— Щороку ми збираємося коло будинку "Слово", аби згадати трагічні дні та тих людей, — розповідає радіожурналістка, організаторка акції до Дня репресованих митців 52-річна Вікторія Склярова. 3 листопада в Харкові провели акцію "Потяг 3–4–5 Харків — Сандармох — і знову Харків". Цьогоріч до події долучилися близько 150 осіб. Їх провели від заснованого Лесем Курбасом театру "Березіль" до Літературного музею. Всього харків'яни пройшли дев'ятьома точками міста, пов'язаними з культурними подіями 1920–1940-х років.
— 1930-ті почалися для Харкова з процесу СВУ. Зупинили політику українізації, стали репресувати українців. Вигадали організацію — Спілка визволення України. Безпідставно звинувачували інтелектуалів. Мовляв, ті хочуть боротися проти Радянського Союзу. Людей у Харкові заарештовували, у Києві — психологічно катували. А потім поширювали квитки на такі собі вистави, що влаштовували в колишньому оперному театрі, нинішній філармонії. У присутності глядачів змушували обмовляти себе й рідних. Юрій Шевельов у мемуарах "Я — мене — мені…" згадує, як однокурсниця дала йому запрошення на ту "виставу". Прийшов, побачив, як двоє чоловіків зламалися, а тендітна жінка — ні, не визнала провини. Підсудних пригощали тістечками із кремом і вони не могли відмовитися, бо це були елементи "вистави", — розповідає Вікторія Склярова.
Подорож тривала декілька годин.
— О пів на шосту зупинилися біля Дзеркального струменя, коло якого стояла елегантна церква Святих Жінок-Мироносиць. З нами був онук настоятеля цього храму, 77-річний пан Георгій. В архівах він знайшов її зображення й сам прочитав спогади Юрія Шевельова про те, як на його очах 1930-го церківку зруйнували вибухом.
Найбільше глядачів прийшли до Літературного музею. Майже 100 харків'ян слухали вірші Сергія Жадана й Ганни Яновської. Гостей пригощали чебрецевим відваром і сухариками з чорного хліба, що любили поети 1930-х.
Останнім пунктом подорожі став будинок "Слово" на вул. Культури, 9. У 1930-х у ньому мешкали письменники. Більшість із них репресували або стратили. Екскурсовод Ольга Черемська принесла з собою пенсне Павла Тичини і дзвоник, що лунав у квартирі Майка Йогансена.
— У музеї це лише експонат. А тут, коло помешкання поета, це щось зворушливе, — говорить Вікторія Склярова. — Серед гостей екскурсії опинилася колишня мешканка будинку "Слово". Розповіла, як, отримавши помешкання, родина одразу почала сваритися між собою. Вони не знала, що це той дім, де вкоротив собі життя Микола Хвильовий. Поступово через чвари всі члени сім'ї роз'їхалися, навіть до різних міст і країн. Ось так розколювали в 1930-ті наше суспільство. Наслідки цього ми відчуваємо досі. Прикладом є війна на Донбасі.
3 
1
Коментарі