"Майже всі були вбиті пострілами у спину або потилицю"

"Ті події пам'ятатиму все життя. Я біг та озирався. Бронетранспортери швидко оточували натовп. Від удару броньовика в повітря злетіло тіло. Почалася стрілянина. Я помітив хлопця, який лежав обличчям донизу, по сорочці текла кров. Мені довелося причастити його. Стрілянина посилилася, і я ліг поряд із тілом", – розповідав в інтерв'ю газеті Times London священник Едвард Дейлі про Криваву неділю – сутички в місті Деррі в Північній Ірландії 30 січня 1972-го.

Із 1919 року Ірландська республіканська армія вела партизанську війну за незалежність від Великої Британії. 1921-го уклали англо-ірландський договір. За ним, на острові Ірландія з 26 католицьких графств сформували Ірландську вільну державу – домініон Великої Британії. Шість протестантських графств на півночі острова залишилися в прямому підпорядкуванні Лондона.

 

Упродовж 1937–1949 років Ірландська вільна держава стала незалежною. Жителі північних ірландських графств у складі Великої Британії почали вимагати розширення політичних і громадянських прав. Влаштовували мітинги, бійці ІРА нападали на правоохоронців і військових.

1969-го заселений католиками квартал Богсайд у Деррі оголосив про вихід з-під юрисдикції Великої Британії. Військам не вдалося взяти під контроль бунтівників. Влада оголосила воєнний стан у регіоні та заборонила мітинги. Дозволили ув'язнювати людей без суду. Понад 2 тис. активістів кинули за ґрати.

30 січня 1972-го на вулиці виходять до 15 тис. чоловіків, жінок і дітей. Проти них відправляють 1-й батальйон парашутного полку, що славиться фізичною силою й жорстокістю.

Протестувальники кидають у солдатів каміння. Ті відповідають гумовими кулями та водяними гарматами. О 16:00 починають стріляти з вогнепальної зброї, розганяють людей броньованими автомобілями.

"У мене на очах застрелили чоловіка. Він намагався допомогти пораненим, – згадував житель Деррі тоді 17-річний Майкл Лайон. – Біг до жертв, які лежали на бруківці, розмахуючи білими носовичками. Пролунали постріли. Чоловік упав від кулі в голову".

Розстріли бачить і фотокореспондент Daily Mail Джефф Морріс: "Людей збивали на землю прикладами й лупцювали ногами. Мене схопили двоє солдатів у протигазах і відвели в будинок. З усіх сторін чулися постріли".

Гинуть 13 демонстрантів, зокрема шестеро неповнолітніх і священник. Ще 14 отримують важкі поранення, один помирає в лікарні. Наступного дня міністр внутрішніх справ Реджинальд Модлінг заявляє, що солдати діяли "за інструкцією з боротьби із порушеннями законності й порядку". Стріляли в демонстрантів для самозахисту.

Розлючений натовп спалює посольство Великої Британії в Дубліні. Приносять до будівлі 13 трун – нагадування про розстріляних у Деррі.

Влада розслідує сутички. Винними у трагедії оголошують демонстрантів. Ірландська молодь починає масово вступати в ІРА, щоби мститися британцям. Здійснюють теракти по всій країні, вбивають сотні військових.

У 1998–2010 роках на вимоги родичів убитих проводять повторне розслідування. Його висновок: "Стрільба британських солдатів у демонстрантів у Деррі не мала законних підстав". Важливу роль зіграють дослідження англійського лікаря-кримінолога Раймона Маклі:

"Майже всі були вбиті пострілами у спину або потилицю. В декого стріляли кілька разів. По тому, як увійшли кулі, видно, що солдати застосовували зброю проти людей, які лежали на бруківці".

Прем'єр-міністр Девід Кемерон просить вибачення у сімей убитих: "Те, що сталося в Криваву неділю, було необґрунтованим і неправильним. Перші постріли прозвучали з боку військових за наказом, який ніколи не мали віддавати".

 

19 гарматних залпів пролунали під час похорону колишнього британського прем'єр-міністра 91-річного Вінстона Черчилля 30 січня 1965-го в Лондоні. До таких почестей вдаються в особливих випадках. Так вшановували пам'ять королеви Вікторії 1901 року. Черчилль очолював уряд у 1940–1945 та 1951–1955 роках. Із ним прощалися у Вестмінстер-холі три дні. Поховали поряд із родичами на кладовищі поблизу рідного містечка Вудсток. Під час опитування 2002 року його визнали найвидатнішим британцем усіх часів

"Не оплакуй мене, йду із життя з радістю. Я не в змозі чинити опір коханню, тому піду за ним", –

написала матері баронеса 17-річна Марія фон ВЕЧЕРА за кілька годин до смерті 30 січня 1889-го. Із спадкоємцем австрійського престолу ерцгерцогом 30-річним Рудольфом застрелилися в мисливському замку Маєрлінг поблизу Відня. Ерцгерцог страждав від депресій і венеричних хвороб. Після смерті його оголосили душевнохворим, щоб із почестями провести в останню путь у столиці. Марію поховали на кладовищі поблизу монастиря в Хайлігенкройці

25 січня 1672 року згорів Королівський театр у Лондоні. Належав драматургу Томасу Кіллігрю (1612–1683). Він мав монополію на проведення вистав у місті. Триярусна дерев'яна будівля вміщувала до 700 глядачів. Загорілася від олійної лампи на сцені під час репетиції. Актори встигли втекти. За три роки на тому ж місці звели більший театр, що працює досі.

27 січня 1967-го під час випробування космічного корабля "Аполлон-1" у Центрі ім. Джона Кеннеді в американському штаті Флорида загинули астронавти 32-річний Роджер Чаффі, Вергіл Ґріссом, 40 років, і 27-річний Едвард Вайт. Готувалися до польоту на Місяць. У салоні почалася пожежа. Техніки змогли потрапити всередину за 5 хв. Екіпаж отруївся чадним газом.

28 січня 1393-го під час маскараду король Франції 33-річний Карл VI каже про наближення до нього чортів і вогняних звірів. Розлади психіки й напади люті в нього були й раніше. Після балу правитель впав у забуття на кілька місяців. За нього почали молитись у храмах. Заради порятунку душі монарха з Парижа вигнали євреїв та віддали в монастир його молодшу доньку. 1422-го помер від малярії.

×