"Вітчизна озивається до вас: я вас породила, не москалі"

– Віднині не буде рабства: суворий закон не дозволить панам чинити свавілля над підданими, – промовляв до козаків Станіслав-Казимир Беньовський – посол короля Речі Посполитої.

16 вересня 1658 року в Гадячі, Полтавщина. Він з одного боку, а гетьман Війська Запорозького Іван Виговський – з другого, підписали договір про входження України до складу Речі Посполитої на засадах її третьої рівноправної автономії – Великого князівства Руського, разом із Королівством Польським і Великим князівством Литовським. Згодом історики назвали документ Гадяцькою угодою.

Велике князівство Руське мало охоплювати три воєводства: Київське, Чернігівське і Брацлавське. Верховна влада довічно належала гетьманові, якого затверджував король. Автономія карбувала власну монету, провадила самостійне судочинство і діловодство руською-українською мовою. Окреме військо складалося із 30 тис. ­козаків-ополченців та 10 тис. постійних найманців. Щороку гетьман висував із кожного полку до 100 козаків на отримання шляхетства. Православних зрівнювали у правах із католиками. У Великому князівстві Руському могли діяти два університети: Києво-Могилянська колегія одержувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті. Також могли відкривати гімназії, колегії – середні навчальні заклади – й друкарні "скільки буде потрібно".

– Вітчизна озивається до вас: я вас породила, не москалі, – я вас вигодувала, викохала, уславила. Схаменіться, будьте дітьми, а не виродками! – завершив Беньовський.

– Гаразд говорить! – перемовлялися присутні на раді козаки.

Радість виявилася передчасною. Сейм Речі ­Посполитої утвердив договір в урізаній ­формі. Гетьмана король мав затверджувати із чотирьох кандидатур, обмежували дипломатичну діяльність. Виговський опинився між двох вогнів – поляків та своїх. Старшина почувалася ошуканою, а козацькі низи обурювалися – як можна зрадити "єдиновірного царя"? Зокрема й тодішній кошовий Іван Сірко із запорожцями. На черговій раді у вересні 1659-го гетьман планував пояснити переваги Гадяцької угоди, хоч би й урізаної. Проте козаки не захотіли слухати, здійняли галас. Чулися погрози. Читців порубали шаблями. Іван Виговський вийшов із натовпу й відмовився від булави. Гетьманом обрали Юрія Хмельницького, Богданового сина. Велике князівство Руське на папері не проіснувало й року.

"Проголошую себе імператором Сполучених Штатів"

Одягнений у старий солдатський мундир і шапку із павичевим пером чоловік 17 вересня 1859 року прийшов до редакції газети Evening Bulletin у Сан-Франциско і попросив надрукувати указ: "Проголошую себе імператором цих Сполучених Штатів і, наділений таким чином належною мені владою, наказую… негайно ж внести такі покращення в чинні закони, які усунуть усе зло в країні й забезпечать непохитну віру в існування стабільності та процвітання – як у країні, так і за її межами. Нортон I, імператор Сполучених Штатів". Редактор сприйняв заяву як жарт, але вирішив підіграти дивакові й надрукував оголошення-указ. Так почалася "імператорська" кар'єра 40-річного Джошуа Абрагама Нортона (на фото).

Жителі Сан-Франциско наступного ранку впізнали свого "імператора". Він урочисто проїхав велосипедом центральною алеєю в супроводі двох песиків. З часом це перетворилося на ритуал. Нортон інспектував полісменів, працівників бібліотек і чиновників. І все місто брало участь у тій грі. "Піддані" чемно вислуховували поради "монарха", військові віддавали йому честь. ­Найстараннішим "імператор" надавав дворянський титул. У своїх указах знижував податки та встановлював рівновагу між політичними силами й релігійними групами. Урешті-решт розпустив парламент. "Шахрайство і корупція перешкоджають голосу народу, – йшлося в указі Нортона I від 12 грудня 1859 року. – Групи, партії, фракції постійно та відверто нехтують законами, політичні секти послуговуються надмірним впливом, тому громадянин не має захисту особи і власності. Відповідно з викладеним, Ми оцим забороняємо Конгрес". Американський парламент у Вашингтоні ­зігнорував указ. Нортон також заборонив усі партії, а християнам наказав об'єднатися в одну церкву.

"Імператор" народився у Лондоні. Отримав у спадок від батька $40 тис. – $870 тис. на сьогоднішні гроші. У Сан-Франциско перепродавав рис. Став мільйонером. Добре грав у шахи. За один день позбувся статку через падіння вартості акцій. Кілька років його в місті не бачили. Повернувся в новій іпостасі. Припускали, що Джошуа Нортон збожеволів від горя.

Він став міською легендою Сан-Франциско. Відвідував усі театральні прем'єри. ­Власники театрів, ресторанів уважали за честь ­пригос­тити чи запросити "імператора" й замовляли на свої двері таблички "Цей заклад відвідує Його Величність Імператор Нортон ­Перший". Деякі з них збереглися досі. ­Міська влада оплачувала його рахунки за ­житло. ­Джошуа помер несподівано у віці 60 років під час ­чергової "інспекції". В останню путь його проводжали 30 тис. городян – кожен ­сьомий ­житель Сан-Франциско. Жалобна процесія розтяглася на 3 км. На нагробку вибили: "Нортон I, імператор Сполучених Штатів і протектор Мексики".

"Бунт старих цін" – спалахнув у Лондоні 18 вересня 1809 року під час відкриття нової будівлі Covent Garden. Цей театр, що працював із 1732-го, наприкінці 1808-го згорів дотла. Збитки оцінили в 150 тис. фунтів стерлінгів, зібрати ж за національною підпискою вдалося 19 тис. Довелося підвищити ціни на квитки, а це не могло сподобатися публіці. Із підняттям завіси на першому ж спектаклі – "Леді Макбет" – глядачі почали свистіти. Директор театру викликав поліцію, але було марно. Тоді він найняв викидайла – колишнього чемпіона Англії з боксу Деніела Мендозу. Той протягом двох тижнів лупцював театралів, та ще більше їх злив. Врешті директор вибачився перед глядачами й повернув старі ціни

"Бити ворога на його території", – таке гасло подав народний комісар оборони СРСР Климент Ворошилов під час військового параду в Києві 16 вересня 1936-го. Він звітував про успішні маневри Червоної армії. Обіцяв "не пустити ворогів, якщо вони нападуть на Радянську Україну". Насправді висновки командування були невтішні. "Младшие держатся со старшими фамильярно, распущенно… Много рваного обмундирования, солдаты грязные, небритые, в рваных сапогах и т.д.", – доповідав один генерал. 1941-го німецькі війська ввійшли до Києва на 97-й день війни

19 вересня 1783 року у Версалі біля Парижа ­Жозеф-Мішель і Жак-Етьєнн Монгольф'є запустили першу повітряну кулю з тваринами. ­Брати-­винахідники посадили у її кошик барана, качку та півня. У небі куля почала здуватися, але опустилася на землю так плавно, що тварини не постраждали. За подією спостерігали понад 130 тис. глядачів. Зокрема й французький король Людовік XVI. Напередодні він затвердив указ "Попере­дження про викрадення людей повітряними кулями". Просив місцевих селян не жахатися "чорного сонця". Попередні дві експериментальні кулі ті прийняли за посланців диявола, тому після приземлення розстріляли їх із рушниць та пошматували косами.

19 вересня 1923-го Раднарком СРСР ухвалив декрет "Про порядок реалізації церковного майна повсякденного характеру". Він дозволяв продавати або переплавляти церковні дзвони для господарських потреб. Це призвело до масових грабунків монастирів і церков. На храмах розвішували червоні транспаранти "Используем колокола на дело индустриализации!" Дзвони розбивали і здавали на брухт. Центром їх переробки став Московський електролітний завод ім. Молотова.

21 вересня 1451 року євреям Голландії наказали носити на одязі розпізнавальні знаки – ймовірно, жовте коло. Такий обов'язок запровадив кардинал і богослов Ніколаус Кузанський, який подорожував країною із проповідями. Він розкритикував лихварство, яке процвітало там. А то було традиційне заняття євреїв. За недотримання вимоги штрафували на 4 гульдени – 42 г срібла. Через таку політику єврейське населення залишило Нідерланди. ­Повернулося в середині XVII ст.

×