— Роблячи пересадку обличчя, я не маю мету створити красеня. Прагну надати людині нормального вигляду, щоб могла дихати та їсти, — каже турецький пластичний хірург 46-річний Омер Озкан. Він зробив п'ять операцій із пересадки обличчя. Загалом у світі їх провели 35.
Омер Озкан — гість симпозіуму з трансплантації органів, що відбувся 3–4 липня в Національному інституті хірургії імені Олександра Шалімова в Києві. Він навчав українських лікарів робити пересадку обличчя.
— Найскладніше для пацієнта — не сама операція, а реакція організму на препарати, що пригнічують імунітет, — продовжує. — Вони допомагають не відторгнути пересаджені тканини. Інакше буде зараження крові. З моїх п'яти пацієнтів так помер один. Ще складно домовитися з родичами померлого донора, щоб ті дозволили забрати матеріал. Із ними завжди говорю сам. У той момент треба знайти правильні слова. Коли вони бачать гарний результат і людину трохи схожу на їхнього родича, розуміють — погодилися не даремно.
Останнім його пацієнтом був 30-річний Реджеп Серт, який під час чистки рушниці випадково вистрелив собі в обличчя. Це сталося 2007 року. Від пострілу були пошкоджені кістки черепа, ліве око, частина щелепи й 12 зубів. Операцію чоловіку зробили чотири роки тому. Вона тривала 6 год. Пересадили обличчя 48-річного польського туриста, який помер від серцевого нападу під час відпустки в Туреччині.
— Є спеціальні реєстри донорів. Там немає нирок або печінки. Лише шкіра. Коли знаходять потрібного донора, роблять аналізи на його сумісність із пацієнтом, — розповідає Омер Озкан.
Хірург спочатку скальпелем відрізає з донора шкіру обличчя й підшкірну клітковину разом із хрящової тканиною, нервовими волокнами, кровоносними судинами та м'язами.
— У країнах, де трансплантологія є налагодженим процесом, для пересадки обличчя достатньо шести хірургів. Важливо зберегти і правильно пришити всі м'язи та нерви, щоб людина відчувала дотики, могла говорити та їсти. На голові пацієнта спочатку видаляють відмерлі тканини. А потім з'єднують її з обличчям донора, зшиваючи сотні дрібних капілярів і судин. Під час цієї процедури постійно переливається кров. Як нові тканини з'єднали з обличчям пацієнта, усувають видимі дефекти. Обличчя донора закривають маскою, з поваги до його родичів.
Після операції пацієнт перебуває в повністю стерильній палаті. Інакше може наступити гостре відторгнення тканин.
— Обличчя приживається п'ять тижнів. До цього часу наростає підшкірний жир і трансплантат стає рухомим. Інколи при такій операції можуть виникати проблеми при відкриванні та закриванні очей. Відновлення чутливості наступає поступово.
— Найцікавішими є перші півроку, коли обличчя приживається і людина відчуває дотики. Спочатку відновлюються нервові імпульси, а потім уся міміка.
Пацієнт вчиться говорити, ковтати, відчувати обличчя і смак. Для цього знадобиться довга реабілітація.
— Операцію з пересадки обличчя можна робити лише після психологічної підготовки. Адже людина після операції побачить у дзеркалі чуже обличчя.
Пересадку обличчя в Україні гальмує відсутність закону
В Україні робити операції по пересадці обличчя заважає відсутність закону про трансплантацію.
— У нас немає презумпції згоди, — каже 51-річний Борис Тодуров, директор Інституту серця. — Українець не може віддати розпорядження щодо використання своїх органів після смерті. Зараз можуть пересадити орган тільки від живого донора і то лише родича, чоловіка чи дружини.
Ще одна проблема полягає в тому, що в країні немає єдиної бази пацієнтів, які потребують трансплантації. Тому навіть якщо орган і знаходять, втрачають час, аби знайти пацієнта, якому він підійде за медичними показниками.
3 
1
Коментарі