Усі диктатори ХХ ст. носили френчі — Муссоліні й Тіто, Мао й Фідель. Симон Петлюра вдягнув його чи не першим. На кілька літ раніше своїх сучасників Троцького й Сталіна. Але диктатором, як вони, не був. Що, можливо, його й погубило.
Слава Петлюри видається більшою за нього самого. Іще за життя він став символом. Уже коли був за кордоном, наші селяни питали у козаків армії Української Народної Республіки:
— А хто у вас тепер Петлюра? — так, як ото питають, хто у вас тепер цар.
У "Білій гвардії" Булгакова гетьманські офіцери бесідують про Петлюру, й це прізвище звучить як назва торнадо чи урагану, а не ім"я людини. Після його виступів на мітингах солдати плакали й ішли в бій. А тим часом навіть агенти спецслужб визнавали, що він — людина без особливих прикмет.
1908 року, тоді ще журналіст, у київській газеті "Рада" він критикував Миколу Садовського, що той, мовляв, гнобить рядових артистів своєї трупи. Бо соціал-демократ Петлюра прагнув рівності для всіх, й артистів також. Садовський відповів: "Пане Петлюро! Прочитавши Вашу безглузду балаканину про життя і працю українських акторів, де Ви, добродію, як новий український Маркс, притулили горбатого до стіни і наколотили гороху з капустою... Ви добалакались до того, що зветься інсинуаціями… Випад Ваш уже дотикається моєї чести, а брудні плями з чести змиваються... не печатним словом, а сукровицею з підлого серця писаки, а на худий кінець — кров"ю з носа інсинуатора. Я ще не розучився накидати намордника на писок таким паперопсувателям, як Ви, добродію!".
Петлюра опублікував листа Садовського без коментарів. А через десять літ, коли київська інтелігенція тікала від більшовиків, взяв на утримання весь його театр (і самого Садовського) й вивіз за кордон.
Що можна сказати про таку людину? Що вона не мстива, не злопам"ятна, тяжіє до справедливості й вважає всіх людей рівними. Це людина моральна — але не здатна бачити різницю між великим і малим у мистецтві. Інцидент із Садовським — модель того, як Петлюра програв війну за незалежність України. Бо у великому мистецтві й у великій політиці смертельно-згубно вважати всіх рівними.
Він комплексував перед людьми яскравими. Ходили чутки про дуель між ним і Володимиром Винниченком. Дуелі не було, але Петлюра таки ревнував до літературного таланту Винниченка. А той обзивав Петлюру "балериною в політиці".
Інший випадок — з полковником Петром Болбочаном, командувачем Лівобережною армією УНР. Він не втримав Лівобережжя перед навалою червоних — бо не мав з Києва резервів. Штабісти наполягли на арешті Болбочана, зваливши на нього всі гріхи Петлюри як головного отамана. Полковник писав: вам зараз важливий ореол Петлюри, а не ореол України. Той, хто так чинить — "або хлопчак, або авантурист, або кретин, або падлєц". Скінчилося розстрілом Болбочана, з яким головний отаман навіть побоявся зустрітися.
Петлюра був не мстивий, не злопам"ятний, тяжів до справедливості і вважав усіх людей рівними
Боягузом він не був, носив шинель, прострелену в бою, а тут побоявся — Болбочан не вкладався в схему "всі люди рівні". Ще й грубіянив. А Петлюра — може, це спадок від батька-священика — вірив добрим словам. І наближав до себе людей, що зналися на цьому. Як-от отамана Волоха, який згодом перейшов до червоних і забрав із собою держскарбницю, чи начальника контррозвідки полковника Чеботаріва, який погубив Болбочана.
Як Симон Петлюра прийшов до влади? 1917-го українською революцією керували інтелектуали — Грушевський, Винниченко. Вони вважали, що не треба створювати армію. На знак протесту військовий міністр Петлюра вийшов з уряду. Невдовзі московські більшовики вигнали з Києва Центральну Раду, й вона покликала на допомогу німців. Петлюра й тоді був проти. Бо вважав, що треба орієнтуватись не на німців, а на Антанту. Та боротися за владу не став, пішов працювати в земство. Коли наприкінці 1918-го піднято повстання й повалено гетьмана Павла Скоропадського, Симон Петлюра очолив Республіканське військо, яке ще не було армією. Коли ж Грушевський і Винниченко покинули Україну, що зосталася без армії перед кількома противниками — червоні, денікінці, поляки, — Петлюра взяв нарешті на себе владу. Точніше, спробував виправити чужі гріхи. Армію створив 1919-го, коли було вже пізно. І воював — аж до катастрофи 1920 року.
Полковник Євген Коновалець — січовий стрілець, згодом перший лідер ОУН, убитий чекістами, — 1919-го пропонував Симонові Петлюрі очолити диктатуру. Той відмовився. Бо, як демократ, був переконаний — всі люди рівні.
Дружина Симона Петлюри Ольга з донькою Лесею. Прага, 1920 рік. Ольга Петлюра — вчительська донька, родом з Чернігівщини — із села Мала Дівиця під Прилуками. З відзнакою закінчила Прилуцьку гімназію, вчителювала в Києві. Там і познайомилася з майбутнім чоловіком. Одружилися в Москві, де він редагував журнал "Украинская жизнь". У Києві із 1917-го мешкали в готелях. У Парижі жили бідно, Ольга заробляла вишиванням.
Леся Петлюра на еміграції вчилася в чеській та польській школах, закінчила ліцей Фенельйон у Парижі. Із 1933 року — студентка літературно-наукового факультету університету в Бордо. Добре малювала й писала вірші українською. Її пса звали Юриком. Хворіла на сухоти, жила в санаторії Камбо-ле-Бен в Піренеях. Там померла 1941-го. Наступного року мати перепоховала її коло батька в Парижі. Ольга Петлюра теж похована там — 1958 року
Симона Петлюру вбито 25 травня 1926 року в Парижі на розі вул. Расін і бульвару Сен-Мішель. Убивця — Самуїл Шварцбард, родом зі Смоленська — стверджував, що помстився за смерть своєї родини в єврейських погромах часів урядування Петлюри. Випустив сім куль, одну з них в серце.
Українські радянські газети наступного дня написали, що вбивця — українець. Очевидно, було важливо показати, що вбив "свій", бо ім"я Петлюри було дуже популярне. В Україні, що вже скуштувала більшовицької влади, вірили в його повернення. І ще: 1926 року влада в Польщі опинилася в руках Юзефа Пілсудського, і більшовики боялися їхнього союзу з Петлюрою — як було 1920-го. Тому й прибрали головного отамана — під виглядом помсти за погроми.
Симон Петлюра не був погромником і наказував таких розстрілювати. Інша річ — він не контролював ситуації у своїй армії, де часто панувала отаманщина. Приміром, в Острі погром учинив комендант гарнізону отаман Козир-Зірка. За наказом головного отамана його арештували. Та він утік з-під варти й згодом служив у Катеринославській ЧеКа.
1879, 23 травня — Симон Петлюра народився у Полтаві в сім"ї потомствених священиків. Батьки мали 12 дітей. Навчався в семінарії, керував там хором. Влаштував зустріч цього хору з Миколою Лисенком, за що був вигнаний 1901 року з останнього курсу. Пішов у журналістику
1905 — вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії. Наступного року знайомиться з Ольгою Більською, з якою згодом одружується. 1911-го в них народжується донька Леся
1914 — виступає за участь українців у Першій світовій війні на боці Росії. Мовляв, та побачить, які ми хороші, й дасть нам автономію. Під час війни — заступник уповноваженого Союзу земств на Західному фронті
1917 — бере участь в українізацїї армії, здобуває велику популярність серед солдатів, завдяки чому згодом стає генеральним секретарем військових справ Центральної Ради
1919 — 1920 — голова Директорії УНР, головний отаман військ УНР. У листопаді 1920-го, після краху військових змагань, виїжджає на еміграцію. Спочатку до Варшави, потім Відня й Женеви. Із 1924 року живе в Парижі. Остання адреса — вул. Тенар, 7, 5-й поверх, дві кімнати без опалення. Керує урядом УНР у вигнанні
1926, 25 травня — убитий у Парижі, похований на цвинтарі Монпарнас.
Двох сестер і небожа Симона Петлюри розстріляно енкаведистами 1937 року в Полтаві. Інший його небіж, Степан Скрипник, старшина армії УНР, 1990-го став патріархом УАПЦ Мстиславом. Діда Петлюри, єпископа Омського Сильвестра, більшовики розстріляли за симпатії до білого адмірала Колчака. 2000 року визнаний новомучеником Російської православної церкви
3 
1
Коментарі
2