"Она счастливо переменилась, потолстела и как будто помолодела"

Тараса Шевченка любила княгиня Варвара Рєпніна

"Почався сильний дощ. Капніст схопив материну руку і побіг. Я за ними кроком. А незнайомець залишився. Потім я вийшла на балкон і побачила, як він йшов мокрий наскрізь, — пише у січні 1844-го княгиня Варвара Рєпніна з Яготина — тепер райцентр на Київщині, до проповідника Шарля Ейнара в Женеву про Тараса Шевченка.

Капніст попросив дозволу провести його знайомого у вітальню, щоб показати картини. Дізналася, що це живописець і поет. Звуть його Шевченком. Запам'ятайте це ім'я, дорогий вчитель. Воно належить до мого зоряного неба".

 

Той приїхав в Україну влітку 1843 року з Петербурга, де навчався в академії мистецтв. У селі Мойсівка — нині Драбівський район на Черкащині — заприя­телював із 47-річним Олексієм Капністом, сином генерального судді та предводителя дворянства Полтавської губернії. Разом навідалися до маєтку генерал-губернатора Миколи Рєпніна. Олексій Капніст залишав хворого сина в тамтешнього лікаря. Студент із Петербурга хотів подивитися картинну галерею князів.

"Среднего роста, широкоплечий, крепкого и здорового телосложения, — описував Тараса Шевченка поміщик Петро Селецький із Яготина. — С мутными карыми, неглупыми глазами. Угловатый, неуклюжий, нечесанный, немытый, более чем небрежно одетый".

35-річна Варвара Рєпніна закохується в художника, якому виповнилося 29. Вона незаміжня. Раніше любила батькового ад'ютанта Льва Баратинського, але мати не дозволила нерівний шлюб.

"Її знали, любили й шанували від Сорренто до Петербурга і від Парижа до віддалених кутків Сибіру, — писав про Варвару видавець журналу "Русский архив" Петро Бартєнєв. — Сміливо можна стверджувати, що княжна була особою цілком історичною".

Тараса Шевченка просять створити копію портрета князя Рєпніна, який написав швейцарець Йозеф Гонунґ, та кілька інших картин. Селиться у флігелі й береться за роботу. Варвара Рєпніна годинами спостерігає за ним, розмовляє.

Однак Тарас більше уваги приділяє вихованці Рєпніних — 20-річній Глафірі Псьол. Та втратила батьків, і князі забрали її до себе. Дівчина цікавиться малюванням, і художник показує їй мистецькі прийоми. Варвара починає ревнувати.

 

Одного вечора гість читає перед обома поему "Сліпа".

— Коли Глафіра продасть свою першу картину і віддасть мені ці гроші, як вона обіцяла, я замовлю на них золоте перо й подарую його вам, — говорить авторові Варвара.

Вона чує від матері, що на якомусь весіллі Тарас Шевченко напився. Хоче висловити невдоволення. Береться переписувати його вірші. Під одним із них додає кілька рядків про "посудину з золотою рідиною, яку хочуть розплескати гріх, спокуса і розпуста". Але від цього "порятує ангел".

Після того Тарас Шевченко усамітнюється на кілька діб, потім уникає Варвари. Вона усвідомлює, що діяла надто зухвало.

— Тихий ангел прилетів, — каже Тарас Шевченко, зустрівшись із княжною у вітальні.

— Ви вмієте розмовляти з ангелами? — питає Рєпніна. — Розкажіть же нам, що вони вам говорять.

Замість відповіді поет показує вступ до поеми "Тризна", яку присвячує Варварі. Жінка у захваті. Цілує в лоб на очах Глафіри та служниці.

"Далі дні потекли мирно, — згадувала Варвара Рєпніна. — Він весь час був зі мною відкритий, але прохолодний. Не залицявся. Ми навіть не подавали одне одному руки, вітаючись".

Йому більше подобається заміжня поміщиця Ганна Закревська, яка живе в селі Березова Рудка — тепер Пирятинський район на Полтавщині. Познайомилися 1843-го на балу в Мойсівці. Разом танцювали, і поет зірвав квітку з її плаття. При нагоді навідується до неї й листується.

Мати Варвари помічає захоплення доньки художником, докоряє. Але та не зважає, впевнена у своїх почуттях. Не вгаває. Тільки тепер не нав'язує себе, а переконує Тараса Шевченка, що вона вірна подруга. Якщо не хоче зближення, то може ставитися до неї, як до сестри. Такі стосунки роблять обох понурими. Це помічає Олексій Капніст.

"Приїжджав Капніст. Сказав, що побоюється, як би я не зробила шкоди його другові, — пише Варвара Рєпніна до Шарля Ейнара у грудні 1843-го. — Відвезе до себе й приведе до тями".

Від'їжджаючи, Тарас Шевченко дає Варварі лист із написом "По праву брата". У ньому пише на "ви" та виправляє на "ти". Просить жінку "зберегти багатства, які Бог у неї вклав".

Кілька тижнів Тарас Шевченко живе у Капністів. Розповідає, що княгиня сильно любить його. Та він її — ні. Олексій Капніст їде до Рєпніних. Варварі заявляє — якщо хоче, аби художник завершив роботу у них, щоб не приставала. Інакше — більше не побачить його. Вона згодна.

Тарас Шевченко домальовує портрети. Варвара Рєпніна оцінює їхні стосунки як "теплі, але не пристрасні". По закінченні роботи митець одразу вимагає розрахуватися — 150 рублів сріблом, і налаштований їхати. Жінка зі сльозами кидається на шию художнику. Прощаються і він поспіхом залишає маєток.

Княгиня пише йому в Петербург. У січні 1845-го повідомляє про смерть батька. За кілька місяців Тарас Шевченко завершує навчання і вирушає в Україну. Заїжджає кілька разів у Яготин.

1847 року поета арештовують за участь у Кирило-Мефодіївському братстві й відправляють на заслання. Варвара домагається перегляду вироку, але марно. При обшуку жандарми вилучають у Тараса Шевченка листи від Рєпніної. Її звинувачують у порушенні заборони листування, погрожують. Більше не пише.

"Вечером втихомолку навестил давно не виданного друга моего, княжну Варвару Репнину, — писав Тарас Шевченко в щоденнику 1857-го. — Она счастливо переменилась, потолстела и как будто помолодела. И вдарилась в ханжество, чего я прежде не замечал".

10 жінок кохав Тарас Шевченко протягом життя. У дитинстві найбільше любив проводити час із односельчанкою Оксаною Коваленко. Розлучилися через вимушений виїзд із села разом із поміщиком Павлом Енгельгардтом. 1830-го в литовському Вільні полюбив швачку Ядвігу Гусиковську. Вона відповідала взаємністю, та пан забрав Тараса до Петербурга. У столиці 1839 року вже вільний художник покохав натурницю німкеню Марію Європеус. Із нею хотів також бути друг Іван Сошенко. В Україні закохався у заміжню поміщицю Ганну Закревську, яка не приймала знаків уваги від нього. 1845 року батьки не відпустили за художника Феодосію Кошиць із Кирилівки. 1855-го солдатом таємно зустрічався з дружиною коменданта Новопетровського укріплення Агатою Усковою. Відбувши заслання, 44-річний поет захопився акторкою Катериною Піуновою, якій було 16. Вона та батьки побоялися різниці у віці. Потім листувався із дружиною історика Марією Максимович. Наприкінці життя думав одружуватися із наймичкою Харитиною Довгополенко та покоївкою знайомої Ликерою Полусмаковою. Друзі відмовили, бо ті жінки цінували в Шевченкові лише його гроші.

"Де він, старий, викопав таке свіже, чисте добро?"

"Заїхали до Максимовича. Господиня була в церкві. Коли повернулася, похмура обитель вченого прояснилася. Яке миле, прекрасне створіння. Незайманий тип моєї землячки. Вона програла на фортепіано кілька наших пісень. Так чисто, безманерно, як жодна велика артистка грати не вміє. І де він, старий антикварій, викопав таке свіже, чисте добро? І сумно, і завидно", — пише Тарас Шевченко в щоденнику 1858 року про знайомство у Москві із дружиною 53-річного Михайла Максимовича, на 16 років молодшою Марією.

Жінка почала листуватися із художником. Він написав її портрет і присвятив поему "Марія" — на біблійну тему.

У Максимовичів довго не було дітей. Та 1860 року — за дев'ять місяців після гостювання Тараса Шевченка, Марія народила сина Олексія.

Михайло Максимович підмітив у ньому схожість із поетом. Дорікав дружині, сварилися. Напруга спала, коли 1862-го народилася донька Ольга. Це довело здатність пари мати дітей.

×