Нарешті йому 21. Але отримує відмову від коханої. Він їде до Едіт і переконує її змінити плани. Уже на вечір вона обіцяє, що розірве заручини. Наступного дня написала нареченому й повернула йому обручку. Едіт із Роналдом офіційно заручилися за кілька місяців до початку Першої світової. А повінчалися перед відправленням Толкіна на фронт до Франції.

Із 1920-го він викладає англійську в університеті міста Лідс. У 1925-1959 роках — професор оксфордських коледжів. Мали з Едіт трьох синів і доньку. Едіт завела в домі суворі порядки: їли всі разом у визначений час, ніхто не мав права запізнюватися. Електротехніки принципово не купували, навіть праски та пральної машини. 1932-го Толкін придбав автівку, але їздити так і не навчився. Правил руху не дотримувався. Перехрестя минав, не дивлячись по боках. При тім вигукував:

— Атакуй їх, і вони самі кинуться врозтіч!

Раз із дружиною мало не загинули в аварії: авто збило кам'яну огорожу й вилетіло на узбіччя. Витримати жарти Толкіна міг не кожен. Приміром, якось на вечірку він перевдягнувся англосаксонським воїном. Тоді вийшов надвір і ганявся за переляканим сусідом із сокирою. Коли постарів, носив у кишені вставну щелепу. У магазині, ніби випадково, витягав її й подавав продавцеві із грошима.

Роналд Толкін був на три роки молодший за свою дружину і на три роки її пережив. Помер 2 вересня 1973-го. Гостював у друзів. Доти дотримувався дієти, а тут випив шампанського. Стало зле. Лікарі діагностували гостру виразку шлунка з кровотечею. Із дітей до нього встигли приїхати найстарший син і донька. Поховали Роналда Толкіна в Оксфорді поруч із дружиною.

Тираж розпродали за чотири місяці

Мати навчала Роналда Толкіна французької й латини. У школі вивчив німецьку та грецьку, самотужки студіює давні середньоанглійську, готську й валлійську. І береться створювати власні мови. В основу кладе іспанську й готську. Вигадує не лише слова, а й граматичні правила. А щоб мови виглядали справжніми, створює власний світ, де нібито ними розмовляють, — Середзем'я. Крім людей, його населяють запозичені з міфології ельфи, гноми, орки. Толкін придумує легенди про цей світ, які згодом склали збірку "Сильмариліон".

Казку "Гобіт, або Туди й звідти" він розпочав близько 1930-го. Якогось дня перевіряв екзаменаційні завдання — був у той час професором в Оксфорді. Занотував у щоденнику: "Мені пощастило: один із екзаменованих щедро залишив останній аркуш чистим. І я написав на ньому: "У норі попід землею жив собі гобіт". У мене завжди з імен виростають історії. Я подумав і вирішив, що слід з'ясувати, хто ж такі ці гобіти". Він час від часу повертається до цієї історії, читає синам уривки з неї. "З'ясувалося", що гобіти — це істоти "десь до половини нашого зросту", які нори у пагорбах облаштовують меблями, домашнім начинням, люблять смачно попоїсти, а в коморах тримають запаси харчів.

"Гобіт" з'явився у вересні 1937 року, й до Різдва перший наклад розпродали. За чотири місяці вийшло американське видання. "Наступного року читачі почнуть вимагати нових книжок про гобітів", — написав Толкінові видавець. І він розпочинає твір, який отримає назву "Володар перснів". Після всіх дописувань і редагувань чистовий варіант готовий восени 1949-го. Книжка вийшла дивна, не схожа на жодну іншу, і до того ж велика. Видавець сумнівається, що зможе її продати. Друкує трьома окремими частинами. Гонорару авторові не виплачують. Він отримає половину прибутку, якщо той раптом буде. Перший том з'явився у серпні 1954-го, а за півтора року Толкін одержав від видавництва чек на 3,5 тис. фунтів. Сума значно перевищувала його річну професорську платню. 1968-го нарахували 3 млн примірників "Володаря перснів", проданих по всьому світу.

×