— Ані чоловік, ані син із донькою моїх книжок не читають, — каже київська письменниця 54-річна Люко Дашвар. — Якби я все життя смажила пиріжки, а тоді бац — і написала роман, вони зацікавилися би моїми творами.
Справжнє ім"я Люко Дашвар — Ірина Чернова. За три роки видала три романи накладом понад 60 тис. Усі книжки про село. 2008-го роман "Молоко з кров"ю" визнали книжкою року за версією Бі-Бі-Сі. Торік книжка "Село не люди" здобула другу премію на конкурсі "Коронація слова".
— Критики мене не люблять. Пишуть, що штампую романи про село. Після двох книжок я переламала себе. Написала про жителів міста — "Рай. Центр". Щоб не казали, що я більше нічого не вмію.
Ірина сидить у одній з київських кав"ярень, кутає горло в смугастий шалик. Російською замовляє каву з лимоном "Еспресо романо".
— Розмовляю і думаю російською, а пишу українською. Я з Херсона, до четвертого класу взагалі не знала української. Її у нас викладали як другу іноземну. Але видавці наполягали, щоби писала нею. Так мене легше позиціонувати себе як українського письменника. Та й дивно було б писати про Україну російською.
Запитую, звідки письменниця бере сюжети?
— Я багато бачила в житті. Навіть вигадувати нічого не треба. Якось потрапила на таємну раду кримських татар. Там вирішували, як відділитися в окрему державу. То ще часи Союзу були. Мене посадили в машину, завезли кудись і всадовили на стілець. Уже й не знала, вийду звідти живою чи ні.
Пишу щодня. Живу лише з пера. Грошей ні на що не вистачає. Стабільний прибуток має мій чоловік, він менеджер у рекламній компанії.
2 
1
Коментарі
10