Плевну царське військо здобувало п"ять місяців

Із 11 місяців Російсько-турецької війни 1877–1878 років майже половину точилася битва за тоді ще мало відоме болгарське містечко Плевну.

У другій половині XIX ст. Османську імперію, що простягалася від південних кордонів Австро-Угорщини аж до Персії, називали "хворою людиною Європи". Аби модернізувати величезну, але відсталу країну, султани набрали кредитів у західних держав. Зрештою, імперія влізла в такі борги, що оголосила про своє банкрутство. Аби бодай якось їх покрити, султан збільшив податки для підвладних християнських народів: болгар і сербів. Вони вже майже 500 років перебували під турецьким пануванням. Балкани ж саме потерпали від неврожаю. Першими збунтувалися Боснія і Герцеговина. За ними — Болгарія. Їх підтримала Сербія.

Турки по черзі розбили повстанців, а далі почалася масова різанина мирного населення башибузуками — дослівно "зірвиголовами". Ці турецькі нерегулярні війська нагадували радше банди розбійників. Стамбул забезпечував їх тільки зброєю, а оплату за службу вони здобували самі — грабунком. Башибузуки вирізали цілі села, ґвалтували жінок, живцем спалювали дітей.

Звірства над болгарською та сербською людністю обурили Європу. Російська імперія, що вважала себе покровителькою православних народів Балкан, висунула Туреччині ультиматум. Та до згоди між двома імперіями не дійшло. Маніфест царя Олександра II від 24 квітня 1877 року оголошував початок війни проти Османської імперії.

Вступаючи на Балкани, Росія також прагнула випередити західні країни в розподілі ослабленої держави османів. Багато російських голів у той час марили ідеями панславізму — об"єднання слов"янських народів під владою царя. Не давала спокою їм і мрія про "святий хрест над Софією" — головним собором Царгорода-Константинополя. Турки ще у XV ст. перетворили православний храм на мечеть, а місто зробили своєю столицею і перейменували на Стамбул.

Залізниць тоді було ще мало, тому до Болгарії вирушили війська, що розташовувалися найближче — із Київського й Одеського округів. Складалися вони переважно з українців. Солдати з Подільської губернії першими форсували Дунай і ступили на ворожу територію. Полтавці з 9-ї дивізії здобували Шипкінський перевал. На кожного царського солдата там припадало троє султанських.

До Плевни, в центрі Болгарії, де перетиналося багато важливих шляхів, швидким маршем із добірним корпусом попрямував турецький командувач Осман-паша. Щодня здійснюючи 33-кілометрові переходи, він за 6 діб подолав 200 км. А російський генерал Микола Кріденер, якому також доручили захопити місто, за той самий час не зумів пройти й 40. Росіяни запізнилися всього на декілька годин, але через це затрималися під Плевною майже на п"ять місяців.

Місто не стали оточувати, бо в разі облоги місцеві болгари загинули б з голоду. Вирішили штурмувати. 20 липня Кріденер, упевнений у непереможності своїх солдатів, послав загін із 8600 чоловік проти 17-тисячного турецького гарнізону. Поразка була нищівною. Однак російські генерали не зробили з неї висновків і лише чекали нових підкріплень для повторення атаки.

Другий штурм 30 липня 1877 року закінчився катастрофою. Кріденер віддавав бездарні накази, артилерія практично не допомагала штурмовикам. "Нами керують дурні", — скаржилися вголос солдати.

Було вбито й поранено 7 тис. росіян, а втрати ворога — приблизно 1200 осіб. У цій битві прославився генерал Михайло Скобелєв — "Ак-паша" — "білий генерал", як прозвали його турки. Він у перших рядах кидався у бій, змінив двох коней. Солдати, йдучи з ним в атаку, вірили, що їх не візьме ні куля, ні картеч.

Місцеве населення, попри терор бушибузуків, всіляко допомагало визволителям. "Я... за національністю болгарин, вирішив повідомити вам таке, — писав російському командуванню у потай пересланому листі Николай Сарагеоргієв, — турецька армія разом з башибузуками, що перебувають зараз у Плевні, налічує 50 тисяч чоловік, і в цьому я можу вас завірити на підставі такого: м"ясо, яке вона купила 14 серпня для всіх військ, важить близько 8345 мір. Якщо рахувати по 80 грамів на людину, виходить 41 725... Якщо вам потрібні інші відомості, я згоден добровільно вас інформувати про все".

Башибузуки вирізали цілі села, ґвалтували жінок, живцем спалювали дітей

Після "Другої Плевни" російське командування попросило допомоги в румунського короля Карла, хоч румуни раніше самі пропонували свої війська. 31 липня 1877 року цар Олександр II наказав мобілізувати близько 110 тис. осіб, серед яких елітні Гвардійський і Гренадерський корпуси. Проте вони не могли прибути раніше вересня–жовтня. Доти вирішили обмежитися обороною.

До 6 вересня росіяни й румуни сконцентрували 84 тис. солдатів. Турків було всього 31 тис. Атаку призначили на 12 вересня — у "подарунок" до дня іменин царя. Хоч підготовка ще не була завершеною, а від мжички суглинок під ногами перетворився у місиво.

За місяць, що минув після другого штурму, турки укріпили свої позиції. Із заходу місто було захищене річкою. А зі сходу численні редути, поєднані траншеями, становили потужну фортецю. Росіяни сподівалися після чотирьох днів артобстрілу зруйнувати ці укріплення. А потім розпочати штурм, завдаючи головного удару зі сходу. Бомбардування не дало бажаного результату. Крім того, план атаки розіслали всього за декілька годин до початку, і просто не вистачило часу для належної підготовки.

Головний удар провалився. Його напрям вибрали невдало — по найбільш захищеній ділянці. Однак на лівому фланзі, де діяли частини під командуванням Скобелєва, удалося прорвати всі лінії ворожої оборони й вийти на південну околицю Плевни. Солдати не спали дві доби, утримуючи здобуте. Та підкріплення не підходило, і Скобелєв дав наказ відступати.

Після третьої поразки Олександр II був настільки розчарований, що запропонував командуванню відступити назад, за Дунай. Генерали його не підтримали й вирішили зробити те, з чого треба було починати: оточити фортецю з усіх боків і голодом змусити турецький гарнізон здатися.

У ніч на 10 грудня Осман-паша вирішив прорвати блокаду, але опинився в оточенні. Турки капітулювали, Плевна впала. Заради порятунку 4 тис. болгар армія Російської імперії заплатила життям 35 тис. людей. Втрати турків утричі менші — 12 200.

Дорога на Стамбул була відкритою. Російські війська зайняли майже всю європейську частину Османської імперії. Англія й Австро-Угорщина не бажали посилення Росії на Балканах. Тож попередили Олександра II, що захоплення Константинополя змусить їх ужити запобіжних заходів. Це був натяк на оголошення війни. Тому цар наказав головнокомандувачеві: якщо турки попросять миру, утриматися від окупації їхньої столиці й зупинитися в передмісті.

У березні 1878-го в містечку Сан-Стефано за 15 км від Стамбула підписали мирний договір, за яким на карту Європи поверталася Болгарія.

Генерала Османа-пашу в "Турецькому гамбіті" одягли в мундир рядового

2004 року в Росії зняли фільм про битву під Плевною — "Турецький гамбіт" за романом Бориса Акуніна. Облогу міста автор порівняв із прийомом у шахах, коли заради перемоги в партії жертвують пішаком. У картині фахівці знайшли майже півтори сотні історичних "ляпів". Приміром, там виступають медсестри Червоного Хреста, якого в часи Російсько-турецької війни ще не існувало. А генерала Османа-пашу костюмери одягли в однострій турецького рядового.

×