"Турчин, турецька бестія, спрагла християнської крові, втішившись торішнім щастям – узяттям преміцного Кам'янця-Подільського, – розпахнув був ненаситні свої вуста", – писав козацький літописець Самійло Величко про події літа 1673 року. 32-тисячна турецька армія загрожувала Речі Посполитій спустошенням, а стримати її було нікому й нічим.
Попереднього року османське військо на чолі із султаном Мехмедом?IV захопило Поділля й підступило до Львова. Король Речі Посполитої Михайло Корибут Вишневецький – син князя Яреми – згодився на мир із султаном. Підписали його в Бучачі, нині райцентр на Тернопільщині. До Османської імперії відходили Поділля з Кам'янцем, Брацлавщина й південна Київщина. Річ Посполита зобов'язувалася платити Стамбулові щорічну данину й фактично ставала васальною державою. Та шляхетський сейм Бучацького мирного договору не ратифікував. Конфлікт тривав і наступного року. Обидві сторони виношували наступальні плани. Турки задивлялися углиб Польщі, а поляки воліли відбити втрачене.
Партію "яструбів" у сеймі очолював великий коронний гетьман Ян Собеський. Він просив у депутатів коштів для найму 30 тис. піхоти і стільки ж – кавалерії. Дістав згоду лише на половину. Однак і на те бракувало золота. Для порятунку держави королева Елеонора Марія виставила на аукціон коштовне каміння із королівських регалій та власні гобелени. У кінці вересня 1673-го армія була готова. Її кістяк становили ветерани, які за 20 років пройшли козацьку, шведську, прусську, московську, данську й угорську війни. До складу війська входили й українці – підлеглі правобережного гетьмана Ханенка.
На початку листопада польсько-литовсько-козацька й турецька армії зійшлися під Хотинською фортецею – нинішня Чернівецька область. Османський генерал Гусейн-паша остерігався ударної сили польського війська – гусарів, чиї 4-метрові списи наскрізь пробивали шість рядів піхоти. Тому наказав отаборитися за валами навпроти фортеці. Уранці 11 листопада 1673-го, після цілонічної імітації атак на османський табір, під час заметілі, за сильного вітру й нестерпного для турків холоду, Ян Собеський повів на штурм своїх жовнірів. Пролунав гарматний залп. Піхота та спішені драгуни видерлися на вали, аби зіпхнути звідти ворога. А далі у проломи кинулися гусари, які довершили розгром. Почалася різанина. 20 тис. турків знайшли смерть у таборі, ще близько 10 тис. потонули в Дністрі, коли тікали. Втрати з польсько-литовсько-козацького боку – зо 5 тис.
За цей успіх турки прозвали Собеського "Хотинським левом". Однак далі удача відвернулася від нього. Після перемоги військо почало розбігатися. А тут ще надійшла звістка, що у Львові 10 листопада від виразки шлунка помер Михайло Корибут Вишневецький – єдиний русин-українець на престолі Речі Посполитої. На виборах нового короля у травні 1674-го шляхта проголосувала за Собеського. Він зійшов на престол як Ян?III. Війна тривала наступні два роки. Остаточно ж українське Правобережжя й Кам'янець-Подільський повернулися до складу Речі Посполитої 1699-го – за три роки по смерті Яна?III Собеського.
15 листопада 1553 року будівельники копали рів перед укріпленнями італійського міста Ареццо і знайшли етруську скульптуру Химери V ст. до н. е. Її передали місцевому володареві – 24-річному великому герцогу тосканському Козімо Медичі. Той знався на античній міфології й колекціонував старожитності. З першого погляду визначив, що скульптура 80 см заввишки зображує міфічне чудовисько, яке заколов давньогрецький герой Беллерофонт верхи на летючому коні Пегасі. Химера мала голову, шию лева, тулуб кози, а замість хвоста – змію. На лівій лапі надряпані слова "подарунок Тіну" – етруському аналогові верховного бога Зевса. За давніми забобонами, за цей "хабар" той забезпечував чоловіче здоров'я на багато років. Герцог сам відполірував знахідку і виставив перед людські очі в ратуші Флоренції, що була столицею Герцогства Тосканського. Із 1870-го Химера перебуває у Національному археологічному музеї Флоренції
Інститут мозку створили в Москві 13 листопада 1928 року на базі лабораторії з вивчення мозку Володимира Леніна. Установа досліджувала мозкову систему людей, визнаних геніями. Однак уже із першим експонатом вийшов казус. Вага Ленінового мозку виявилася замала – 1340 г проти 1395 г у середньому серед чоловіків. У тодішніх наукових роботах негайно опустили нижню планку до 1300 г. Відібрані інститутом зразки мали надходити до Пантеону. Його планували розмістити в голові статуї Леніна на вершині майбутнього Палацу Рад. Цей 415-метровий хмарочос мали намір звести на місці знесеного храму Христа Спасителя. Після початку радянсько-німецької війни від задуму відмовилися. Восени 1941-го залізні конструкції тільки-но розпочатої будови використали для протитанкової оборони Москви.
90 священиків утопили у французькому Нанті в ніч проти 17 листопада 1793 року за рішенням Конвенту – революційного парламенту. Міські в'язниці були переповнені. Туди звозили "ворогів народу" – роялістів та церковників, які відмовилися присягнути новому урядові. У тюрмах через брак харчів почався голод, а внаслідок скупчення людей – епідемія холери. Із Парижа відправили комісара Жана-Батіста Каррьє. Він швидко знайшов вихід – так звані "вертикальні депортації". "Зайвих злочинців" садовили до старих барж із пробитим дном і вивозили на середину річки Луари, де вони протягом 15 хв. тонули. Солдати, які конвоювали смертників, жартували: ті хоч і голодують, зате не помирають від спраги. У такий спосіб стратили від 1800 до 4000 людей
"Щоб жителі малоросійських міст, усяких чинів люди вина й тютюну до Москви, і в околичні міста, і в повіти аж ніяк не возили і не продавали", –
ішлося у договорі між гетьманом Лівобережної України Іваном Брюховецьким і представниками московського уряду Башмаковим та Фроловим, який уклали 17 листопада 1663 року в Батурині. Українська горілка опинилася під забороною в Московському царстві. Документ із п'ятьох пунктів, що згодом дістав назву Батуринські статті, суттєво обмежував автономію Гетьманщини. Приміром, українські міста мусили утримувати своїм коштом "государевих ратних людей", тобто московське військо. Так Брюховецький розплачувався за утвердження царем своєї кандидатури на гетьманську булаву.
12 листопада 1933 року на парламентських виборах у Німеччині нацистська партія отримала 92% голосів. Перед тим канцлер Адольф Гітлер скористався конституційним правом на повноваження "тимчасового диктатора". Він розпустив усі партії, крім своєї. На останніх вільних виборах у Німеччині, які проходили того ж року в березні, нацисти дістали 44%.
15 листопада 1953-го батько-одинак Генріх Курц із німецького Ніддерау запатентував цукорницю-дозатор. Він мав шестеро дітей. Найменшому було три місяці, а найстаршому – 11 років. Ті бешкетували за обідом і часто розсипали цукор по столу. Курцу доводилось часто струшувати скатертину. Він вигадав форму цукорниці, яка дозволяла уникнути неприємностей. Винахід назвав на свою честь – "Солодкий Генріх".
16 листопада 1848 року польський композитор Фрідерік Шопен під час гастролей у Великій Британії дав свій останній публічний концерт. Виступив у лондонському Ґілдхоллі на честь земляків-емігрантів. Шопен, хворий на сухоти, був такий кволий, що грав лише годину. "Я ні турбуватися, ні радіти вже не в змозі. Перестав відчувати будь-що – лише животію й чекаю, щоб це швидше скінчилося", – писав наприкінці свого піврічного перебування у Британії. Вологий місцевий клімат доконав митця: через тиждень після концерту він повернувся до Парижа. Там прожив 11 місяців і помер 17 жовтня 1849-го. Поховали 38-річного композитора на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Урну із серцем, згідно із заповітом Шопена, його сестра Людвіка перевезла до Варшави. Її замурували в одну з колон костелу Святого Хреста. Знімок-дагеротип Фрідеріка Шопена зроблений незадовго до його смерті.
3 
1
Коментарі