У 1929-му якийсь радянський геолог під час експедиції на Чукотку сів перепочити на схилі сопки й побачив під ногами сріблясті камінці. Вони виявилися олов"яною рудою, а її поклади тут — найбільшими в світі. Раднарком СРСР ухвалив рішення збудувати на Чукотці шахти, збагачувальну фабрику та містечко для шахтарів.
Але як доставити туди людей із технікою і як вивезти видобуте олово? Вирішили спробувати пройти з Північного моря в Берингове протягом коротенької навігації влітку. 1932-го із цим завданням впорався криголам "Александр Сибиряков" під командою капітана Володимира Вороніна й начальника Головного управління Північного морського шляху колишнього киянина Отто Шмідта.
Але невеличке судно не було пристосоване для перевезення значної кількості вантажу. У цей час данська фірма "Бурмейстер енд Вейн" будувала на замовлення Совторгфлоту потужний пароплав "Лена" водотоннажністю 7500 т. 3 червня 1933-го його спустили на воду. В СРСР пароплав передали у відомство Шмідта, а капітаном призначили того самого Вороніна. Кораблю дали нове ім"я — "Челюскин", на честь російського полярного дослідника.
У Мурманську на борт судна сіли шахтарі з сім"ями — понад 100 людей. Серед них було 10 жінок і двоє дітей. 2 серпня "Челюскин" узяв курс на Чукотку. Разом із ним вирушила баржа "Пижма" з 2 тис. зеків, які мали збудувати на Чукотці шахти.
13 серпня на правому борті "Челюскина" екіпаж виявив серйозну пробоїну й деформацію корпусу. Шмідт і Воронін не наважилися завернути експедиції — це означало б відкласти на рік видобуток олова, якого потребувала індустріалізація. За місяць судна досягли Східно-Сибірського моря. Там їх затиснуло льодами.
Сталін відмовився від допомоги американських рятувальників
Доки крига рухалася за течією в напрямку Чукотки, Шмідт і Воронін були задоволені. У листопаді вони наблизилися до Берингової затоки. Здавалося, "Челюскин" і "Пижма" невдовзі звільняться з крижаної блокади й вийдуть на чисту воду. Але раптом течія змінилася й судна понесло назад. Неподалік перебував криголам "Фёдор Литке". Його капітан запропонував допомогу. Шмідт і Воронін відмовилися, бо не мали права розсекретити баржу в"язнями.
Два місяці експедиція безпорадно дрейфувала в Чукотському морі. Під тиском льоду обшивка "Челюскина" почала тріщати по швах. Звук заклепок, що вилітали з корпуса, нагадував кулеметну чергу. 13 лютого о 13.00 лівий борт пароплава розірвало. За 2 год. судно потонуло. Шахтарі з сім"ями та екіпаж у 40-градусний мороз висадилися на величезну крижину, поставили намети. Мали спальні мішки, запас продовольства, радіо. Радист відстукав повідомлення про аварію.
У Кремлі негайно створили урядову комісію. Радянські газети оповістили про катастрофу на перших шпальтах. Про баржу не прохопилися й словом.
Уряд США запропонував відправити американські літаки для пошуку людей. Сталін відмовився. Начальник конвою Кандиба дістав по радіо наказ Москви знищити баржу разом із зеками. Надвечір конвоїри заклали під баржу три заряди й підпалили бікфордів шнур. Спрацював лише один заряд. Баржа тонула протягом 8 год. За цей час деякі в"язні зуміли скористатися радіостанцією, передати прохання про допомогу й утекти. Сигнал почули на базі американської берегової авіації на Алясці. Утікачів знайшли й забрали до Америки.
Тим часом радянські пілоти почали шукати "челюскінців". Їхній табір виявлено щойно 5 березня. Щоб забрати всіх, знадобилося 24 авіарейси та шестеро пілотів. Рятувальна епопея завершилася 13 квітня 1934-го. Льотчики Ляпідевський, Леваневський, Молоков, Каманін, Слєпнєв, Водоп"янов і Доронін стали першими Героями Радянського Союзу. Їх нагородили також орденом Леніна та премією в розмірі річної зарплатні. Отто Шмідт за рішенням уряду поїхав підлікуватися до Америки.
Добувати олово на Чукотці почали 1941-го.
Про затоплену баржу із зеками розповіли через шість десятиліть
Радянська історія визнавала пароплав "Челюскин". Інформацію про баржу "Пижма" оприлюднено 1997-го. Зробив це москвич Анатолій Прокопенко, колишній директор Особливого архіву, де зберігалися найсекретніші документи. За кілька років вийшла друком книга "Тайна экспедиции "Челюскина" кандидата філологічних наук Едуарда Белімова. Він побудував розповідь на аналізі історичних документів, а також свідченнях двох людей із експедиції — колишнього зека з "Пижмы" Якова Самойловича та пасажирки "Челюскина" Єлизавети Васильєвої. Вона була дружиною начальника конвою Кандиби.
13 
1
Коментарі
1