"Колись були такі жонки, і вони воювали. Їздили на конях, вбивали людей мечами, із луків стріляли. В їх були такі здорові груди, що вони їх через плечі перекидали. Цицки такі сильно великі росли, що не можна ні в ліфчик, ні в що вложити. Через плечі перекидають та й ідуть на войну. То моя бабка розказувала покойна, мого тата мама. Я була маленька і всьо то слухала, все запомніла. Ну і одная приїхала, коня прив"язала до хвоїни і пішла спати. А чоловік сховався високо на хвоїну, на сосну, щоб вона не бачила. Ноччу схватився і накинувся на її і тії цицки поодвалював, поодрізував".
— Цю розповідь про войовничих жінок наші студенти записали 1987-го від тоді 61-річної Єви Гладун у селі Гориничі Зарічненського району на Рівненщині, — розповідає професор Львівського університету Іван Денисюк, 84 роки. — А неподалік, у селі Нобель, на півострові озера є урочище Татарка. Так-от, місцеві жителі розповідають, що там у кургані похована надзвичайно войовнича жінка. Нібито вона також мала такі груди, що під час бою закидала їх через плечі на спину. Давньогрецький лікар Гіппократ писав, що дівчатам з амазонського племені з дитинства припалювали праву грудь, щоби загальмувати її розвиток. Ліва ж виростала більша, зате з правого боку ніщо не заважало стріляти з лука та рубатися мечем верхи на коні.
Античні історики войовничих жінок-амазонок селили в Малій Азії, на Кавказі й у Приазов"ї. Геродот, зокрема, зазначав, що після однієї війни з греками амазонки висадилися на скіфській землі — теперішній Україні — й поступово змішалися з місцевим племенем.
Шукаючи слідів амазонок на Поліссі, професор Іван Денисюк натрапив і на записи мандрівника Х ст. Ібрагіма Ібн Якуба. Розповідаючи про землі польського князя Мєшка той пише: "Межують із Мєшком на сході Руcи і на півночі Пруси. На захід од Русів — місто жінок (тобто між Польщею і Руссю — теперішнє Полісся. — "ГПУ"). Вони володіють землями й невільниками, і коли котра-небудь із них народить сина, то вона його вбиває. Вони їздять верхи й самі виступають на війну і відзначаються сміливістю та хоробрістю".
В їх були такі здорові груди, що вони їх через плечі перекидали
— Полонених чоловіків амазонки використовували виключно для продовження роду, причому примусово, — додає професор Іван Денисюк. — Щоби чоловіки не тікали, їм калічили ноги. Вважалося, що кульгаві краще "справуються на ложі".
Згадує про жінок-воячок й автор "Повісті временних літ": "Амазонки ж чоловіків не мають, подібно скотам безсловесним, — цитує він грецьку хроніку. — Але один раз на рік, весняного дня, виходять зі своєї землі і злучаються з чоловіками навколишніх місць і вважають той час урочистим і великим святом. Коли ж відчують в утробі зачаття, розбігаються звідти всі. Коли приходить час родити і народжується отроча, гублять його, а якщо дівчина, то вигодовують її старанно і виховують". Далеким відголоском такого парування — зустрілися раз на рік і розбіглися — був звичай сватання дівчини до парубка: вона сама обирала собі нареченого. Французький інженер Боплан застав його ще XVII ст., коли перебував в Україні.
Про жінок-воячок на Поліссі згадує і стародавня пісня, яку співали в Петрівку в селі Тур Ратнівського району Волинської області:
Круз наше село Турецькоє,
Перейшло войсько дивоцькоє.
Котора дівка корогву несла,
То тим вона велика зросла.
А которая перепилочка (палицю),
То та виросла невеличка,
А которая в барабан била,
Вона виросла як калина.
Єва Гладун на войовниць каже "жОнки". Професор Денисюк зазначає, що слово співзвучне з назвою "амазОнки":
— Один чеський автор ХІХ століття взагалі виводить слово "амазонки" від слов"янського "самажонки", "саможони".
Весільні свашки вдають воячок
Відголос войовничих амазонок — "войська дівоцького" — зберігся під час весілля у селах Ратнівського й Любешівському районів Волинської області та сусіднього Малоритському Брестської (Білорусь). Із десяток свашок молодого, ідучи по молоду, вдавали військовий похід і співали войовничих пісень, як-от:
Ой ми свашки ни спашки,
Ми всю ничку ни спали,
Всю ми Волинь звоювали,
Волиночку собі взяли.
Свашки мали спеціальне вбрання, лише для весілля.
— Найцікавіше в ньому — головний убір, — каже професор Іван Денисюк. — У полотняній шапочці, яку прикріплюють під бороду, можна вгадати сліди шолома давніх амазонок.
Войовничість свашок мали підкреслити два пучки фарбованого пір"я — "роги" — на шапочці-"шоломі".
8 
35413
Коментарі
1