пʼятниця, 22 липня 2011 07:37

Отаман Омелян Волох зрадив Симона Петлюру

"Своїм зовнішнім виглядом отаман Волох нагадував колишніх московських бунтарів Пугачова або Стеньку Разіна: кремезний, високий і широкий у плечах; на широкому селянському обличчі — чорні ямини від віспи; червона широка борода — лопатою; маленькі карі очі заховані глибоко", — описував Омеляна Волоха сотник Армії Української Народної Республіки Михайло Середа.

— Антиле-ген-ція... Аристо-кра-тія... Нам потрібні вояки, а не вчені люди, — казав простакуватий і малописьменний Волох своїм підлеглим.

Та Симон Петлюра "у справі визволення нації покладав великі надії на ті одиниці з народу, хто без школи, без матеріальних та інших цензів, а завдяки лише своїм здібностям, енергії й волі вийшов, як кажуть, у люди. Він гадав, що творчі сили, які були потрібні для відбудови нації, необхідно шукати десь серед юрби", — відзначав Середа. Можливо, тому Волохові доручив командувати одним із куренів Гайдамацького коша Слобідської України, який Петлюра почав формувати наприкінці 1917-го. Широкі штани, шкіряні кожушки брунатно-червоного кольору й баранячі папахи з червоними шликами відрізняли гайдамак від інших українських військових частин.

Курінь отамана Волоха брав участь у придушенні більшовицького повстання проти української влади на заводі "Арсенал" наприкінці січня 1918 року. Далі захищав Київ від червоних загонів Михайла Муравйова. Під його командуванням у 3-му Гайдамацькому полку якийсь час служив Володимир Сосюра. І на видання першої збірки його віршів кошти нібито дав саме отаман Омелян Волох. А відомий із хрестоматій радянських часів Сосюрин вірш "Комсомолець" насправді спочатку називався "Гайдамака".

22 січня 1919-го Волох заарештував командира Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана. Звинуватив його в проденікінській орієнтації і згодом зайняв його місце. "Із нас, Болбочанівців, ще ніхто Волоха не бачив. Не хотілося вірити, що дядько в розхристаному кожусі є отаманом, улюбленцем нашого уряду… Ми звикли до статечних, підтягнутих старшин 2-го Запорозького полку та до джентльмена полковника Болбочана, а тут якась мара у вошивому кожусі", — писав у спогадах курінний Петро Дяченко.

Через три місяці Запорізький корпус потрапив у більшовицьке оточення. І Волох викрутився так: видав універсал про визнання радянської влади. "У цей мент, коли в Українській Народній Республіці влади на місцях немає, ми, запорожці, нащадки вільного козацтва України, оголошуємо законною владою на Україні Ради селянських і робітничих депутатів, котрих будемо підтримувати зі зброєю до загину". Згодом отаман пояснював цей крок бажанням відтягти час й уникнув покарання. Урятувала прихильність до нього Симона Петлюри. "Про те, що Волоха треба усунути від армії, арештувати та віддати під суд, Головний отаман навіть не хотів слухати, — згадував Головний інспектор Армії УНР Володимир Кедровський. — На мої та інші вимоги він неодмінно відповідав: "Я Волоха знаю. То добрий старий гайдамака, з яким я формував гайдамацькі частини ще в 1917 році. Він, правда, оригінальний але добрий вояк, щирий українець і до мене ставиться з пошаною і повагою".

У листопаді-грудні 1919-го Армія УНР опинилася затиснута більшовиками, білогвардійцями й поляками на півдні Волині в районі містечок Любар, Чортория та Миропіль. У цей час Волох узагалі відмовився виконувати накази. Коли командувач Армії УНР Василь Тютюнник намагався з'ясувати в нього причини, отаман відповів:

— Покинь, Василю... Яка ти в біса влада! Тебе вже ніхто не слухає. Я вже наказів із десять твоїх не виконав, а ти мене ще й досі на шибеницю не потяг. Якби ти був владою, то повісив би давно не одного, а так тебе повісять, їй-бо повісять...

2 грудня 1919-го отамани Волох, Данченко і Божко підняли заколот проти уряду УНР. Після параду під червоними прапорами в містечку Любар — нині райцентр на півдні Житомирщини — Волох звернувся до гайдамаків із закликом боротися за радянську владу в Україні. Наступного дня заколотники захопили Державну скарбницю УНР. Її на місцевій пошті охороняли вояки Юнацької сотні. Без бою, стріляючи лише в повітря.

У ніч на 3 грудня в штабі Волоха в будинку любарської школи був бенкет. "Волох сидів у компанії, — згадував начальник охорони головного отамана Симона Петлюри підполковник Володимир Цівчинський, якого захопили заколотники. — Деякі козаки з охоронної сотні Головного отамана сиділи за столом. Всі пили горілку, їли щось і гукали "славу" Волоху, звали його "батьком" та отаманом... Це вже був не той Волох, що в присутності пана Головного отамана балакав спокійно, тихенько. Тут розвернулася його фельдфебельська натура. Він кричав, усім грозився, казав, що спасає українську армію, що ще в 1918 році він узяв той шлях, яким і зараз йде, що переб'є всіх, хто піде зараз проти нього". Далі заколотники рушили в напрямку Чуднова для з'єднання з більшовиками.

На початку 1930-х колишнього "петлюрівця" Омеляна Волоха радянські органи заарештували. Усі звинувачення в "підготовці антибільшовицького збройного повстання" він відкидав. Та все одно отримав 10 років суворої ізоляції в таборах. Відправлений на Соловки.

"Царские тюремщики и те создавали лучшие условия арестантам, чем в советской стране", — писав зі своєї одиночної камери до в'язничної адміністрації. Презирство до радянської системи Волох тепер міг виявляти лише постійними порушеннями режиму: свистів, співав, кричав у камері, стукав табуретом у двері, вартових називав "катами".

Восени 1937 року — до 20-ї річниці "Жовтневої революції" — в Карелії поблизу Онезького озера розстрілювали в'язнів Соловецького концтабору. Енкаведисти тоді знищили, зокрема, письменників Валеріяна Підмогильного, Валеріяна Поліщука, режисера Леся Курбаса. Одним із 1111 розстріляних був Омелян Волох.

2 000 000

українських карбованців і 30 000 царських срібних рублів захопили заколотники на чолі з отаманом Омеляном Волохом під час нападу 3 грудня 1919-го в Любарі на Житомирщині на Державну скарбницю УНР. Восени 1919 року за 1 крб УНР давали 4 російські рублі. В Одесі, приміром, у той час курс $1 відповідав 10–12 крб або 45–50 руб. Подальша доля коштів із української Держскарбниці невідома.

 

1886, 18 липня — Омелян Волох народився на Кубані в станиці Калниболотська (сучасний Краснодарський край Росії). У дитинстві взимку вчився в церковноприходській школі, а влітку наймитував у місцевого багатія. У 14 років пішов працювати відгрібником на шахту

1911 — вступив до Харківського художнього училища ім. Раєвської. 1914-го, після вибуху Першої світової, мобілізований до російської армії. За бойові подвиги його нагородили орденом Святого Георгія ІV ступеня. Наприкінці війни вже мав звання штабс-капітана

1917 — командир другого Українського запасного полку в Харкові

1918 — командир куреня Гайдамацького коша Слобідської України, згодом — третього гайдамацького полку Запорізького корпусу. 1919 року — командувач Запорізького корпусу, командир ударної гайдамацької бригади Запорізької групи

1920-ті–1933 — займає відповідальні посади в радянських установах. Зокрема, був інструктором селянських будинків, начальником відділу Держстраху, головою українського бюро Спілки шоферів

1933, 23 вересня — Колегія ОДПУ засудила Омеляна Волоха до 10 років позбавлення волі. Розстріляний 3 листопада 1937-го на Соловках

 

Зараз ви читаєте новину «Отаман Омелян Волох зрадив Симона Петлюру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

24

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі