Вона перша в нашій літературі перестала ховатися за чоловічим псевдонімом, як було модно до неї — так робила француженка Жорж Санд і наша Марко Вовчок. Олена Пчілка її не любила й називала "нахабною кацапкою".
Від Марка Вовчка пішла мода на зачіску "коса короною". Молода Ольга Драгоманова — ще тоді не Пчілка — до своєї "коси короною" умисне додавала фривольні локони, щоб цю моду порушити. Бо вважала таки себе, а не кого іншого, першою леді нашої літератури.
Першою вона була справді багато в чому. У її повісті "Товаришки" вперше виведено українську інтелігенцію. Доти українською в нашій літературі розмовляли тільки селянки. Вона й сама була з такої інтелігенції. За тих часів це вимагало твердості характеру й сміливості. Пчілка воювала сама проти всіх. І то так завзято, що її журнал "Рідний край" земляки просто боялися передплачувати на своє ім"я, а на підставних осіб. Бо журнал був самостійницьким — за що згодом його закрито.
Її побоювалися всі тогочасні чоловіки
Її доньку Лесю Українку Іван Франко назвав "єдиним мужчиною" в нашому письменстві. Та більше підстав у нього було так сказати про Лесину матір — Олену Пчілку. Мабуть, просто побоявся ненароком її розсердити. Побоювалися її, зрештою, всі тогочасні чоловіки. Євген Чикаленко, меценат і видавець, який знав Пчілку вже немолодою, згадував про неї приказкою: "Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає". Тобто — боїться підійти ближче. Чоловікам важко було встояти перед її напористістю. Того самого Івана Франка, із жінками незалежного, саме Пчілка зуміла оженити з Ольгою Хоружинською.
На відкритті пам"ятника Котляревському в Полтаві 1903-го заборонили читати доповіді українською. Пчілка — єдина, хто злегковажив забороною. Високі державні чиновники, зустрічаючись із нею, переходили на французьку, боячись образити своєю російською. Директор поштового департаменту Петербурга особисто давав дозвіл надіслати телеграму до Києва забороненою українською — бо "для г-жи Косач можно сделать исключение". Хоч її чоловік, дійсний статський радник Петро Косач, будучи українофілом, мову не дуже знав, і вдома розмовляв колоритним суржиком. Пчілка казала, що якби не вона, то їхні діти ніколи б не стали українцями.
На плечах Косача лежало господарство, від якого залежало благополуччя всієї родини й кипуча літературно-громадська діяльність дружини. Його маєток був у Колодяжному на Волині — неподалік Ковеля. Тамтешні селяни відразу відчули різницю між паном і панією. Тихого Петра Косача побоювалися, а його дружини — ні. Бо вона байдуже дивилася, скажімо, на те, що з її лісу селяни крадуть дерево.
— Нехай, може, їм топити нема чим! — казала пані.
— Никому добра не делал — и им не буду! — казав пан.
Насправді він був таки добрим. Коли народилася їхня Лариса — майбутня Леся Українка — мати на півроку поїхала до Італії лікуватися від післяпологової депресії. Дитину залишила на батька. Він і дбав про господарство, і няньчив доньку. А коли згодом мати возила Лесю на чергову операцію до Берліна чи Відня, зачинявся в кімнаті й плакав. Він, Петро Косач, офіцер і дворянин, сліз якого ніхто не повинен бачити. Леся виросла вдачею схожа на батька: м"яка та стримана. Матері це в ній не подобалося.
Двох старших дітей, Михайла та Лесю, Олена Пчілка не віддавала до школи аж до п"ятого класу, щоб не зазнали російського впливу. Учила їх удома, за власною програмою. Якось Пчілка запросила до себе додому професора Дмитра Іловайського — діда майбутньої російської поетеси Марини Цвєтаєвої. Він був автором гімназичного підручника з російської історії, монархістом і ненависником "жидов и всяческих инородцев". І от Пчілка влаштувала диспут між цим Іловайським та своїм 11-річним Михайлом. Дискутували про Червону Русь. Зрештою, професор здався.
Сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала мало здібною й навіть малорозвиненою. А втім, у їхній родині всі любили одне одного. Годі уявити, щоб в іншому середовищі виросла й стала собою Леся Українка. Сильних героїнь у її творах немало списано саме з матері.
Олена Пчілка не визнавала більшовиків, вони їй платили тим самим. Арештовували її в Гадячі 1920-го, а 1929-го спробували притягнути до справи Спілки визволення України. Але стара письменниця тоді вже не вставала з ліжка.
1849, 17 липня — Ольга Драгоманова народилася в Гадячі на Полтавщині, в родині поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Їхній рід походив від грека, який служив драгоманом — перекладачем — у Богдана Хмельницького. Мати, Єлизавета Цяцька, виходячи заміж, уміла читати, але не вміла писати. Початкову освіту Ольга одержала вдома
1861–1866 — навчається в київському приватному пансіоні Нельговської, де викладав історію її брат, знаменитий на всю Європу інтелектуал Михайло Драгоманов. Він же познайомив Ольгу зі своїм приятелем Петром Косачем (1841–1909). Тоді він був губернським чиновником "по крестьянским делам"
1868 — вінчаються з Петром Косачем у Пироговому під Києвом і виїжджають до Звягеля на Волині, на місце чоловікової служби
1880 — перебираються до Колодяжного, маєтку Косача на Волині. Починає писати вірші
1883 — вперше друкується під псевдонімом Олена Пчілка у львівському журналі "Зоря". 1887-го у Львові коштом Наталі Кобринської й Олени Пчілки вийшов перший альманах жіночої прози, що порушив чоловічу монополію в українській літературі
1890 — родина переїжджає до Києва
1905 — Олена Пчілка їде до Петербурга на переговори з прем"єр-міністром Вітте про зняття заборон з українського друку
1920-ті — працює в комісіях Всеукраїнської Академії Наук
1930, 4 жовтня — померла в Києві, похована на Байковому кладовищі
3 
1
Коментарі
2