Дружини радянських офіцерів ходили до оперного театру в нічних сорочках

ЯК РОЗВИВАЛАСЯ ЖІНОЧА МОДА В УКРАЇНІ ТА ЄВРОПІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

Чи правда, що 100 років тому люди нарешті почали одягатися зручно?

– На початку ХХ століття ще панував стиль попередньої доби – модерн, на Галичині його називали сецесією. Він охопив усе – архітектуру, образотворче, декоративно-ужиткове мистецтво. Вважали, що жінка має виглядати як мистецький витвір. Одяг повинен її оздоблювати, гармоніювати з середовищем, показувати її соціальний статус. Жіночий образ нагадував латинську літеру S – стан, затягнутий у корсет, лінія повних грудей, стегон і вигнутої спини, плаский живіт. Зад спідниці відкинутий трохи назад, спідниця при тому приталена, але внизу – кльош. Блуза – зі стоячим коміром і довгими рукавами-"буфами". На голові – величезний капелюшок. Кольори – здебільшого пастельні, з додаванням чорного або фіолетового.

 

Така жінка-"квітка" постає в образах українських художників – Івана Труша, Олекси Новаківського, Модеста Сосенка, Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка, Федора Кричевського. Сецесійну моду пропагувала, зокрема, Соломія Крушельницька.

Зміни настали тоді, коли жінки все частіше ставали активними громадськими діячами, долучалися до мистецтва. Вони думали не лише про вбрання, а й про здоров'я. Перш за все відмовилися від корсета. Носили сукні простого покрою – туніки або "реформи", актуальні дотепер. Їх можна було одягати на щодень і на свята – якщо додати аксесуари. Ввів такий вільний одяг французький модельєр Поль ­Пуаре. Це реформування поділило сукню на мобільний верх і низ – блузу й спідницю.

Як вплинула на моду Перша світова війна?

– Вона дала поштовх розвитку швейної й текстильної галузей. Бо з'явилася потреба виготовляти уніформу для армії. Одяг для населення почали шити простий, зручний і за доступною ціною. Жінки перейняли на себе обов'язки чоловіків, які пішли на фронт. Тому використовували найпростіші крої, перешивали старе вбрання. Не цуралися чоловічих костюмів. Міський одяг поєднував народні й мілітарні елементи. Сорочка трансформувалася в блузу, свитка стала піджаком, спідниця замінила все інше поясне вбрання – запаску, фартухи, обгортку, плахту. Жінки почали одягати штани – раніше такого навіть уявити не могли. Масовим стало в'язання – панчохи, жилетки, светри.

Чому жінки захотіли бути схожими на чоловіків?

– У 1920-х жінка стає політично активною. Як наслідок – чергова зміна моди. Жінки починають носити макіяж, курити, займатися спортом, ходити в кіно й на танці. Стрижуться коротко. У вечірніх сукнях – відкриті плечі, на які накидають шаль чи хутро. Одяг є функціональним, майже без оздоб. Ідеалом стає головна героїня роману Віктора Маргеріта La Gar?onne – "Пацанка". Виглядом і поведінкою вона наслідувала чоловіків. Твір викликав скандал, в автора відібрали орден Почесного легіону. Зате виник цілий стиль – "гарсон". 1926-го Коко Шанель вводить у моду "маленьку чорну сукню" без прикрас, яка дотепер є класикою вечірнього жіночого вбрання.

Та починається світова криза – і мода знову повертається до жіночності: округлість грудей, тонка талія, окреслені стегна й пишне волосся. На щодень жінки здебільшого одягають приталений жакет із накладними плечиками – вони підкреслюють талію. До нього – вузькі або в складки спідниці до середини литок. Жіночності строгій класиці додають брошки, хутряні комірці, штучні квіти. Вечірні сукні шиють із блискучих або мережевих тканин, обов'язково підкреслюють талію й декольте. Аксесуари: парасольки, рукавички, на ногах – шовкові зі швом панчохи. Взуття: "човники" або "шпильки". Від середини 1930-х верх рукавів жіночих блуз, суконь розвивається у "буф" або "ліхтарик".

Австрійський письменник Йозеф Рот (народився 1894 року, помер –1939-го. – "Країна"), що навчався у Львівському університеті, писав про галичанок: "Вони одягнуті в останні паризькі туалети, сукні, котрі вже допоминаються того, щоб бути творіннями". Так і було?

– На початку ХХ століття Галичина була у складі Австро-­Угорщини, у міжвоєнні роки – під Польщею. Тутешні жителі мали змогу швидко переймати моду Відня й Парижа. У Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Чернівцях діяли представництва західних фірм. Покупці могли за каталогом французьких, австрійських будинків мод вибрати вбрання для пошиття в місцевих салонах і ательє. Багато газет і журналів одну-дві сторінки присвячували модним новинкам. 1917 року в Стрийському парку відбулися перші покази мод у Львові. У 1930-х їх відновили з ініціативи часопису "Нова хата" й кооперативу "Українське народне мистецтво". Обдаровані кравчині, художниці, проектантки просили субсидій уряду на навчання в Парижі або Відні.

 

У вбранні використовували й національні мотиви. До сукні чіпляли вишиті смужки – на комірці, кишеньці, манжетах. Особливо це пропагували заможні люди, інтелігенція: Леся Українка, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Іван Франко, Герміна Шухевич, Модест Сосенко. Коли вони їхали в Європу, несли цю традицію туди.

1927 року при часописі "Нова хата" з'явився додаток "Жіноча доля". Там друкували викрійки й рекомендації, як шити одяг. Швейні машинки були недорогими. Кожна друга жінка мала навики в цій справі. Публікації до "Нової хати" готували художники, мистецтвознавці, історики, етнографи. Мода вважалася частиною декоративно-ужиткового мистецтва.

А як було в Радянській Україні?

– Мода в СРСР відставала від світової на кілька років. Саме поняття "мода" трактували як пережиток буржуазних часів. Європу наслідували лише актриси кіно.

Художники-авангардисти почали працювати разом із народними майстрами вишивки, ткацтва, крою. Створювали спеціальні творчі майстерні. У селі Вербівка на Київщині таку очолювала Наталія Давидова, а згодом – Олександра Екстер, у Скопцях на Полтавщині – Євгенія Прибильська. Так народне мистецтво ставало професійним.

1925 року на Всесвітній виставці сучасного декоративного й прикладного мистецтва "Ар-деко" в Парижі художницям Надії Ламановій, Євгенії Прибильській, Вірі Мухіній і Надії Макаровій дали гран-прі – за розробку національних мотивів у сучасному одязі. В СРСР цю подію подали як "тріумф радянської моди". Наївно сподівалися, що смаки й стандарти Парижа не зміняться, тож надалі лише копіювали "руський стиль".

Одяг залежав від політики?

– Коли утвердився культ Сталіна, постала потреба створити пролетарський костюм – як противагу "буржуазному" західноєвропейському. Думки спеціалістів розійшлися. Одні виступали за розробку спеціального вбрання на щодень – уніформи, інші – за одяг у фольклорному стилі. Врешті-решт зупинилися на першому варіанті. 1935 року в Москві відкрився Всесоюзний будинок моделей одягу – ВБМО. Виходив часопис "Журнал мод". У столиці кожної республіки був республіканський БМО. Там розробляли еталони одягу, який мали носити радянські люди. Стояло завдання – радянська людина мала бути скромною й елегантною. Нічого зайвого, все – класичне.

Київський будинок моделей розробляв одяг різного асортименту, виготовляв лекала, множив їх і розповсюджував на швейні фабрики УРСР. Навіть якщо закрійники шили на замовлення, мусили орієнтуватися на затверджений зразок і не дуже відходити від нього. Пропаганда була навіть у тканинах – агітаційний текстиль із колосками, зірками.

Після Другої світової війни "європейська" Галичина та "замкнута" Наддніпрянська Україна об'єдналися. Як розвивалася мода тоді?

– Історики описують анекдотичний факт: у 1940-х дружини радянських офіцерів ходили до Львівського оперного театру в нічних сорочках, які познаходили в захоплених оселях місцевих інтелігентів. Вони виглядали краще, ніж їхні вечірні плаття. Партійна еліта, актори, митці спеціально вибивали собі відрядження до Львова – бо тільки тут можна було купити елегантний костюм. У перші повоєнні роки найбільший вплив на радянську моду мали Прибалтика, Львів і Чернівці. 1958-го у Львові з'явилася вища школа моделювання одягу в Державному інституті прикладного та декоративного мистецтва – теперішня Академія мистецтв.

 

В той час у європейську моду повертається жіночий ідеал тіла, створюється розкішний "ретроспективний" костюм: талія, каблуки-шпильки, силует пісочного годинника й пишна спідниця. 1947 року француз Крістіан Діор запроваджує стиль "нью-лук". Жінка в цей час уже займається спортом, увечері танцює. Тому вона повинна бути гнучкою, з ідеальною талією, тендітними плечима, витонченими стегнами. В моду приходить засмага, короткі стрижки. ­Повертаються корсети, спідниці пишно розходяться донизу. До СРСР ця мода дійшла на початку 1950-х. Радянські жінки хотіли насолоджуватися життям і зваблювати чоловіків, яких після війни мало залишилося.

Хто з українських модельєрів став відомим у світі?

– Французька художниця Олександра Екстер – у дівоцтві Григорович – дитячі роки провела в Києві. Її називали "амазонкою авангарду". Створила парадну форму Червоної армії. Працювала із сільськими вишивальницями. Свій стиль оголосила кубофутуризм – поєднувала вишивку й малюнки.

Соня Делоне також прославилася у Франції, а народилася на Полтавщині, за іншою версією – в Одесі. Її справжнє ім'я – Сара Штерн. Якось зшила ковдру для малого сина з клаптиків тканин. Згодом використовувала цей хід при створенні одягу. 1925-го американський журнал Vogue вийшов із рекламою оптичної сукні Делоне на обкладинці. У спогадах Соня пише: "Я люблю яскраві фарби. Це – кольори мого дитинства, кольори України. Вони нагадують сiльськi весiлля в моїй країнi".

×