"Кожні 20 хвилин хтось вмиратиме"

 

— Чула, це сильна любовна драма. Страшне кохання і кожні 20 хвилин хтось вмиратиме, — львів'янка Наталія Сич, 41 рік, сідає у другий ряд великої зали театру ім. Марії Заньковецької. В руках має монокль. 2 жовтня театр з якутського міста Мирний показав виставу "Леді Макбет Мценського повіту" за твором росіянина Миколи Лєскова. Поставив спектакль львівський режисер Ярослав Федоришин, 57 років.

Головна героїня Катерина вбиває свекра та чоловіка-купця через кохання до молодого прислужника Сергія. Згодом вони душать конкурента за спадок. Убивць відсилають на каторгу. Там вагітна Катерина дізнається про зраду Сергія. Жінка топить його коханку і кидається у воду сама.

Коли хтось помирає, щоразу на сцену виходить актор на ходулях. Вбраний у жовте лахміття, має маску із дзьобом. Він символізує смерть. Усі вбиті переміщаються на другий поверх дерев'яної декорації. Жоден із 15 акторів не залишає сцену упродовж вистави. Під час вбивств усі сидять по кутках зі свічками. Протягом любовних сцен — лежать або пліткують позаду акторів.

Зал заповнений вщент. Після вистави публіка аплодує, із верхніх лож кидають троянди на сцену.

Вистава відбулася у рамках театрального фестивалю "Золотий лев". Сценарій режисер Ярослав Федоришин написав разом із дружиною Аллою. Спілкуємося біля виходу із залу. На голові має в'язану шапочку-тюбетейку. Довге сиве волосся зав'язане у хвіст.

— У Якутію їздили двічі, — каже Ярослав Васильович. — Запросили нас три роки тому. Знайшли мене через знайомого московського режисера. Погодився одразу, бо люблю працювати над виставами на любовну тематику. Хотілося облагородити вчинки головної героїні. Показати її не як убивцю, а більше як закохану жінку, здатну на все.

Актори переодягаються у двох гримерках — окремо для чоловіків і жінок. Пахне квітами — ними заклали всі столи. Виконавиця головної ролі 37-річна росіянка Тетяна Мамлєєва одягає чорну вишиванку. Придбала її на львівському ринку сувенірів.

— Наш театр — единственный в Мирном, — розповідає актриса російською. — У нас добувають діаманти, 40 тисяч жителів — сам робочий люд. Але привчаємо до театру і їх. У нашому репертуарі 20 вистав, зокрема шість дитячих. Дуже люблять ходити на "Снігову Королеву" та "Гамлета". Ваша публіка більш вишукана. Але було страшно, коли не почули наприкінці аплодисментів. А глядачі просто не зрозуміли, що вистава завершилася.

— Давайте быстрее, нам ещё нужно собрать декорации и погрузить их в машину, — усміхається актор Руслан Квашин, 29 років. — Добиралися сюди понад добу — 6 годин літаком із Якутська до Москви і ще 19 годин поїздом "Москва — Львів". На новій сцені завжди важко грати. От сьогодні посеред вистави мені треба було банним віником кілька разів ударити Катерину. А його ніде нема. Була заминка на кілька секунд. Катя розляглася на лавці і чекає, коли я її почну тим віником хльоскати. Я подаю знак — мені кидають запасний з-за куліс. Здається, ніхто з глядачів не помітив.

×