З учасниками гурту "Ґринджоли" 37-річним Романом Калиним та 32-річним Романом Костюком ми зустрілися в кав'ярні "Кофіум", неподалік Майдану. Поговорили швидко за столиком, не замовляючи навіть кави. На календарі був вівторок, 22 листопада, — річниця початку помаранчевої революції. Годинник на будинку профспілок пробив полудень.
Коли я прийшла, хлопці вже сиділи в кав'ярні. Калин був у сірих джинсах та куртці, з-під якої визирав блідо-помаранчевий джемпер. Костюк сидів у теплому вишневому пуловері.
Я спитала, чи правда, що "Ґринджоли" збираються сьогодні виконати на концерті "антигімн" помаранчевої революції. Про це писали в Інтернеті.
— Навпаки, — обурився Калин, — ми виконаємо революційну пісню "Україна". "Ти стояв на Майдані з палаючим серцем, ти не знав, що там далі..." — декламував він і так розхвилювався, що забув слова.
— Україна — твоя і моя земля, — підказав йому Костюк.
Хлопці сказали, що хочуть кардинально змінити імідж гурту, який у багатьох асоціюється лише із Майданом.
Їдемо до дружин, дітей — відпочиваємо і знову вертаємося до столиці
— Хочемо довести, що під нашу музику можна відпочивати, — Роман заговорив спокійніше. — До помаранчевої революції група існувала 8 років. У нас були пісні у стилі реґґі, а останні чотири роки — ще й балади про кохання. Невдовзі, 15 грудня, презентуватимемо перший компакт-диск. А ще хочемо зняти кліп на нову пісню "Весілля". Вона і має змінити імідж гурту.
Ваші пісні сприймають на сході України? — питаю.
— Ритмічну музику сприймають всюди однаково, — запевнив Калин.
Маєте вже пропозиції на парламентську виборчу кампанію?
— Досі, на жаль, ще жодної конкретної не було, — весело повідомив Калин. — Прикольно було б створити партію, назвати її "Проти всіх" і очолити.
До кав'ярні увійшов міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, 40 років. Наш столик був при самому вході. Двоє Романів підвелися. Луценко потис руку спочатку Калину, потім Костюкові й сів за сусідній столик. Він був із якимось чоловіком.
Де ви зараз живете? У Києві? — ми продовжили розмову.
— І в Києві, і в Івано-Франківську. Наші сім'ї і житло там, а робота — тут, — розповів Костюк. Досі він переважно мовчав, уважно слухаючи розмову. — Працюємо в Києві, а потім їдемо до дружин, дітей, відпочиваємо і знову вертаємося до столиці.
У обох чоловіків на правій руці обручки.
— Ми чули, що "Ґринджолам" дали по "Мерседесу" і чотирикімнатні квартири. То все неправда. Користуємося громадським транспортом. Утрьох (два Романи й Андрій Пісецький. — "ГПУ") винаймаємо двокімнатну квартиру, — вів далі Костюк. — У нас іванофранківсько-київський гурт! Є п'ять музикантів і шостий — звукорежисер. А починали ми вдвох із Романом.
Міністр сів на диванчик, відкрутив кришку і простягнув Калину фляжку
Знову підійшов Юрій Луценко. Він був у білому гольфі й чорних брюках. У руці тримав маленьку темну флягу, з "металіком" по боках. Костюк пропустив його всередину — між собою та Калиним — і знову сів. Міністр усівся на диванчик, відкрутив кришку і простягнув Калину фляжку.
— Давай вип'ємо за свободу! — запропонував.
Обидва Романи випили коньяку, просто з горлечка.
— Рік тому ця фляга врятувала не одного на Майдані, — розчулено зауважив міністр.
Луценко пригадав, що вчився у Львові — в Політеху, на вулиці, яка нині носить ім'я Степана Бандери, а тоді була "Миру". А Калин зауважив, що у його рідному Івано-Франківську є вулиця Джохара Дудаєва.
— Я один день у відпустці, за власний рахунок, тому можу посидіти у кав'ярні й випити коньяку, — пояснив міністр "ГПУ".
За кілька хвилин у кафе з'явилися ще двоє польових командирів — Тарас Стецьків та Володимир Філенко. Стецьків жартома спитав у Луценка, чому міліцейська огорожа у святковий день не пофарбована. На жодному з командирів я не помітила помаранчевих кольорів. Стецьків і Філенко були в куртках.
Луценко встав. Ми попрощалися. А "Ґринджоли" залишилися, ще для одного інтерв'ю.
1 
1
Коментарі