— Будем повставати, забастовки робити, дороги закриємо — і буде всьо. Уряд уже попередили. Вони хотять ліквідувати Гуцульщину, яку представляє Верховинський район. Був райвідділ поліції в нас, тепер тільки в Косові. Була прокуратура — тепер найближча в Надвірній, — 72-річний Михайло Ославський підвозить до сільського стадіону в селі Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині.
Тут із 23 по 30 червня проходив Перший міжнародний форум Східної і Центральної Європи "Віа Карпатія". (Так називається автотранспортний маршрут, який має поєднати країни Східної Європи — члени ЄС. Україна долучилася до проекту 2016-го. — ГПУ). Його відвідали близько 50 тис. гостей.
— Я викладач Прикарпатського університету. Родом із цих країв. Був головою районного осередку Руху. Леніна скидав у 1990-х
у Верховині. І тепер скину тих, які заважатимуть гуцульським селам процвітати. На форум з'їхалися найвищі чини Польщі, Литви. Буде міжнародний розголос про наші проблеми, — Ославський припарковує чорний "Мерседес" біля продуктового магазину і виходить. Він у вишиванці та світло-сірому костюмі. На грудях — тризуб і орден Героя України.
Підходить до столика, де заповнюють анкети учасники міжнародної конференції "Коло Вінценза. Майбутнє Карпат" (Станіслав Вінценз — польський письменник, філософ, перекладач. Жив на Івано-Франківщині. Близько 40 років писав чотиритомну епопею про Гуцульщину "На високій полонині". — ГПУ). Її проводять у двох конференц-залах, облаштованих в білих шатрах на стадіоні.
— Мета конференції — підтримка Гуцульщини, відновлення Криворівні як літньої культурної столиці, якою вона була на початку XIX століття. Тут відпочивали і працювали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Грушевський та інші видатні діячі. Будемо говорити і про перетворення України на культурний центр країн, які підписали Карпатську конвенцію (міжнародний договір про охорону та сталий розвиток Карпат. До нього долучилися Чехія,
Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна. Конвенцію прийняли 22 травня 2003 року в Києві. — ГПУ), — говорить перед початком народний депутат, ініціатор форуму 50-річний Микола Княжицький.
Кивком вітається з учасниками, які фотографуються на тлі гір.
— Також хочемо привернути увагу Києва до особливості життя у високогірних районах. Важливо, щоб у впровадженні адміністративної реформи враховували потреби гуцулів. Щоби вона не шкодила, а розвивала цей регіон, — додає Княжицький.
Об 11:00 уздовж стадіону стоять понад 30 машин. Сходяться київські чиновники в костюмах і місцеві — у вишиванках та гуцульських строях. У конференц-залах не залишається вільних місць.
— 2016 року уряд визначив туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку України. У чотирьох областях українських Карпат усі 12 місяців є туристи. Це єдиний такий регіон. 2003-го Україна підписала Карпатську конвенцію. Вказали, що держава співпрацюватиме з країнами-сусідами. Плануватиме розвиток гірських регіонів, — каже Михайло Тітарчук, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі.
Говорить про відкриття регіональних філій у Львові, Ужгороді, Івано-Франківську та Чернівцях, де розроблятимуть програми розвитку Карпат.
У центрі села розташовані сільрада, школа, будинок культури. Поряд музей Івана Франка, де жив письменник.
— Я гуцул у сьомому поколінні, — каже директор музею Василь Зеленчук. Затримується на сходах, щоб відповісти на телефонний дзвінок.
— Колись кожен гуцул облаштовував господарство високо в горах. Щоб не видно було хату сусіда. Бо вважалося: все, що бачить господар із хати, — то його власність. Тримали багато поля й худоби. Радянська влада вигнала гуцулів із гір, коли створила колгоспи. Дали 50 сотих землі, а на такому клапті можна вигодувати одну корову, — розповідає Зеленчук.
— Наше село відоме не тільки тим, що сюди приїжджали відомі люди. У нашій церкві від часу її заснування 1719 року постійно проводили богослужіння, за будь-якої влади. Тут брав шлюб Яків Головацький (український фольклорист, історик, поет. Співзасновник об'єднання "Руська трійця", співавтор збірника "Русалка Дністровая". — ГПУ).
Криворівня розташована, наче в амфітеатрі. Частина гори огортає село. Кажуть, енергетика в таких місцях добра.
У радянські часи наші традиції постраждали. Більш як 30 років у нас не ходили колядувати. На весілля стали вбиратися в білі плаття і костюми. А до 1960 років білий колір вважався кольором трауру, — додає Василь Зеленчук.
До греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці від центру – з півкілометра. У повітрі чути запах асфальту.
— Дорогу закінчили за день до фестивалю. Може, під нього й робили. Навіть до кінця села не дотягнули, бо там нічого не відбувається. Добре, що проклали, проте вона ж небезпечна. Узбіччя завширшки 30 сантиметрів, а далі з одного боку обрив і річка, а з другого — дерева, — говорить жінка років 30, не називається.
До дерев'яної церкви вгору веде стежка, викладена бруківкою.
— Наші звичаї унікальні тим, що ми в них не граємося, ми ними живемо, — зазначає отець Іван Рибарук. — На Різдво селом ходять кілька вертепів, співають давніх колядок. Хлопці, які на російсько-українській війні боронять батьківщину, відпрошуються в командирів поколядувати. На Великдень біля церкви — щонайменше тисяча людей.
Навпроти церкви є вказівник до музею "Хата-гражда". Тут знімали сцени фільму "Тіні забутих предків".
— Говорили, к музею около километра. Наверное, возвращаемся. А нет, вот же гражда через три дома, — жінка років 50 кличе чоловіка, котрий відійшов у інший бік. Прямуємо до музею разом.
— Мы из Херсона. Несколько лет ездим сюда отдыхать, — каже дорогою.
До "Хати-гражди" підходить хранителька музею Василина Зеленчук. Вона в гуцульському строї: вишитій синім, жовтим, червоним і зеленим кольором сорочці, плахті, постолах, очіпку. На шиї — древня гуцульська прикраса зі старовинних монет — згарда. Синіми від чорниць пальцями тримає ключі від будівлі.
— Ця хата — господарство нашої прабабусі Параски Харук, яка прожила 103 роки. "Гражда" від старослов'янської мови — огорожа. Усе на ніч закривалося, як у фортеці, — розповідає Василина Зеленчук. Гості з Херсона йдуть.
Господиня показує на дерев'яну бочку для квашення капусти.
— Під час зйомок фільму в ній мили Івана Миколайчука до шлюбу з Палагною, — відчиняє двері до хати. Заходимо в хороми.
— Хороми — це сучасний коридор. Чим ширші вони, тим заможніший господар.
У хаті-гражді 2017-го знімали фільм про опришків "Легенда Карпат" із співаками Марією Яремчук і Валерієм Харчишиним у головних ролях. Увечері стрічку показують у конференц-залі форуму. Попри зливу, зал о 21:00 заповнений. Глядачі приносять додаткові стільці. Під стіною розкладають парасолі.
— З кумами приїхали машиною з Косова, це за 27 кілометрів звідси. Рідко в кіно ходимо. Найближчий кінотеатр — в Івано-Франківську. Тільки вказано, що фільм для тих, кому за 16. Але моєму Андрійку 12 років. Уже хай дивиться, — говорить Галина Максим'юк. Сина її чоловік тримає на колінах.
— Ми проїхали півсвіту з цим фільмом, — каже режисер стрічки Сергій Скобун. — Азіати, корейці, китайці побачили наші гори, природу, традиції. Співвітчизники, які на заробітках у Європі, плакали, коли дивилися на свою Україну.
1,5 тисячі людей живуть у Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області. Село засноване 1654 року. Розташоване біля вигину річки Чорний Черемош. Назва пішла від того, що річка тут має форму зигзага, а поряд — пряма частина суші. У кінці XIX століття фольклорист Василь Гнатюк назвав Криворівню "українськими Афінами". Життя і звичаї гуцулів надихнули Михайла Коцюбинського до написання повісті "Тіні забутих предків" 1911-го. 1964 року Сергій Параджанов за мотивами цього твору зняв кінострічку.
6 
35413
Коментарі