Співак 57-річний Тарас Петриненко зустрічає у приміщенні Полтавського земляцтва. Чорну шкіряну куртку вішає на спинку стільця. Він небритий, довге кучеряве волосся із сивиною спадає на плечі. Каже, що давно хотів би відновити концертну діяльність або створити своє радіо.
— Останній концерт мав ще торік. Важко знайти спонсорів, які оплатять оренду зали. А на квитках можна відбити хіба половину витрат. У мене ціни доступні — я розумію, що інтелігенція не може по 500 гривень за квитки заплатити. Нових пісень зараз мало. Не можу писати, якщо не бачу, як твір дійде до людей. Був такий період, коли писав у стіл. Складав цілі папки пісень, а виконати чи записати не міг. На усіх радіо кажуть: ви не наш формат. А на участь у збірних концертах рідко погоджуюся. Люди йдуть подуріти під Сердючку, а тут я з піснею "Україна".
На шиї висить важка зв'язка ключів на товстій стрічці.
— Довго жив в Америці, там усі так носять. Це зручно, ніколи не загубиш. В Америці люди все роблять для своєї зручності. Навіть музику розділили по різних станціях. Є радіо, які крутять джаз, є фольклорні станції, а є попсові. Вони й нагороди "Ґреммі" вручають виконавцям різних напрямків, щоб не посварилися. Хочу, аби Україна перейняла цей досвід. Щоб у нас були різні телеканали, радіостанції. Але поки що на всіх радіостанціях слухають однакову попсу.
Розказує, що останнім часом сняться сни-катастрофи.
— Як у фільмах — усе падає, розбивається, ламається. Є один, який і досі пам'ятаю. Сниться, що в мене друг — удав. Гуляємо ми з ним Хрещатиком, люди нормально до нього ставляться, вітаються. Доходимо до ботанічного саду. А там на дереві білка стрибає, і горобець сидить на гілці. Білка схопила і з'їла горобця. Я здивувався. А мій друг-удав каже: "Отаке життя, ніколи не знаєш, хто кого з'їсть".
Каже, з ним часто трапляються дивні речі.
— Виступав у Росії з ансамблем "Красные маки". Відправили нас на гастролі в Ростов-на-Дону. У поїзді з нами їхав Володимир Кузьмін зі своєю групою. Усю ніч гуляємо, співаємо пісні під гітару. Зранку виходимо в Ростові. Бачимо — приспущені червоні прапори з чорними стрічками. Зустрічає нас адміністратор і каже: концерти на кілька днів переносяться, бо помер генеральний секретар ЦК КПРС Андропов. За кілька років знову запрошують у Ростов-на-Дону. У поїзді їдемо з Кузьміним і знову всю ніч гуляємо. Зустрічає та сама адміністратор, і каже, що концерти знову переносяться. Тепер уже помер Черненко. Питає: "Може, ви частіше до нас приїжджати будете?".
Каже, радий, що син не пішов у музику.
— Він у мене юрист, закінчив два вузи. Музика — невдячна справа. Я практично виїхав із Києва, живу на дачі. Роблю меблі, це захоплення передалося від батька. Віднедавна почав писати більше пісень, але поки що складаю у стіл.
3 
1
Коментарі
2