четвер, 15 березня 2012 00:00

Христю Алчевську обізвали "крокодилом від поезії"

Автор: фото: ЦДАМЛМ України
  Христина Алчевська все життя прожила в Харкові. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь
Христина Алчевська все життя прожила в Харкові. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь

— Шановна Христино Данилівно і ви, моя Мевочко, як я рада вас бачити нарешті, — письменниця 44-річна Ольга Кобилянська на німецькому курорті Наугейм підіймається сходами вілли, де зупинилися її подруги з Харкова.

Четверта пополудні 24 червня 1908-го. Мати й донька Алчевські — 67-річна Христина-старша та 26-річна Христина-молодша — тільки-но приїхали. Напередодні письменниця повідомила листом, що зайде до них. Христя-молодша кидається на шию подрузі, хоч вони бачаться вдруге в житті. Попередня зустріч у Чернівцях три роки тому тривала лише кілька годин. Але вони давно листуються. Ольга Кобилянська називає Алчевську-молодшу "Мацьопочкою" і "білою Мевою" — чайкою.

— Хочу вас з усіма тутейшими звичаями обзнакомити, — пропонує  Кобилянська.

Вона довго вмовляла Алчевських приїхати на цей курорт. "Наугеймські купелі суть чудотворні", — писала в одному з листів. І тепер радить, до кого з лікарів звернутися: Христина-молодша має хворе серце, доти лікувалася переважно в кримських оздоровницях.

Христя не відходить від старшої подруги. Разом їдуть на прогулянку "німецьким степом".

— Він подібний до українського, — каже. — У ньому чоловік мимоволі стає поетом.

Розповідає Кобилянській, що часто буває в селі — її мати організувала недільну школу, де вчать сільських дітей.

— До 8 років я ходила в хлопчачій одежі й називала себе Мішею, — сміються обидві. — Мені подобалося бути хлопцем.

Через три дні Ольга Кобилянська поїхала додому до Чернівців. Це була їхня остання зустріч, більше вони не бачилися. Та листувалися ще кілька десятиліть. "Ваша щира, ніжненька любов бракує мені. Ваша. Щоби Ви се знали", — пише Кобилянська в листі до Христі 14 липня того ж року: дорогою додому письменниця бачилася з поетом Остапом Луцьким, з яким у них "урвалася струна". "Христе, любіть мене і надальше. Так гарно, і тонко, і любо, як Ви, — ледве чи буде мене хтось ще в житті любити", — просить Кобилянська.

Христі Алчевській із чоловіками також не щастить. Багато років у неї взаємні почуття з одруженим, теж харків'янином. Та коханий не може розірвати шлюбу із психічно хворою дружиною — такий у той час був закон. І навіть найкраща подруга Христю в цьому не розуміє. "Мене мучить одна Ваша фраза: "Та же в нього є уже жінка, Христю!" — дорікає вона в листі Кобилянській. — А чому жінка повинна заважати праву любити й не обманювати себе й іншу? Ба, коли це не примушує її страждати й вона не свідома навіть свого "я"? Чи повинна я з-за неї та через ню гинути?" Та вже в листі від 23 листопада того ж 1908-го в неї виривається: "Ми можемо жити самітними. Жіноча душа, чула і трошки химерна, то — скарб, який не повинен належати нікому з тих легковажних створінь, які ганяються за поцілунками та обіймами першої-ліпшої женщини". Вона так і залишиться самотньою до кінця життя. Як і Ольга Кобилянська.

Здружилися вони 1902 року, коли літературознавець Сергій Єфремов написав розгромну статтю "В поисках красоты" про Ольгу Кобилянську. Докоряв за "неуклюжий, тяжелый, изобилующий неправильностями и варваризмами стиль". Письменниця впала в депресію. Адвокат Микола Міхновський підбивав усіх писати їй листи підтримки. 20-річна тоді Христя відгукнулася, адже саме була під враженням від її творів "Царівна" й "Битва".

Міхновський відрекомендував Христину як "щось молоденьке й миле, але нічим іншим не визначне". Кобилянська все одно відповіла дівчині на листа.

Ольга Кобилянська пройнялася симпатією до найменшої Алчевської. Та до її літературних спроб ставилася не дуже серйозно. Настійливо радила переходити від віршів до прози.

Із настанням більшовицької влади Христя Алчевська й далі живе у Харкові. У своїх "Споминах і зустрічах" пише: "Року 1917-го вмер у Баку на гастролях мій надзвичайно талановитий брат 39-40 літ — Олексій Алчевський, оперний співак. Року 1920-го зійшла в могилу діячка-мама. Не було вже давно на світі ні Лесі Українки, ні Коцюбинського, ні Франка, а для тієї літературної молоді, що боролася в боях горожанської війни, я, звичайно, могла б видатись лише тим, чим є стара сова для повної життя пташини..." Молодий тоді критик Аркадій Любченко приліпив Алчевській прізвисько "крокодил від поезії". Вона взялася за переклади. 1925-го отримала замовлення на переклад мемуарів Луїзи Мішель про Паризьку комуну. Так захопилася, що написала драматичну поему про неї. Рецензентка розкритикувала її за те, що "в ній є Луїза, але нема пролетаріату".

Звичним для себе способом — через листи — Христя Алчевська потоваришувала з французькими письменниками. Зокрема, Анрі Барбюсом, почала перекладати його твори. Навесні 1930-го, а потім іще раз — улітку наступного року клопоталася про дозвіл на поїздку до Франції. Офіційно — по книжки для перекладу українською. Та не виключено, що насправді письменниця хотіла там залишитися. Тим більше, у Франції жила вдова брата Григорія. Їй відмовили. Велося Христині Алчевській у цей час скрутно. "Посади я не маю і нізвідки грошей не дістаю, — писала в травні 1930-го літературознавцеві Миколі Плевако, прохаючи пришвидшити сплату гонорару за двотомник її творів. — Майте ж на увазі, що я — не установа, тому ждати не можу, а жива людина, що їсти хоче!" Двотомник так і не видали.

Восени 1931-го на харківському вокзалі Христині Алчевській защемило одяг дверима потягу. Той рушив і протягнув її вздовж перону. Хворе серце не витримало такого стресу. Вона злягла з нападом і невдовзі померла.

1882, 16 березня — Христина Алчевська-молодша народилася в Харкові, в родині промисловця. Мати, Христина Алчевська-старша, — педагог, організаторка недільних шкіл. Христя — найменша в сім'ї, мала чотирьох братів і сестру

1902 — після харківської Першої дівочої гімназії продовжує навчання на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. Наступного року повертається на батьківщину. Стає вчителькою французької в гімназії. Паралельно працює в недільній школі, де, попри заборону, читає учням українські книжки, та у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності

1905 — надіслала до редакції київської газети "Боротьба" революційний марш, що починався словами "Гей, на бій, за нами встануть". Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом. Нічого не знайшли

1907 — у Москві вийшла дебютна книжка поезій "Туга за сонцем". Одним із перших рецензію на неї написав Іван Франко. Зокрема, зазначив: "Від усеї збірки пахне молодістю, дівочою грацією та несвідомою кокетерією". 1912-го з'явилася друга збірка віршів "Вишневий цвіт". У 1914-1917 роках виходять іще три — "Пісні серця і просторів", "Встань, сонце" і "Пробудження"

1920-ті — у перекладах Христі Алчевської українською вийшли романи Віктора Гюґо "Бюґ-Жарґаль", "93 рік", "Трудівники моря", вірші Вольтера, твори Корнеля. Французькою переклала поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини

1931, 27 жовтня — померла в Харкові від серцевої хвороби

 

Зараз ви читаєте новину «Христю Алчевську обізвали "крокодилом від поезії"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі