Роман між Марлен Дітріх та Жаном Ґабеном тривав сім років

 

Танковий корпус французького генерала Філіппа Леклерка вдень 24 серпня 1944-го стояв під Парижем. Солдати відпочивали після вчорашнього бою з німецькими військами й сиділи у танках із відкритими люками. Увечері вони мали очистити столицю від ворога. Раптом невідомо звідки серед танків з'явилася розхристана білявка.

— Жане! Жане! — кликала вона. — Ви не бачили тут Жана Ґабена?

— Марлен, якого дідька ти тут бігаєш? — раптом почула вона за спиною.

— Я хочу тебе поцілувати!

— Звідки ти тут?

— Я шукала тебе по всій Франції. Дізналася, що твоя танкова бригада стоїть під Парижем, узяла джип і приїхала.

Ті двоє стояли, обнявшись, на очах у сотень людей. За кілька хвилин танки рушили далі, й вони знову розлучилися на багато місяців.

Жан Ґабен і Марлен Дітріх познайомилися в липні 1941-го у нью-йоркському кабаре "Паризьке життя". 37-річний актор ледь вибрався з окупованої Франції. Не знав англійської, тужив за батьківщиною й почувався нещасним.

— Не може бути! Жан, як я рада вас бачити! — побачивши Ґабена, вигукнула Марлен. — Сідайте біля мене.

Підвела зніяковілого француза до свого столика. Познайомила зі своїм другом — американським письменником Ернестом Хемінґвеєм. Зав'язалася сяка-така розмова.

— А хочете, я навчу вас англійської та познайомлю із життям Голлівуда? — раптом запропонувала Жанові Марлен. — Не вагайтеся! Я просто хочу зробити щось корисне.

Дітріх переїхала з Берліна до США 1930-го, коли підписала контракт із голлівудською компанією "Парамаунт". Тим часом у Німеччині до влади прийшов Гітлер. Його міністр пропаганди Йозеф Геббельс намагався будь-що повернути Дітріх на батьківщину. На його пропозицію зробити її зіркою №1 Третього Рейху Марлен відповіла:

— Я не ношу коричневого, — натякнула на колір нацистських мундирів.

Актриса прийняла американське громадянство. Допомагала  колишнім співвітчизникам, що їх переслідували нацисти, тікати з Німеччини та знайти в Америці роботу. І багато й успішно знімалася. На свої гонорари утримувала доньку Марію, чоловіка Рудольфа Зібера, його коханку, численних друзів і подруг. За останні роки вона змінила чимало коханців. Тепер от захопилася Ґабеном.

Той теж закохався в Марлен. Хоч її вільне богемне життя йому було не до душі. Жан хотів мати будинок, де міг би спокійно жити з коханою. Вона була готова виконати всяку його забаганку. Невдовзі знайшла невелике бунгало від голлівудських студій. Прасувала коханцеві сорочки, готувала йому печеню й голубці. "Ґабен був безпорадний, немов риба, викинута на берег, — згадувала актриса. — Я кохала його, як дорослу дитину. Опікувалася ним, дбала про його контракти й дім. Та він був власником, упертим і ревнивим. Міг бути водночас і добрим, і жорстоким. Та він завжди мав рацію".

Проте в Голлівуді Ґабенові не щастило. Кілька фільмів, у яких знявся, не мали успіху. До того мав тяжку вдачу, сварився з продюсерами. Урешті-решт лишився без роботи.

— Я більше так не можу, — жалівся він Марлен. — Почуваюся чужинцем у цій країні. Сиджу тут у тепленькому гніздечку, а в цей час мої земляки воюють із фашистами. Я вирішив: їду на фронт.

— Ти хочеш мене покинути? У нас буде дитина.

Ця звістка не зупинила Ґабена. Він вступив до армії генерала Шарля де Ґолля й у квітні 1943-го вирушив до Марокко служити танкістом. Марлен зробила аборт і подалася за коханцем. До Алжиру вона потрапила з трупою акторів, які давали концерти перед американськими солдатами. Знайшла Жана. Вони оселилися в маєтку місцевого магната. Та разом побули недовго — Ґабена перевели до Італії.

Марлен Дітріх давала по кілька виступів на день — співала, танцювала — за будь-якої погоди. Зрештою захворіла на пневмонію. Від смерті її врятував пеніцилін, який берегли для тяжко поранених солдатів. Улітку 1944-го трупу розформували і відправили до США. Та Марлен, аби побачити Жана, вже у вересні вирушила до Франції з новою бригадою артистів.

Після тієї зустрічі під Парижем Марлен повернулася до Америки без копійки в кишені. Роботи не було, тож вирішила знову їхати до Франції — на неї чекав там Жан Ґабен. Дітріх була у пригніченому стані. Він теж сидів без роботи, почалася депресія. "Ніяк не можу звикнути до Жанового життя, — писала вона. — Не можу зрозуміти, чому він такий знервований. Я бачу в місті безліч французьких солдатів без ніг, на милицях, а він повернувся з війни здоровий і неушкоджений. Його нічого не тішить. Я роблю що можу, але дуже втомлююся, бо не можу витягнути його з цієї прірви".

Жан Ґабен хотів, аби вони побралися, щоб у них були діти. Марлен натомість уважала, що одного шлюбу й дитини їй цілком досить. Втомлена від безгрошів'я Марлен хотіла повернутися до Голлівуда. Переконувала Жана поїхати з нею. Та для нього Америка була чужа.

Невдовзі актриса отримала від кіностудії "Парамаунт" пропозицію зніматися у фільмі за великий гонорар.

— Або ти залишишся зі мною, або між нами все скінчено, — не відпускав її Ґабен.

— Мені потрібні гроші! Американські гроші! Справжні гроші! — кричала Марлен.

Просила дочекатися її й поїхала. Ґабен надіслав їй прощального листа: "Ти була, є і будеш моїм єдиним справжнім коханням. Я відчуваю, що втратив тебе, хоча нам було так добре разом. Мене не полишає почуття великого горя, глибокого болю всередині й безмежної печалі. Я хочу, щоб ти про це знала". Звістку, що Жан одружився з 18-річною манекенницею, Марлен Дітріх отримала, коли була в Нью-Йорку. Повернулася до Парижа, винайняла квартиру напроти його будинку. Відчайдушно шукала зустрічей. Аж доки Жан Ґабен не переїхав до іншого помешкання. Надсилала йому листи, він не відповідав.

Якось травневого вечора 1949-го Марлен зайшла до кав'ярні, де часто збиралася паризька богема, і зустріла там Жана Ґабена з дружиною. Той не звернув на неї жодної уваги. Приголомшена, вона попрямувала до виходу. Пройшла поряд із їхнім столиком. Жан і не поворухнувся. Це була остання сцена роману двох кінозірок.

Жан Ґабен мав трьох дітей. Помер 1976-го. Марлен Дітріх пережила його на 16 років.

×