"Сделка эта смогла бы быть основана на следующем расчете, – пише міністр морських справ Росії адмірал Фердинанд Врангель (1796–1870) у секретній записці для імператора Олександра ІІ. – Прибыль от акций Российско-Американской компании – 3 721 400 руб. серебром. За уступку земли – столько же. Богатые угольные запасы, лед, строительный лес, рыба и превосходные морские порты представляют гражданам Соединенных Штатов огромные выгоды. Правительство Штатов не должно бы затрудняться в приобретении этих выгод этой сравнительно незначительной суммой".
30 березня 1867 року у Вашингтоні підписано договір, за яким Росія продала США півострів Аляска, Алеутські острови та острови в Беринговій протоці. Сума угоди – $7,2 млн – зараз це понад $200 млн.
Цю територію відкрили російські дослідники Михайло Гвоздєв та Іван Федоров 1732-го. Освоєння йшло повільно. Єдиний промисел, який можна було тут розвивати – добування хутра. Але він не приносив значних прибутків. Постійно існувала загроза вторгнення Великої Британії. В середині ХІХ ст. у "Російській Америці" жили майже 10 тис. осіб. Чверть із них – росіяни, решта – корінні жителі, алеути й ескімоси.
Американці хотіли купити Аляску ще 1854-го. Але в Росії почалася Кримська війна, потім у США – громадянська. Торги велися через 12 років. На той час між державами були дружні стосунки.
Загальна площа проданої сухопутної території – 1,5 млн кв. км. Тобто 1 кв. км коштував США менше $5. Також передавалося все нерухоме майно, колоніальні архіви, офіційні й історичні документи. Через півроку в тодішній столиці Аляски – Новоархангельську, який американці перейменували на Сітка, – зняли російський стяг і вивісили американський.
Для жителів Аляски передача пройшла непомітно. Лише змінили календар з юліанського на григоріанський – посунули дати на 12 днів. У російських газетах про це повідомили кількома замітками. Більшість громадян імперії не знали, що країна володіла цією територією.
1896 року на півострові відкрито великі поклади золота, нафти, міді, нікелю, вугілля, олова.
"Кавказьку полонянку" знімали в Криму
– Образ Ніни зовсім не схожий на мене в житті, – розповідає актриса Наталія Варлей, 69 років. – Я ніколи не була впевненою в собі, пустотливою, оптимістичною. Скоріше – тихою, мрійливою, романтичною. Тож Гайдай із мене прямо на зйомках ліпив "комсомолку, спортсменку и просто красавицу".
Варлей зіграла головну роль у комедії "Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика". Отримала 200 карбованців гонорару. За ці гроші тоді можна було повністю оновити зимовий гардероб. Прем'єра відбулася в Москві 1 квітня 1967 року.
Ідею фільму режисер Леонід Гайдай (1923–1993) підгледів у газетній замітці. Йшлося про те, як закоханий джигіт викрав дівчину з рідного дому. Швидко написав сценарій про студентку Ніну, яку викрадає місцевий начальник. Додав її рятувальника Шурика і трьох посіпак викрадача – популярну на той час кіношну трійцю – "Труса", "Балбеса" і "Бывалого". Сценарій доповнювали в процесі зйомок. За кожен смішний трюк Гайдай дарував авторам пляшку дефіцитного на той час шампанського.
Хоч дія фільму відбувається на Кавказі, знімали в Криму. Зараз у цій місцевості водять екскурсії. В масових сценах задіяли близько півтисячі місцевих жителів. Працювали безоплатно – за автографи акторів. Події у приміщеннях дознімали у Москві.
У Держкіно СРСР категорично не хотіли приймати фільм. Не подобалися жарти, особливо про радянський суд. Пісню Юрія Нікуліна "Если б я был султан, я б имел трех жен" оголосили аморальною. Якийсь чиновник заявив, що ця антирадянщина вийде на екран тільки через його труп. Але стрічку випадково переглянув генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Йому комедія сподобалась. Її пустили в прокат.
До кінця року фільм подивилися майже 75 млн глядачів.
29 березня 1886 року американський журналіст Вільгельм Стейніц (1836–1900) став першим офіційним чемпіоном світу з шахів. Переміг британця Йоганна Цукерторта. Матч тривав 2,5 місяця. Кандидати провели 20 партій у трьох містах США. Стейніц виграв 10, Цукерторт – п'ять, решта закінчилися внічию. Пізніше він тричі захистив титул. Втратив його 1894-го – в матчі з німцем Емануїлом Ласкером.
31 березня 1492 року король Іспанії Фердинанд ІІ Арагонський (1452–1516) наказав усім євреям залишити країну. Їх звинуватили у "жадібному лихварстві з важкими відсотками, які швидко поглинають майно християн". Країну покинули майже 300 тис. осіб. Більшість подалися в Португалію. Із собою забрали багато грошей. Це вплинуло на економіку Іспанії. Занепала кредитна галузь і багато ремесел. Дозволяли залишитись маранам – юдеям, які прийняли християнство.
2 квітня 1794 року в Парижі створили повітряний військовий підрозділ – Aerostiers – на чолі з капітаном Жаном Кутелем (1748–1835). Тривала війна між Францією і Священною Римською імперією. Кутель піднімався у повітря й повідомляв про хід боїв через записки. Скидав їх донизу з баластом. Уночі подавав заздалегідь узгоджені сигнали ліхтариком. Кулею керували за допомогою тросів, які на землі утримували 64 солдати. Пізніше у підпорядкуванні капітана був десяток аеростатів. Підрозділ проіснував п'ять років.
"Ми сподіваємося за допомогою цього гівна заробити трохи грошей", –
занотував у щоденнику начальник управління пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс. 31 березня 1936-го в Мюнхені взяв участь у відкритті "Виставки дегенеративного мистецтва". Там було показано 650 творів художників-авангардистів, які конфіскували з 32 музеїв. Організатори хотіли довести їхню аморальність і шкідливість для німців.
До 1941 року виставку показали у 12 містах. Її оглянули понад 3 млн осіб
1/40 000 000 частина довжини меридіану – так вчені Французької академії наук визначили довжину 1 метра. Затвердили це на засіданні Національних зборів 30 березня 1791 року. Під час розрахунків використовували відстань від північного полюса до екватора. Одиницю вимірювання назвали "метр справжній і остаточний"
6 
35413
Коментарі