Зі своїм дядьком Всеволодом Галицьким я ніколи не бачився. Проте чув про нього багато історій.
Він поступив у Москву, на французьку філологію. У Радянському Союзі факультети іноземних мов були кузнями кадрів для зовнішньої розвідки. Завербували і дядька Сєву. Офіційно він працював дипломатом.
У Народну Республіку Кампучія – теперішня Камбоджа – потрапив 1979 року. Там саме повалили одного з найжорстокіших диктаторів в історії – Пол Пота. Його партія "Червоні кхмери" знищила половину населення країни.
Пол Пот хотів побудувати суспільство без класового поділу. Зробити це вирішив не підйомом рівня життя, а знищенням усіх більш-менш заможних. Городян вигнали в села й змусили працювати на землі. Медицину, мистецтво – знищили. Дядько бачив купи одягу, які залишилися після страт.
Столицю Кампучії Пномпень захопили в'єтнамці. Їм набридло, що "Червоні кхмери" влаштовували масові вбивства у прикордонних селах. Під час штурму полпотівці підірвали національний банк. Гроші валялися на вулицях. Дядько Сєва підбирав їх і надсилав моїй мамі – як сувеніри.
Рієлі Камбоджійської Республіки діяли до приходу Пол Пота. Надруковані у Мюнхені – судячи з маркування на краєчках. На них – усміхнені кхмери, стародавні храми.
Рієлі Демократичної Кампучії "Червоні кхмери" надрукували перед тим, як захопити владу. Вони менші за розміром. На купюрах – партизани зі зброєю й робітники на рисових полях. Усі в чорному одязі. Вводити їх в обіг не стали – у новій країні люди мали обходитися без грошей. Так і вийшло – реальну цінність у Кампучії мали тільки рис і золото.
Дядько Сєва ще якийсь час працював у Монголії. Прислав мені звідти альбом із монетами. Помер торік у своєму рідному селі Нова Рудня під Житомиром. Катався по полю на велосипеді, як зупинилося серце. Прожив 72 роки.
3 
1
Коментарі